Жан-Батист Реньо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Батист Реньо
Jean-Baptiste Regnault
Regnault, Jean-Baptiste, d'après Bera.jpg
портрет Реньо художника Бера, 1915 рік
Ім'я при народженні Jean-Baptiste Regnault
Дата народження 9 жовтня 1754(1754-10-09)
Місце народження Париж
Дата смерті 12 листопада 1829(1829-11-12) (75 років)
Місце смерті Париж
Місце поховання Пер-Лашез[1]
Національність Франція Франція
Громадянство Франція
Жанр історичий живопис, міфологічний жанр, портрет
Навчання Національна вища школа красних мистецтв
Напрямок пізнє бароко, революційний класицизм, ампір
Роки творчості 1774nbsp;— 1814
Вплив Антуан Ватто, Франсуа Буше
Твори історичий живопис, міфологічний жанр, портрет
Нагороди
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Жан-Батист Реньо(фр. Jean-Baptiste Regnault, 9 жовтня, 1754, Париж — 12 листопада, 1829, Париж) — французький художник та викладач. Барон з часів наполеонівської імперії. Робив портрети, історичні і міфологічні картини.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Парижі. Батько вивіз десятирічного сина в Америку, де того влаштували юнгою на торговельний вітрильник. На морі перебував в 1765—1769 рр.

Освіта і перебування в Італії[ред.ред. код]

Художню освіту опановував в майстернях художників Н. Б. Лепісьє та Жана Бардена (1732—1809). З останнім відвідав Італію, перебував в Римі в 1770—1775 рр. 1775 року брав участь в змаганні за римську премію, але його картина «Есфір і Аман перед царем Артаксексом» отримала другу премію. Першу премію виборов на другий рік з картиною «Філософ Діоген і Александр Македонський» і вдруге відбув у Рим.

Повернення в Париж[ред.ред. код]

1782 року повернувся в Париж і виставив в Салоні картину «Персей рятує Андромеду», за яку був зарахований до Королівської академії. 1783 року став академіком. Для каплиці в палаці Фонтенбло написав релігійний образ «Оплауквання Христа».

В роки революції 1789—1793 рр[ред.ред. код]

З початком революції в Парижі не емігрував з країни. Змагався з майстернею уславленого художника Жака-Луї Давіда, але програв як в техніці, так і в ідеологічному навантаженні власних картин. Діяльно підтримував революційний уряд.

До цього періоду належать картини "Свобода або Смерть "(Геній Франції між Свободою або смертю) та «Богиня мудрості Мінерва карбує для історії права громадянина». Художник не виробив власної манери для втілення революційної тематики, а використав через обмеженість власного обдарування стилістику академізму та пізнього бароко.

В роки наполеонівських авантюр[ред.ред. код]

В роки директорії і наполеонівської імперії перейшов на позиції підтримки уряду Наполеона І Бонапарта. Створив декілька портретів нової військової еліти та родичів Наполеона в нав'язаній культурі Франції стилістиці апмір. Отримав титул барона. Робив гравюри. Працював викладачем. Серед учнів новоспеченого барона — Олександр Менжо, Тома Анрі, Луї Ерсан, Франсуа Бушо, Поль Ландон, Анрі Греведон, Огюст Кудер. Здібностями та художньою манерою відрізнявся лише П'єр Нарсіс Герен (1774—1833).

Помер в Парижі.

Вибрані твори[ред.ред. код]

«Богиня мудрості Мінерва карбує для історії права громадянина», 1790 рік.
  • «Філософ Діоген і Александр Македонський»
  • «Есфір і Аман перед царем Артаксексом»
  • «Орест і іфігенія в Тавриді»
  • «Пігмаліон і Галатея»
  • «Венера і Вулкан»
  • «Венера і Марс»
  • «Хрещення Христа в Йордані»
  • «Персей рятує Андромеду»
  • «Повернення Андромеди»
  • «Весілля Персея і Андромеди»
  • «Пртрет Елени Віольє»
  • «Кентавр Хірон виховує Ахілла вояком»
  • «Автопортрет»
  • «Сократ знайшов учня Алківіада у повій»
  • «Суд Париса»
  • «Гри грації»
  • «Геній Франції між Свободою і Смертю»
  • «Богиня мудрості Мінерва карбує для історії права громадянина»
  • «Смерть генеала Дезе в баталії при Маренго»
  • «Смерть цариці Клеопатри»
  • «Портрет сина в військовому строї»
  • «Гортензія де Богарне»
  • «Жан-П'єр де Монталів'є»
  • «Весілля Жерома Бонапарта і Катаріни Вюртемберзької»

Галерея вибраних творів[ред.ред. код]

"Жан-П'єр де Монталів'є "

Джерела[ред.ред. код]

  • Герман Михаил Юрьевич, «Давид», серия «Жизнь замечательных людей» М, «Молодая гвардия», 1964 (рос)
  • Под ред. Кузьминой М. Т. «История зарубежного искусства», Москва, «Искусство», 1971, с. 267—269
  • Гос. Эрмитаж. «Западноевропейкая живопись». Каталог 1, Ленинград, «Аврора», 1976, с. 288
  • «Всеобщая история искусств», т 4, Москва, «Искусство», 1963, с. 295—300
  • Томас Карлейль, «Французская революція. История», Москва, «Мысль». 1991
  • ж «Курьер ЮНЕСКО», февраль, 1990
  • ж «Художник», апрель. 1990, (Е. Никифоров, статья «Жак-Луи Давид», серия «Мастера национальных школ», с. 36-49
  • «Документы истории Великой французской революции». Учебное пособие для студентов вузов: В 2 т. — М., 1990.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  1. Moiroux J. Le cimetière du Père-Lachaise Paris: 1908. — P. 293.