Жмаченко Пилип Феодосійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пилип Феодосійович Жмаченко
Zhmachenko Pylyp Feodosiyovych.jpg
Народження 14 (26) листопада 1895
Могильне, Іскоростська волость, Овруцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Смерть 19 червня 1966(1966-06-19) (70 років)
Київ, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Освіта Постріл
Роки служби Російська імперія 1915-1917
СРСР 1917-1960
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Командування 67-й стрілецький корпус
3-тя армія
47-ма армія
40-ва армія
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Богдана Хмельницького II ступеня Орден Червоної Зірки Орден «Знак Пошани»
Іноземні
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Чехословацький воєнний хрест 1939 Орден Заслуг 3 класу (Угорська НР)
CMNS: Жмаченко Пилип Феодосійович у Вікісховищі

Пилип Феодосійович Жмаченко (нар. 14 (26) листопада 1895(18951126), Поліське — пом. 19 червня 1966, Київ) — радянський військовик, Герой Радянського Союзу (1943). У роки німецько-радянської війни з лютого по травень 1942 р. командувач 3-ї армії, з вересня 1943 р. очолював 47-му армію Воронезького фронту, пізніше, з жовтня 1943 р. і до кінця війни командувач 40-ї армії 1-го і 2-го Українських фронтів. Генерал-полковник (з травня 1945 року).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 14 (26 листопада) 1895 року в селі Могильному (нині село Поліське Коростенського району Житомирської області) в селянській родині. Українець. У 1906 році закінчив сільську школу. Працював ремонтним робітником на залізниці.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

У листопаді 1915 року призваний на військову службу в Російську імператорську армію. Учасник Першої світової війни, воював понтонером на Південно-Західному фронті.

З листопада 1917 року в Червоній гвардії. Член РСДРП з 1917 року. У Червоній Армії з 1918 року. Учасник Громадянської війни, практично всю війну воював в Україні проти німців, гайдамаків, петлюрівців, денікінців, польських армій, махновців. Командував взводом і ротою, довго воював у складі 1-ї Української Радянської дивізії М. О. Щорса. Був важко поранений.

У 1922 році закінчив Харківські курси військових комісарів, в 1923 році — Вищу тактичну школу, а в 1926 році — Стрілецько-тактичні курси удосконалення комскладу РСЧА «Постріл» імені Комінтерну.

З 1923 по 1925 рік — воєнком полку, помічник начальника школи червоних старшин по політчастині. З 1926 року — помічник командира полку, потім командир і комісар полку. У 1937 року призначений командиром і воєнкомом 92-ї стрілецької дивізії 39-го стрілецького корпусу Приморської групи військ Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії (ОЧДСА) Далекосхідного краю. У 1938 році був заарештований за безпідставним звинуваченням, кілька місяців перебував в ув'язненні. Звільнений через відсутність провини і призначений начальником відділу бойової підготовки штабу Харківського військового округу. У березні 1941 року Жмаченко призначений командиром 67-го стрілецького корпусу, дислокованого під Полтавою.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

Учасник німецько-радянської війни в званні «комбрига» з червня 1941 року. На початку війни 67-й стрілецький корпус був перекинутий на Західний фронт (потім на Центральний фронт) і в складі 21-ї армії брав участь у оборонних боях на Смоленському напрямку. З 13 жовтня 1941 року — начальник гарнізону Харкова, з листопада 1941 року — заступник командувача військами Брянського фронту і командувач групою військ правого крила цього фронту. Генерал-майор з 9 листопада 1941 року

З лютого по травень 1942 року — командувач 3-ю армією в резерві Ставки ВГК. З травня 1942 року — заступник командувача 40-ю армією Брянського фронту, брав участь в Воронезько-Ворошиловградській оборонній операції, був важко поранений в тих боях. Після одужання в початку вересня 1943 року призначений командувачем 47-ю армією Воронезького фронту. Генерал-лейтенант з 20 жовтня 1943 року. Війська цієї армії одними з перших вийшли до Дніпра в ході Чернігівсько-Полтавської стратегічної операції і 25 вересня форсували його в районі села Студенця південніше Букрина, у наступних боях утримали плацдарм і значно розширили його.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1943 року за форсування Дніпра і утримання плацдарму на південь від Києва, командувачу 47-ю армією Воронезького фронту генерал-лейтенанту Жмаченку Пилипу Феодосійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1853).

З жовтня 1943 року і до кінця війни генерал П. Ф. Жмаченко командував 40-ю армією на 1-му і 2-му Українських фронтах. Виявив себе талановитим воєначальником в Житомирсько-Бердичівській, Корсунь-Шевченківській, Умансько-Ботошанській, Яссько-Кишинівській, Бухарестсько-Арадській, Дебреценській, Будапештській, Братиславсько-Брновській і в Празькій наступальних операціях. Генерал-полковник з 29 травня 1945 року.

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

Після війни продовжував служити в Радянській Армії на командних посадах. У 1947 році закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова. Був командуючим армією, помічником Головнокомандувача Центральної групою радянських військ в Австрії, заступником командувача військ Білоруського військового округу, 1-м заступником командувача військ Прикарпатського військового округу (у листопаді 1953 — січні 1955 року). У 19551966 роках — голова Комітету ДТСААФ Української РСР. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 2-го скликання (19461950 роки).

У відставці[ред. | ред. код]

надгробний пам'ятник
анотаційна дошка
меморіальна дошка на Десятинній
меморіальна дошка на проспекті Перемоги

З 1960 року генерал-полковник П. Ф. Жмаченко у відставці за хворобою. Жив у Києві в будину по вулиці Десятинній, 13. Помер 19 червня 1966 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 1-го ступеня, Кутузова 1-го ступеня, Богдана Хмельницького 1-й і 2-го ступеня, Червоної Зірки, «Знак Пошани», медалями, а також чотирма іноземними орденами.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Його іменем в 1968 році названа вулиця в Дніпровському районі Києва. На ній на будинках № 4 і № 18 в 1975 році встановлені гранітні анотаційні дошки (архітектор А. Д. Корнєєв).

В 1967 році в Києві, на будинку Республіканського комітету ДТСААФ УРСР по проспекту Перемоги № 52/2, який з 1955 по 1960 рік очолював Пилип Жмаченко, встановлена мармурова меморіальна дошка[1]. Того ж року мармурову меморіальну дошку встановлено на будинку по вулиці Десятинній, 13 в Києві, де з 1946 по 1966 рік Жив Пилип Жмаченко. В 1978 році вона була замінена на гранітну (архітектор А. Д. Корнєєв)[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  2. Захоплюючий Київ[недоступне посилання з липень 2019](рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Великая Отечественная. Командармы. М.-Жуковский, 2005;
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
  • Звягинцев В. Трибунал для героев. М. ОЛМА-ПРЕСС, 2005;
  • Золотые Звезды Полесья. 3-е изд., Київ, 1985;
  • Кто был кто в Великой Отечественной войне 1941—1945. Коротний довідник, М.:Республика, 1995.