Зимове сонцестояння в українській культурі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зимове сонцестояння в українській культурі – комплекс світоглядних, обрядових, мистецьких та інших українських практик традиційного і новітнього характеру пов’язаних із зимовим сонцестоянням.

Новорічні листівки та картки

В традиційній культурі[ред. | ред. код]

Збільшення світлового дня для українців розпочиналося із зимового сонцестояння та ритуалів на честь народження нового сонця. Вони відігравали роль пускових механізмів ініціальної магії, скерованої на забезпечення успішності чергового землеробського року[1], [2]. Українські народні традиції зимового сонцестояння відтворювалися на свято Коляди. За припущенням фольклориста Олекси Воропая, слово «коляда» походить від назви Нового року у римлян – calendae januariae, а однокорінні слова збереглися у сучасній мові французів, румунів, чехів, сербів, словаків, поляків, росіян, литовців. В українській обрядовості цей різдвяний фольклорний жанр пов’язується з культом Коляди – язичницького божества зимового сонцестояння, близького до римського Януса [3].

Як вважає Роман Кирчів, риси колядної народної поезії пов’язані з давнім культом зимового сонцестояння, аграрномагічною і величально-побажальною функцією обряду колядування [4]. Говорячи про зимовий пісенний цикл Світлана Протасова називає його чи не найбагатшим в українському обрядовому фольклорі. Така їх перевага над іншими календарно-обрядовими жанрами частково може пояснюватися взаємним накладанням двох історичних хвиль зимових свят – язичницького народження «Нового Сонця» (зимове сонцестояння) та християнського народження єдиного Бога (Різдво Христове). Подвійна значимість зимового пісенного репертуару міцно закріпилася в пам’яті українців ще й багатократною повторюваністю пісень у сакральному різдвяноноворічному дійстві – ритуальному обході дворів[5].

В контексті інших поглядів на давні язичницькі уявлення, можна згадати що вдруге жіноче родильне свято з вшанування Рожаниць (богинь плодючості) проводилося після 25 грудня. Ці збіги язичницьких свят з християнськими пояснюються необхідністю дякувати богам за врожай і уявленням про зимове сонцестояння як переломний момент зими. До того ж в обидвох випадках задіяні сакральні жіночі постаті, які народжують [6].

Серед зразків матеріальної культури можна згадати карпатське святилище на Писаному Камені (Верхній Ясенів), що становить своєрідний другий ритуальний комплекс містеріального характеру, пов’язаний із зустріччю Нового року чи літнього сонцестояння[7]. За підсумками обстеження у 2014-му році «Скель Довбуша» у с. Бубнище Івано-Франківської області виявлено два вівтарні комплекси. Один з них, наземний, був пов’язаний із обрядово-ритуальними діями в період зимового сонцестояння 21–22 грудня[8].

Щодо регіональних особливостей, то свята, що приурочені до зимового сонцестояння, мають на Гуцульщині стійкі традиційні риси, які увібрали в себе основні ознаки соціального життя, позначені впливом основного пастушого господарсько-культурного типу, розкривають комунікативну, естетичну, морально-етичну функції звичаїв та обрядів населення в умовах гірського ландшафту[9].

Згідно календарної обрядовості українців Словаччини у кудельній хаті в період зимового сонцестояння дівчата приносили продукти, з яких готували гостину. Випікався обрядовий хліб ламаник, назва якого походить від самого обряду (ламаник, ламанча, ламаный вечур). Кульмінацією цього обряду було ламання або підпалювання парубками куделі коханій дівчині, щоб до наступного вечіркового сезону їй виготовили нову[10].

Як цикл дій, що програмували майбутній врожай обрядові дії українців практикувалися від зимового сонцестояння до майже весняного рівнодення[11].

Уявлення в неоязичництві[ред. | ред. код]

В календарі звичаєво-обрядових свят вінницької громади «Вінець Бога» день зимового сонцестояння – це закінчення Корочуна – найтемнішої частини року. У зв’язку із найдовшою ніччю вважається, що життя сонця завмирає і воскресає через три дні, впродовж яких Бог утверджує Світ Прави, Світ Нави і Світ Яви. Після цього настає Святий Вечір і Коляда – великі свята на честь народження Божича (нового Хороса-Сонця). Завершується сонячний річний колообіг і розпочинається новий світловий рік[12].

Волхв Руського православного кола Світовит Пашник зазначає, що кожний з чотирьох періодів сонячного річного кола має свого божественного покровителя з відповідним до його прояву іменем. Коляда при цьому – наймолодший образ Сонця, що діє від зимового сонцестояння до весняного рівнодення, і уявлятися як дитина до 15-річного віку. При цьому Коляда хоч і згадується у Велесовій книзі, однак із часом зимового сонцестояння в ній пов’язаний Дажбог[13]. Корчуна він наводить як злий образ свята, наближений до бога смерті[14].

Медіа-культура[ред. | ред. код]

В грудні українські мас-медіа звертаються до теми зимового сонцестояння, поєднуючи автентичні фольклорні дані із псевдо-достовірними без посилань на джерела. У якості експертів долучаються як фахові фольклорознавці, так і маги, психотерапевти, астрологи тощо. Аудиторії радять робити генеральне прибирання, ворожити, прикрашати оселю та ялинку за особливим принципом, загадувати бажання тощо. Висувають ряд заборон. Міфопоетизують цей день (мовляв, на зимове сонцестояння можна почути у небі ляскання зброї від битви сил добра і зла)[15], [16].

Мистецтво[ред. | ред. код]

Дія роману Івана Білика «Дикі білі коні» (перша частина з трилогії «Скіфи») завершуються в день свята Корочуна, тобто в день зимового сонцестояння, напередодні свята Коляди[17].

У романі Лади Лузіної «Крижана царівна» крізь призму протистояння язичницької та християнської релігійної традицій розповідається, що давні слов’яни під час днів зимового сонцестояння згадували померлих родичів, пригощали їхні душі, запрошували їх оберігати своїх нащадків[18].

Поема Патриції Килини «Полум’яний бик» містить вірш «Золоті роги» із рядками:

«Вже неплідні жінки не торкають рогів / вже заборонено в ніч зимового сонцестояння / прив’язувати фоєрверки до рогів бика, / щоб він біг і ревів у бурі іскор, / щоб роги зродили два сонця»[19]

Зимовому сонцестоянню присвячена поезія Василя Мойсишина, де згадуються Малий Ґорґан та Мара[20].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дей О. І. Величальні пісні українського народу. Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року. Київ : Наукова думка, 1965. С. 9–40
  2. Остапчук Л. О., Лаврінчук О. В., «Трансформації українських пісенних традицій періоду зимового сонцестояння від витоків до сучасності», «Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка».- Тернопіль. Серія, Мистецтвознавство, 2019, № 1
  3. Тетяна Кривицька, «Різдвяна тема в українській хоровій та сценічній музиці періоду Незалежності», Автореферат, Одеська державна музична академія ім. А. В. Нежданової
  4. Кирчів Р. Усна поетична творчість гуцулів / Р. Кирчів // Гуцульщина. – К. : Наук. думка, 1987. – С. 319–342.
  5. Світлана Протасова, «Бібліографія зимової обрядової музики українців: матеріали та дослідження (на допомогу молодому дослідникові та викладачеві)», «Проблеми етномузикології», №. 12
  6. І. В. Мельничук, «Міфологема роду як форма вираження авторської свідомості у поезії Ганни Чубач», Вісник Маріупольського державного університету, Серія: Філологія, Збірник наукових праць, №8, 2013
  7. «Старожитностi гуцульщини. Джерела з етнічної історії населення українських Карпат» історико-археологічне видання, Івано-Франківськ, 2011
  8. Наукові школи , Факультет історії, політології і міжнародних відносин, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаник»
  9. Алла Гоцалюк, «Традиції та новації в різдвяно-новорічній обрядовості українців Карпатського регіону (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)», Автореферат дисертації, Київський національний університет культури і мистецтв
  10. Йосиф Вархол. Календарна та сімейна обрядовість українців Словаччини / [голов. ред. г. скрипник]; ІМФЕ ім. М. т. рильського НаН україни. Київ, 2019
  11. Іваницький А. І. Хрестоматія з українського музичного фольклору (з поясненнями та коментарями). Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв I–IV рівнів акредитації. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2008. – 520 с.
  12. Український колодар – звичаєво-обрядові свята на 7525 літо (від Трипілля) – 2017 р. Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога», м. Вінниця
  13. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, (2018). – 192 с
  14. Світовит Пашник, «Коляда нове сонячне коло починає», сайт Руського Православного Кола
  15. «Зимове сонцестояння: найцікавіші факти, обряди та прикмети» Gazeta.ua, 21 грудня 2018
  16. [ https://tsn.ua/ukrayina/naydovsha-nich-u-roci-vidmi-ta-psihoterapevti-dali-svoyi-poradi-yak-yiyi-perezhiti-1069680.html «Найдовша ніч у році: відьми та психотерапевти дали свої поради, як її пережити»] служба новин ТСН, 22 грудня 2017
  17. Художня деталь в архітектоніці роману Івана Білика "Дикі білі коні" / Тетяна Хорольська // Волинь філологічна: текст і контекст. - 2015. - Вип. 19
  18. Ігор Чорний, «Народний календар у «фольклорно-етнографічних» творах з циклу Лади Лузіної «Київські відьми», Матеріали міжвузівської конференції «Сучасні проблеми соціально-гуманітарних наук» (до 100-річчя початку української революції), Харківський національний університет внутрішніх справ, 2017 р.
  19. Патриція Килина, «Полум’яний бик» , «Сучасність», січень 1985, ч.1 (85)
  20. Василь Мойсишин, «Коло. Поезії». – Івано-Франківськ: ЛілеяН-В, 2013.