Зноба Валентин Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зноба Валентин Іванович
Зноба Валентин Іванович.jpeg
Дата народження 10 січня 1929(1929-01-10)
Місце народження Софіївка (нині Софіївський район Дніпропетровської області)
Дата смерті 7 серпня 2006(2006-08-07) (77 років)
Місце смерті Київ
Місце поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Жанр монументи
Навчання Дніпропетровське художнє училище,
Державний художній інститут (Київ)
Напрямок реалізм
Роки творчості 19502005
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1996
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Могила Валентина Зноби

Валенти́н Іва́нович Зноба́ (10 січня 1929, Софіївка — 7 серпня 2006) — український скульптор, народний художник України, академік Академії мистецтв України, Почесний громадянин м. Києва, лауреат Золотої медалі всесвітньої виставки Експо-58, лауреат Національної премії ім Т.Г.Шевченко.

Біографічна довідка[ред.ред. код]

Народився 10 січня 1929 року у селі Софіївці (тепер селище міського типу, районний центр Софіївського району Дніпропетровської області). Член КПРС з 1977 року.

Помер 7 серпня 2006 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Син скульптора Івана Зноби. Батько скульптора Миколи Зноби.

Чоловік Голембієвської Т.М.

Освіта[ред.ред. код]

Вчився у батька, потім в 19451947 роках у Дніпропетровському художньому училищі.

В 1953 році закінчив Київський державний художній інститут (1953; майстерня М. Лисенко).

Досягення та визнання[ред.ред. код]

Заслужений діяч мистецтв УРСР (1963),

Народний художник УРСР (1979).

член Британської королівської асоціації скульпторів-портретистів (1995)

Почесний Професор університету Напієра (Единбург, 1996),

академік - засновник адемії мистецтв України (1997),

Почесний громадянин м. Києва (1997),

дійсний член Петровської Академії наук та мистецтв (1998, РФ),

іноземний член Російської академії природничих наук (2001),

член Національної спілки художників України ( з 1955)

медалі[ред.ред. код]

Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996)

Золота медаль Всесвітньої виставки -1958, Брюссель

Лауреат премії ім. М.Островського (1967)

Срібна медаль ім.. Грекова (1970)

Золота медаль ім. В. Вучетича (1990).

Золота медаль Британської королівської асоціації скульпторів-портретистів (1995)

Золота медаль Академії мистецтв України. 

державні нагороди[ред.ред. код]

орден «Знак Пошани» (1971),

орден «За заслуги» ІІІ ступеня,

медалі,

Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР.

Почесні грамоти[ред.ред. код]

Кабінету Міністрів України,

Київського міського голови.

Меморіальний Музей[ред.ред. код]

Створено у 2006 у приміщенні майстерні, де видатний скульптор працював більше 50 років (Музей-майстерня творчої династії Зноби-Голембієвських).

Меморіальну дошку В. Знобі на будинку музею-майстерні встановлено за рішенням Уряду України (2009)

Громадська робота[ред.ред. код]

Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.

Голова правління Київської організації Спілки художників України (1982—87).

Секретар Правління Спілки художників України.

Секретар Правління Спілки художників СРСР.

Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС.

Творча робота[ред.ред. код]

Працював у галузях монументальної та станкової скульптури, портрета.

Окремо відзначається великий внесок та широке сприяння популяризації українського мистецтва за кордоном.

Творчість відзначається широтою горизонту, змістовним розкриттям теми, тяжінням до образно-філософських узагальнень, експресії композицого вирішення, багатофігурності, гостроти й ажурності силуетів, монументальності. Майстерно володів каменем, деревом, металом. Автор пам'ятників і меморіалів ІІ Світовій війни.

Творчість Зноби є цікавим явищем для вивчення самостійно як феномену, так й у контексті розвитку школи скульптурної пластики за останні півстоліття, на яку ним було здійснено безпосередній вплив

Найбільш відомі твори[ред.ред. код]

монументальні твори[ред.ред. код]

"Бокораш" (1957; золота медаль Всесвітньої  виставки у Брюсселі, 1958),

Т.Г.Шевченко (співавт., м.Дніпропетровськ, 1959),

Г. Сковорода" (Київ, 1960), 

М. О. Островському (м. Шепетівка, Хмельн. обл., 1966),

герою Руху Опору Василю Порику у Франції (співавт., м. Енен-Льетар, Франція, 1967; срібна медаль ім. М. Грекова, 1970),

«Отаман Єрмак» (м. Єрмаково, Казахстан, 1968),

Меморіальний комплекс в'язням концтаборів у Дарниці (Київ, 1969),

«Україна – Визволителям» (співавт. з І. С. Знобою, архітектори А. О. Сницарєв, О. К. Стукалов, поблизу Ужгорода, 1970),

Устиму Кармалюку, (м. Летичів, Хмельн. обл., 1974);

монумент на честь Жовтневої революції (співав., Київ, (тепер Майдан Незалежності) 1977),

«Бронепоїзд «Таращанець»» (Київ, 1974),

Монументальний комплекс героям ВВВ (м. Хмельницький, 1983),

4 двохфігурні скульптурні групи «Народ України» перед різолітами вхідних груп будівлі ВРУ (Київ, 1984), Монументально-меморіальний комплекс Героям Букринського плацдарму (Київ, обл., 1985, Шевченківська премія ), архітектори С. Захаров і Ю. Платонов

Іллі Мечникову (і-т Пастера, Париж, 1986),

Монумент військової Слави  (м. Херсон, 1988),

Т.Г.Шевченко» (співавтор із Іван Зноба., Хмельницький, 1988),

«На колючому дроті» (Київ, 1988),

«Атака» (музей ВОВ, Київ,1989),

центральний музей ВВВ «Меморіал Перемоги на Поклінній горі» - «Воїн – Визволитель» (у залі Слави) та «Зниклим без вісті» ( на Поклонній горі в Москві, обидва 1995)

«Джону Неперу » , (найстаріший Університет Европи, Единбург, Шотландія, 1996),

«Джон Мюїр» (м Данбар, Шотландія, 1996),

«Загиблим» (музей ВОВ, Київ, 2000),

«Архангел Михаїл» (співавт. Київ, 2001),

«Козак Мамай» (співавт.. Майдан Незалежності,  Київ, 2002),

«Густав Клімт» (Унтерах, Австрія 2003), 

«Фелікі Єтерія» героям грецького національного визвольного руху (Одеса, 2004), 

М.Грушевський, (м. Козятин, Вінницька обл. 2004),

«Т.Шевченко» (Афіни, 2004),

дочці Ярослава Мудрого королеві Франції Анні «Королева Франції Анна-Київська» (співавтор із Микола Зноба, Сенліс, Франція, 2005),

«Доктор Єміль Ру» (інститут Пастера, Париж, 2005); 

Станкові твори[ред.ред. код]

«Вболівальники» (1950-і рр.), "Кобзар О. Вересай" (1954),«Прометей», «Три Грації» (співав.), «Кентавр викрадає дружину Геракла», «Атлантида»

серії «Київська Русь» («Подолання», «Баян», «Йду на Ви!», «Київська Русь», «Україна» та інш.); та інш.

серії портретів[ред.ред. код]

«Митці», «Ветерани ВВВ»,«Ветерани афганської війни», «Люди нашої планети» (1977-2006), 

Твори  зберігаються[ред.ред. код]

в Національному художньому музеї України,

Київському музеї російського мистецтва,

меморіальному  комплексі «Національний музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр» Київ,  Державному музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 р.»,

Національному музеї Т. Шевченка, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав»,

Яготинському історичному музеї (обидва — Київ, обл.),

Алупкінському палаці-музеї,

Луганський ХМ,

Дніпропетровському художньому музеї,

Державному історичному музеї України,

Житомирському краєзнавчому  музеї,

Запорізькому художньому музеї,  

Українському Домі,

Кіровоградському художньому музеї,

Краснодонському музеї «Молода гвардія»,

Красноградському художньому музеї,

Одеському художньому музеї,

Переяслав-Хмельницькому художньому музеї,

Ровенському краєзнавчому М,

Севастопольській картинній галереї,

Сімферопольській художньому музеї,

Тернопільському краєзнавчому музеї,

Херсонському краєзнавчому музеї, 

Хмельницькому історико-культурному заповіднику, 

Чернівецькому краєзнавчому музеї,

Ялтинському історичному музеї.

Центральному музеї ВВВ «Меморіал Перемоги на Поклінній горі» та інш. музеях РФ, Великої Британії, Греції, Італії, Норвегії, США, Франції, Японії.  

Відзнаки[ред.ред. код]

Заслужений діяч мистецтв УРСР1963 року), народний художник УРСР1979 року). Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1996; за створення скульптурних композицій на тему Великої Вітчизняної війни). Почесний громадянин Києва.

Зображення[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Валентин Зноба: Альбом. К., 1970; Криволапов М.
  • Митець воістину народний (Пам'яті акад.АМУ В. І. Зноби)// Мист. обрії, 2005—06. Вип. 8—9. К., 2006; Скульптор Михайло Лисенко та його учні: Каталог. К., 2006;
  • Безгін І.Д. Академіки. Життя в мистецтві: К., 2006
  • Документальні фонди меморіального  музею Зноби: Дирова В.М. заст. з наукової роботи, мистецтвознавець, Тихонюк В.М. мистецтвознавець