Знаменний спів
Зна́менний спів — система давніх православних культових співів XII–XVII століть. Назва походить від старослов'янської назви співацького знака — «знам'я» (стцерк.-слов. знамѧ).
Нотація[ред. | ред. код]
Знамена нотація (або крюкова нотація) була створена на основі візантійської безлінійної невменної нотації. Знаки цієї нотації називали «знаменами» або «крюками». Знаки цієї нотації звичайно складалися з великого чорного крюка або риски та кількох маленьких чорних крапок, ком і ліній поблизу крюка або перетину з гачка. Деякі ознаки можуть означати лише один звук, інші — від 2 до 4 звуків, а деякі цілу мелодію до 10 нот, зі складною ритмічною структурою. Пізніші знамена називали також кондакарними знаками.
Як і невменна нотація, знаменна нотація переважно відображала напрямок руху мелодії, а не абсолютні звуковисотності. Знаки вказували також на характер і темп виконання мелодії. Кожен знак мав своє власне ім'я, а також розглядався як духовний символ. Наприклад, є конкретний знак, званий «голубка», що позначав два висхідних тони і символізував Святого Духа.
Поступово знаменна нотація ускладнювалася. Через її неоднозначність читання невідомих мелодій було доступно лише найдосвідченішим співакам. З метою її спрощення у 16-му столітті була розроблена нова система, так званих «кіноварних» (від назви мінералу кіновару, що містить пігмент червоного кольору) знаків, що вводила маленькі червоні літери перед кожним знам'ям.
Знаменна нотація припинила свій розвиток після реформи Никона у XVII столітті, коли руська музика почала зазнавати впливу західної-європейської.
Спів[ред. | ред. код]
Знаменний спів — спочатку одноголосний, потім ампельний хоровий, розвивався в межах системи осьмогласія; мелодика суто діатонічна, заснована на побутовому звукоряді, спирається на рівномірний поступальний рух в межах кварти або квінти; ритм несиметричний, визначений текстом (див. Демествений спів).
Існувало декілька типів знаменного співу: так званий стовповий, малий і великий. Типологічними відгалуженнями знаменого розспіву вважаються київський розспів, грецький розспів, болгарський розспів тощо.
До Знаменного співу в своїх творах зверталися М. Балакірєв, Д. Бортнянський, О. Гречанінов, О. Кастальський, О. Кошиць, М. Леонтович, С. Рахманінов, М. Римський-Корсаков, К. Стеценко, П. Чайковський, П. Чесноков та ін.
По знаменних нотах до сих пір співають в російській старообрядницькій церкві, існують також ентузіасти, що бажають відродити знаменний розспів у РПЦ[2][3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Розспів «Кресту Твоему поклоняемся, Владыко, и Святое Воскресение Твое славим». Зображення з книги «Круг церковнаго древняго знаменнаго пения в шести частях», ред. А. И. Морозов, 1884
- ↑ Б. Кутузов, О возрождении знаменного пения в церковном богослужении, «Журнал Московской Патриархии», № 11, 1999
- ↑ Архимандрит Печенкин Г. Б. Знаменное пение в Русской Православной Церкви. Пути практического воплощения, Православный образовательный портал «Слово».
Джерела[ред. | ред. код]
- Юцевич Ю. Є. Музика : словник-довідник. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2003. — ISBN 966-7924-10-6.
- Explanation and History of Znamenny Chant(англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Разумовский Д. В., Церковное пение в России. М.. 1867—1869.
- Металлов В. Очерк истории православного пения в России, 4 изд., М., 1915.
- Вознесенский И., О церковном пении православной Греко-Российской церкви. Большой знаменный напев. К., 1897.
- Бражников М., Пути развития и задачи расшифровки знаменного роспева, XII—XVIII веков. Л. — М., 1949.
- Успенский Н., Древнерусское певческое искусство, 2 изд., М., 1971.
- Успенский Н., Образцы древнерусского певческого искусства, 2 изд., Л., 1971.
- Вургафт С. Г., Ушаков И. А. Старообрядчество. Лица, события, предметы и символы. Опыт энциклопедического словаря, М., 1996.
- Борис Кутузов, Русское знаменное пение, М., 2008, 304 стр., ISBN 978-5-9901442-1-7.
