Фауністичне районування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Зоогеографічне районування)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фауністичне (зоогеографічне) районування суходолу та Світового океану — поділ поверхні Землі й окремих її територій і акваторій на природні регіони, що відрізняються рангом, ступенем ендемізму, особливостями історичного розвитку і розселення їхніх фаун[1][2]. Різні природні умови обумовлюють присутність різних біологічних видів на певній території, бо окремі види еволюційно пристосовані до проживання у певних умовах довкілля й лише деякі можуть пристосовуватись до існування в різних, не змінюючи при цьому власного фенотипу[2]. Окрім того географічні бар'єри можуть призводити до ізоляції окремих фаун, що існують в подібних природних умовах, але мають власний еволюційний шлях розвитку, а отже різняться одна від одної[2].

Умови існування і склад фауни в морі й на сушу настільки відрізняються, що для морської й наземної фауни створені самостійні системи фауністичного районування[1]. Прісноводна фауна загалом районується аналогічно зоогеографічним районам суходолу[1]. Фауна кожної області має спільну палеогеографічну історію й несе спільні риси, обумовлені нею. Так фауна Голарктики, наймолодша, сформувалась в плейстоцені під час льодовикових епох; фауна Австралії — найдревніша, несе на собі відбитки крейдової епохи[1].

Ієрархія[ред. | ред. код]

Прийнята система ієрархії зоогеографічного районування:

  • царство, характеризується наявністю ендемічних таксонів на рівні рядів;
  • область, характерен ендемізм на рівні родин;
  • підобласть, характерен ендемізм на рівні родів;
  • провінція, характерні ендемічні види;
  • округ,
  • ділянка.

Картографування[ред. | ред. код]

Між зоогеографічними районами лежать різної ширини перехідні зони, в яких, як правило, спостерігається фауна з обох сусідніх районів. Різкі кордони регіонів позначені в тих випадках, коли в основі їх є якісь фізико-географічні фактори (берег, як межа води й суходолу, гірський хребет тощо)[1]. При картографуванні й виділенні окремих фауністичних зон важливим моментом є проведення меж між ними. Кордони між регіонами різного ієрархічного рангу називаються зоохоронами. Для картографування зоохоронів застосовується метод сінперат: на карту наносять ареали за можливості найбільшого числа видів, в результаті на карті з'являються смуги згущення меж ареалів різних таксонів — сінперати. Сінперати загалом проходять важкодоступними для окремих організмів ділянками суходолу — географічними бар'єрами (гірські хребти, великі річки).

Районування суходолу[ред. | ред. код]

Головними групами при районуванні суші на вищі категорії (царства) служать хребетні, насамперед ссавці. За наявністю чи відсутністю окремих представників ссавців як правило виділяють 4 фауністичні царства і 8 областей[1][2]:

Антарктична суша, населена в основному тваринами, що пов'язані з морем, не входить ні в одне із царств[1].

Районування прісних водойм[ред. | ред. код]

Основою для районування континентальних водойм є фауністичний склад великих озер:

Районування Світового океану[ред. | ред. код]

При районуванні Світового океану прийняті самостійні системи фауністичного районування. Для товщі вод (пелагіалі), для дна океану (бенталі) і для кожної з вертикальних зон, що пояснюється різкою різницею між населенням товщі води й населенням дна, а також яскраво вираженою вертикальною зональністю в розподілі морських організмів[1].

Районування пелагеалі в цілому збігається з кліматичними широтними поясами. Бенталь чітко поділяється на мілководну (до глибин 200 м) фауну та фауну глибинних ділянок океанічного дна[1]. У межах континентального шельфу виділяють 3 царства, кожне з яких поділяється на області, підобласті, провінції[1]:

Зоогеографічне районування фауни абіссальних ділянок океану менш диференційовано. Виділяють 3 планетарних області, які поділяються на підобласті та провінції[1]:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м Гептнер В. Г., Гурьянова Е. Ф. Зоогеографическое районирование // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  2. а б в г (рос.)Гептнер В. Г. Зоогеографическое деление суши // Краткая географическая энциклопедия. Том 2: Евлах — Миллибар / Главный редактор Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1961. — 592 с.

Література[ред. | ред. код]

  • (англ.) Ekman S. Zoogeography of the sea. — L., 1953.
  • (рос.) Беляев Г. М. Донная фауна наибольших глубин (ультраабиссали) мирового океана. — М., 1966.
  • (рос.) Гептнер В. Г. Общая зоогеография. — М.-Л., 1936.
  • (рос.) Дарлингтон Ф. Зоогеография. — М., 1966.
  • (рос.) Зенкевич Л. А. Фауна и биологическая продуктивность моря [в 2-х тт.]. — М., 1947—1951.

Посилання[ред. | ред. код]

Шаблон:Біогеографія