Палеогеографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Палеогеогра́фія  (рос. палеогеография, англ. paleogeography, нім. Paläogeographie f) — наука про фізико-географічні умови, що існували на Землі в геологічному минулому.

Палеогеографія — наука, що досліджує давню географічну оболонку, її розвиток, історію в цілому і окремих її частин у взаємодії: давню земну кору, рельєф, ґрунти і кори вивітрювання, гідросферу та атмосферу, флору та фауну і, особливо, географічні закономірності їх розповсюдження та існування[1].

Палеогеографія — частина історичної геології, що дає матеріал для пізнання історії розвитку земної кори і Землі загалом. Одночасно П. є частиною загальної фіз. географії, що вивчає фіз.-геогр. умови минулого для розуміння сучасної природи Землі. Методи П. базуються на детальному вивченні гірських порід (їх складу, структури, текстури, характеру залягання), а також на вивченні макро- і мікроскопічних органічних залишків. П. сформувалася в XIX ст.

Предмет вивчення[ред.ред. код]

Палеогеографія — наука про розвиток географічної оболонки протягом історії Землі.

Напрямки[ред.ред. код]

Палеогеографія є цілісною, самостійною наукою і одночасно комплексом наукових напрямків, при цьому частина палеогеографічних галузей розвивається у складі інших наук (геології, біології, екології). Серед основних галузевих напрямів виділяються[1]:

Методи[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Палеогеографія як наука зародилася у надрах геології в другій половині ХІХ ст., проте перші загальні дані палеогеографічного характеру з'явилися ще в кінці XVIII ст. (Р. Мурчісон, П. С. Паллас, О. О. Борисяк, М. Барбот-де-Марні та ін.). Стимулом її розвитку стало створення геохронологічної шкали фанерозою, що дала можливість просторово зіставляти одновікові палеогеографічні документи — осадові утворення, форми рельєфу, рештки організмів, різні дані про палеоклімати та ін. Разом з тим, уявлення про природу минулого стосуються глибокої давнини, а сам термін «давня географія» застосовував ще М. В. Ломоносовим понад 200 років тому.

В історії палеогеографії виділяють два етапи[[2]]:

  1. Становлення (друга половина XIX — перша половина XX ст.) — палеогеографічні дослідження здійснювались у складі геологічної науки. Найбільш цінними результатами були атласи палеогеографічних і літолого-палеогеографічних різномасштабних карт, складених для окремих континентів, для території України і Молдавії, Європейської частини СРСР і Радянського Союзу в цілому.
  2. Сучасний етап (перша половина XX ст. — наш час) характеризується спеціальними дослідженнями давньої природи, такий підхід сформувався ще в 30-40-і роки, особливо після II Світової війни, що знайшло прояв у розвитку досліджень четвертинного періоду. На Міжнародних конгресах INQUA обговорювалось багато питань плейстоценової природи Землі та природи в цілому. Новий імпульс в розвитку отримала четвертинна палеогеографія. Даний час відзначається новою якістю дослідження доплейстоценової природи в зв'язку з необхідністю:
  • подальшої розробки проблем палеогеографії в зв'язку з вивченням корисних копалин, приурочених до осадових порід;
  • використання даних про давню природу для пояснення розвитку сучасних фізико-географічних умов;
  • використання палеогеографічних розробок для вирішення прикладних і практичних завдань (у інженерній, меліоративній геології, інженерно-геологічних прогнозах та іншому).

Палеогеографія в СРСР[ред.ред. код]

Палеогеографія в Україні[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Веклич М. Ф., Матвіїшина Ж. М. (1996). Палеогеографічні дослідження (українська) // «Український географічний журнал» № 2, с. 38-44.
  2. Руденко, Л. Г. (2009). Географічна наука в Національній академії наук України (українська). Київ. с. 240. 

Література[ред.ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія : в 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Донецьк : Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Атлас палеогеографічних карт Української РСР і Молдавської РСР (з елементами літофацій). Масштаб 1:2 500 000 / За ред. акад. АН УРСР В. Г. Бондарчука. — К.: Видавництво АН УРСР, 1960.
  • Стратиграфія УРСР: В 11 т. — К.: Наукова думка, 1963–1975. — Т. 1-11.
  • Мельничук І. В. Палеоландшафти України в антропогені. — К.: ВГЛ «Обрії», 2004.
  • Пазинич В. Г. Топ-5 геоморфологічних та палеогеографічних проблем України / За редакцією В. В. Стецюка. — К.: «Вік принт», 2012.
  • Просторово-часова кореляція палеогеографічних умов четвертинного періоду на території України / Матвіїшина Ж. М., Герасименко Н. П., Передерій В. І. та ін. / За редакцією Ж. М. Матвіїшиної — К.: Наукова думка, 2010.
  • Сіренко І., Іваник М. Палеогеоморфологія: навчальний посібник. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011.


  • (рос.) Веклич М. Ф. Основы палеоландшафтоведения. — К.: Наукова думка, 1990.
  • (рос.) Вронский В. А., Войткевич Г. В. Основы палеогеографии. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — 576 с.
  • (рос.) Гричук В. П. История растительности Русской равнины в плейстоцене. — M.: Наука, 1989.
  • (рос.) Евдокимов С. П. Основы общей палеогеографии. — Смоленск: Изд-во Смоленского гуманитарного университета, 2005.
  • (рос.) Евсеева Н. С. Палеогеография (историческое землеведение). — Томск, 2010. — 172 с.
  • (рос.) Маруашвили Л. И. Палеогеографический словарь. — М.: Мысль, 1985.
  • (рос.) Рослый И. М. Палеогеография Украины в антропогене. — К.: Вища школа, 1988.
  • (рос.) Свиточ А. А., Сорохтин О. Г., Ушаков С. А. Палеогеография. — М.: Издательский центр «Академия», 2004. — 448 с.
  • (рос.) Палеогеография Европы за последние сто тысяч лет (атлас-монография) — М., 1982.
  • (рос.) Палеогеография. Палеоландшафты / Веклич М. Ф., Сиренко Н. А., Матвиишина Ж. Н. и др. — К.: Наукова думка, 1977.
  • (рос.) Палеоклиматы и палеоландшафты внетропического пространства Северного полушария: поздний плейстоцен-голоцен. Атлас-монография / Отв. ред. А. А. Величко. — М.: ГЕОС, 2009.

Посилання[ред.ред. код]

Геологія Це незавершена стаття з геології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.