Зимове сонцестояння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діаграма сезонів в Північній півкулі Землі. Крайнє праве положення: зимове сонцестояння
Дати та час сонцестояння і рівнодення по UTC-0[1]
рік Рівнодення

Березень
Сонцестояння

Червень
Рівнодення

Вересень
Сонцестояння

Грудень
день час день час день час день час
2010 20 17:32 21 11:28 23 03:09 21 23:38
2011 20 23:21 21 17:16 23 09:04 22 05:30
2012 20 05:14 20 23:09 22 14:49 21 11:12
2013 20 11:02 21 05:04 22 20:44 21 17:11
2014 20 16:57 21 10:51 23 02:29 21 23:03
2015 20 22:45 21 16:38 23 08:20 22 04:48
2016 20 04:30 20 22:34 22 14:21 21 10:44
2017 20 10:28 21 04:24 22 20:02 21 16:28
2018 20 16:15 21 10:07 23 01:54 21 22:23
2019 20 21:58 21 15:54 23 07:50 22 04:19
2020 20 03:50 20 21:44 22 13:31 21 10:02
2021 20 09:37:27 21 03:32:08 22 19:21:03 21 15:59:16
2022 20 15:33:23 21 09:13:49 23 01:03:40 21 21:48:10
2023 20 21:24:24 21 14:57:47 23 06:49:56 22 03:27:19
2024 20 03:06:21 20 20:50:56 22 12:43:36 21 09:20:30
2025 20 09:01:25 21 02:42:11 22 18:19:16 21 15:03:01

Зимове сонцестояння — астрономічне явище, що відбувається, коли нахил осі обертання Землі у напрямку від Сонця приймає найбільше значення. Максимальний кут нахилу земної осі відносно Сонця під час сонцестояння становить 23° 26'. Більш очевидно для мешканців Землі (особливо, у високих широтах) на зимове сонцестояння припадає найкоротший день та найдовша ніч року, а висота підйому сонця на небосхилі є найнижчою[2].

Сезонне значення зимового сонцестояння полягає в повороті від поступового подовження ночі і скорочення дня до зворотного напрямку. Залежно від року зимове сонцестояння відбувається 21 чи 22 грудня в Північній півкулі і 20 чи 21 червня у Південній півкулі[3]

У різних культурах ця подія тлумачилася по-різному, але в більшості народів воно розцінювалося як відродження, у цей час влаштовували свята, зустрічі, ритуали та інші урочистості[4].

Дата[ред. | ред. код]

У 45 році до н. е .. Юлій Цезар у своєму юліанському календарі встановив 25 грудня як дату зимового сонцестояння (лат. Bruma). Відтоді за рахунок різниці між календарним роком (365,2500 днів) і тропічним роком (~365,2421897 днів) стався зсув фактичного астрономічного сонцестояння приблизно на три дні за кожні чотири століття, досягши в XVI столітті дати 12 грудня. У 1582 році Папа Григорій XIII вирішив відновити точну відповідність між сезонами і цивільним роком, але при цьому він посилався не на епоху римського імператора, а на Нікейський собор 325 року, період становлення основних християнських свят. Таким чином, Папа анулював 10-денну помилку, накопичену за період з IV по XVI століття, але не врахував 3 дні, що набігли між I і IV століттями нашої ери. Це коригування календаря зрушило зимове сонцестояння в північній півкулі приблизно до 22 грудня. За григоріанським календарем дата сонцестояння коливається на один або два дні, а в довгостроковій перспективі може додатково відбутися зсув на один день за кожні 3000 років[джерело?].

Історичне і культурне значення[ред. | ред. код]

Японська Богиня Сонця Аматерасу, виходить з печери.

Сонцестояння, можливо, були особливими моментами річного циклу, навіть у часи неоліту. Астрономічні події, які з давніх часів керували спарюванням тварин, посівом сільськогосподарських культур і заготівлею зимових запасів до наступного врожаю, показують, як виникли різні культурні міфи і традиції. Про це свідчить планування археологічних пам'яток пізнього неоліту і бронзового століття, таких як Стоунхендж у Великій Британії і Ньюгрейндж в Ірландії. Основні осі обох цих пам'яток були ретельно вирівняні по зорової лінії, що вказує схід сонця в день зимового сонцестояння (Ньюгрейндж) і захід сонця в день зимового сонцестояння (Стоунхендж). Щодо Стоунхенджа значним є той факт, що Великий Триліт обернутий назовні від центру пам'ятника, тобто плоска лицьова його частина звернена до середини зими по Сонцю[5].

Неолітичний знак — гозекський коло. Жовті лінії спрямовані на схід і захід сонця в день зимового сонцестояння.

Зимове сонцестояння було надзвичайно важливо в житті первісної общини, оскільки люди не були впевнені в тому, що вони добре підготувалися до зими протягом попередніх дев'яти місяців, і що вони зможуть пережити цю зиму. Голод був поширеним явищем в зимовий період з січня по квітень, цей відрізок року відомий як голодні місяці. У помірному кліматі фестиваль середини зими був останнім святом перед початком важкого зимового періоду. Більша частина худоби в цей час забивалася, оскільки її нічим було годувати протягом зими, тому час зимового сонцестояння було єдиним періодом року, коли найбільше споживалося свіжого м'яса. У цей час більша частина вина і пива, зробленого протягом теплої пори року, доходила нарешті до готовності, і його можна було пити. Святкування проводилися не тільки безпосередньо в цей день, вони починаються опівночі або на світанку, а найчастіше напередодні[6].

Оскільки зимове сонцестояння є поворотною подією в русі Сонця на небі, воно дало привід для повсюдного виникнення концепції народження або відродження богів. У культурі багатьох народів на основі зимового сонцестояння засновані циклічні календарі, святкується відродження року, символ «нових починань», як, наприклад, очищаюча традиція Хогманай в Шотландії. У грецькій міфології боги і богині зустрічали зимове і літнє сонцестояння, в ці дні богу Аїду дозволялося з'являтися на горі Олімп (його царством був підземний світ, і в будь-який інший час йому не можна було звідти виходити).

Свята зимового сонцестояння[ред. | ред. код]

Дні зимового сонцестояння відзначають практично у всіх світових культурах. У християнських Церквах, які перейшли на григоріанський календар, у ці дні святкується Різдво Христове. Необхідно відзначити, що православ'я використовують юліанський календар, за яким дата Різдва збігалася із зимовим сонцестоянням 2 тисячі років тому, але тепер зсунулася на півмісяця пізніше. Слов'яни в день зимового сонцестояння святкували Коляда, германські народи — Йоль, римляни (до III століття) — Sol Invictus.

Спостереження[ред. | ред. код]

Схід сонця в Стоунхенджі в день зимового сонцестояння.

Пряме спостереження сонцестояння любителями провести складно, тому що сонце підходить до точки сонцестояння досить повільно, так що важко визначити навіть день, не кажучи вже про мить. Знання про точний час настання цієї події стало можливим завдяки точним розрахункам, що ґрунтуються на великому обсязі накопичених астрономічних даних. Фактичний момент сонцестояння неможливо визначити безпосередньо за визначенням (оскільки для земного спостерігача Сонце ніколи не припиняє руху небосхилом; можна тільки констатувати, що в поточний день Сонце не змінило положення порівняно з попереднім, або зрушилося в протилежному напрямку). Щоб визначити подію з точністю до одного дня, треба вміти спостерігати зміни по азимуту і висоті менші 1/60 кутового діаметра Сонця. Аналогічне визначення з точністю до двох днів простіше, воно вимагає похибки спостереження не більше 1/16 кутового діаметра Сонця. Таким чином, спостереження визначають лише день сонцестояння, але не його мить[7]. Часто це робиться шляхом спостереження за сходом і заходом сонця з допомогою астрономічно вивіреного інструменту, який забезпечує проходження променя світла в певну точку саме в потрібний момент часу.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Equinoxes, Solstices, Perihelion, and Aphelion, 2000—2020.(англ.)
  2. Shipman J., Wilson J. D., Todd A. An Introduction to Physical Science. — 12th ed. — 2007. — Секта. 15.5. — P. 423. — ISBN 978-0-618-92696-1.
  3. Solstice. Britannica.com
  4. Religious Tolerance.org
  5. Johnson, Anthony, Solving Stonehenge: The New Key to an Ancient Enigma. (Thames & Hudson, 2008) pp. 252-253
  6. An Ancient Holiday History Channel. Архів оригіналу за 24 квітень 2008. Процитовано 27 грудень 2018. 
  7. SolsticeAmateur.com. Архів оригіналу за 18 травень 2017. Процитовано 27 грудень 2018.