Перейти до вмісту

Григор'єв Андрій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Григор'єв.
Григор'єв Андрій Олександрович
Григорьев, Андрей Александрович
Народився20 жовтня 1883(1883-10-20)
Царське Село, Російська імперія
Помер22 вересня 1968(1968-09-22) (84 роки)
Москва, СРСР СРСР
ПохованняНоводівичий цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьгеограф, викладач університету, науково-педагогічний працівник Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materСанкт-Петербурзький університет
Галузьгеографія
ЗакладІнститут географії АН СРСР
Вчене званняпрофесор і академік АН СРСР[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдоктор географічних наук
Науковий керівникМільков Федір Миколайович Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиGerman Mikhaĭlovich Krepsd
Мільков Федір Миколайович Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоРосійська академія наук[1]
Леопольдина[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Орден Леніна — 1954 Орден Вітчизняної війни II ступеня — 1945 Орден Трудового Червоного Прапора — 1943
Орден Трудового Червоного Прапора — 1963 Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — 1945
Сталінська премія — 1947

Григор'єв Андрій Олександрович (*20 жовтня (1 листопада) 1883, Царське село — †22 вересня 1968 року, Москва) — російський географ, геоморфолог, академік Академії наук СРСР (1939)[3]. Перший директор Інституту географії АН СРСР (1931—1951), декан географічного факультету Ленінградського державного університету[3][4].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився Андрій Олександрович 20 жовтня (1 листопада за григоріанським календарем) 1883 року в Царському Селі, передмісті Санкт-Петербурга, в дворянській родині[5]. У 1901 році закінчив Царськосільську гімназію із срібною медаллю, у тому ж році вступив до природничого відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету[5]. Вивчав географію в Берлінському і Гейдельберзькому університетах[3][4]. Закінчив університет у 1907 році, але за участь у подіях революції 1905—1907 років був позбавлений права викладати[5]. Із 1909 по 1916 роки Андрій Олександрович працював у відділі географії Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона[4]. Паралельно з тим, з 1911 по 1914 рік, продовжував вивчати географію в Гейдельберзькому університеті[5]. У 1914 році обраний викладачем фізичної географії та антропології на Вищих педагогічних курсах Фребелівського товариства (пізніше — Інститут дошкільного виховання), у 1915 році отримав ступінь магістра географії при Московському університеті. У 1915 році був обраний дійсним членом Російського географічного товариства[5].

За пропозицією Григор'єва у 1918 році при АН СРСР створено відділ промислово-географічного вивчення Росії, що був перетворений на Інститут географії, яким Андрій Олександрович керував протягом 1930—1951 років[3][4]. Того ж, 1918 року узяв жваву участь в створенні Географічного інституту, що пізніше став геолого-ґрунтово-географічним факультетом Ленінградського державного університету[5]. Професор Ленінградського університету в 1925—1936 роках[3]. У 1931—1933 роках вчений секретар, заступник голови та головою Географічної асоціації АН СРСР[5]. Григор'єв у 1932 році був обраний членом Американського географічного товариства[5]. У 1935 році захистив докторську дисертацію з фізичної географії[5]. Дійсний член Московського товариства випробувачів природи з 1936 року. 21 січня 1939 року обраний академіком Академії наук СРСР, відділення математики та природничих наук, з наданням йому посади заступника академіка-секретаря Відділення геолого-географічних наук[5].

Під час Другої світової війни, у 1941 році, Географічний інститут було евакуйовано до Казахстану. Андрій Олександрович проводив дослідження природи цього регіону, узагальнивши їх результати у фізико-географічному нарисі (1944). Головний редактор Короткої географічної енциклопедії у 1960—1966 роках[3].

Член КПРС з 1946 року[4]. З 1948 року почесний член Союзу географічних товариств Югославії[5]. У 1961 році обраний академіком німецької академії натуралістів «Леопольдіна» (НДР)[5].

Помер 22 вересня 1968 року в Москві, похований на Новодівичому кладовищі.

Експедиції

[ред. | ред. код]

За першу подорож у 1904 році до Великоземельської тундри імператорське Російське географічне товариство нагородило в 1905 році Андрія Олександровича срібною медаллю[5]. У другу подорож тундрою у 1921 році Григор'єв узяв із собою Д. Д. Руднєва. Під час цієї подорожі він встановив моренний характер ландшафтів тундри, дослідив північну межу поширення лісів[5].

У 1920 і 1923 роках Григор'єв організував експедиції на Південний Урал для дослідження сільського й лісового господарства[3][4]. Під час експедиції він встановив характер змін вертикальної зональності у післяльодовиковий період[5].

Під час експедиції до Якутії впродовж польового сезону 1925—1926 років досліджував Ленсько-Алданське плато, північний схід Вілюйського басейну і Верхоянський хребет[3][4][5]. У результаті чого подає перший геоморфологічний опис цього краю, визначає особливий характер місцевого древнього зледеніння. За ці дослідження він був нагороджений медаллю Пржевальського Всесоюзного географічного товариства[5].

У зв'язку із пропозицією Норвегії дослідити природу Кольського півострова радянська влада організовує ряд наукових експедицій на півострів у 1928—1931 роках[3][4][5]. Під час цих експедицій Григор'єв дослідив древнє зледеніння Хібін, встановив зв'язок між тектонікою й орографією краю, разом із учнями відкрив поклади діатомітів в озерах і болотах внутрішньої частини півострова[5].

Організував кілька експедицій Казахстаном для виявлення ресурсів орних і пасовищних земель, за результатами яких у 1944 році видав наукову працю «Природні умови Казахстану»[6].

Наукові праці

[ред. | ред. код]

Григор'єв розробив вчення про географічну оболонку Землі[3][4]. До 1930-х років Андрій Олександрович дотримувався хорологічного підходу, акцентуючи увагу на природній складовій, але в подальшому відмовився від цих переконань і економічною географією більше не займався. Основні праці присвячені теоретичним питанням фізичної географії, географічної зональності, фізико-географічного районування, характеристиці типів географічного середовища, історії географічних знань тощо[3]. У 1932 році написав оригінальну концепцію географічної форми руху матерії. Як основне завдання фізичної географії висунув процес вивчення загального фізико-географічного процесу, зовнішнім вираженням якого є географічний ландшафт. Розробив вчення про географічну оболонку Землі, показав, що вона має специфічні закони будови і розвитку, і є об'єктом вивчення фізичної географії[4][6][7]. У серії нарисів «Досвід характеристики основних типів фізико-географічного середовища» (1938—1940) дав аналіз природних умов географічних поясів Землі[4]. У 1947 році монографія «Субарктика» була удостоєна Сталінської премії[4][6]. Спільно з М. І. Будико в 1956 році сформулював періодичний закон географічної зональності, що встановлює повторення на різних широтах географічних зон із подібними властивостями[4][6]. Григор'єв прагнув перетворити фізичну географію з науки описово-тлумачної в науку, побудовану на точних закономірностях, наблизити географію до точних наук, для цього він запроваджував методи дослідження доходно-витратних балансів енергії та речовини в географічних ландшафтах і географічній оболонці загалом[5].

Найважливіші праці:

  • «Опыт характеристик основных типов физико-географической среды» (1938—1942);
  • «Субарктика» (1946);
  • «Природные условия Казахстана» (1944);
  • «Развитие физико-географической мысли в России» (1961);
  • «Развитие теоретических проблем советской физической географии (1917—1934)» (1965);
  • «Закономерности строения и развития географической среды» (1966).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений рядом орденів, медалей, премій:

У 1994 році Російською академією наук заснована премія імені А. О. Григор'єва, яка присуджується за видатні роботи в галузі фізичної географії[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Летопись Российской академии наук. Т. VII. 1946—1953 — Москва: Архив Российской академии наук, 2022. — С. 667. — 896 с. — ISBN 978-5-6046932-6-1
  2. ↑ https://www.leopoldina.org/mitgliederverzeichnis/mitglieder/member/Member/show/andrej-a-grigorev/
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Григор'єв Андрій Олександрович [Архівовано 23 травня 2015 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Григорьев Андрей Александрович // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Біографія Григор'єва Андрія Олександровича [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] на сайті Інформаційної системи «Архіви Російської академії наук».
  6. ↑ а б в г (казах.) (рос.) «Казахстан. Национальная энциклопедия», 2 том, — Алма-Ата: Қазақ энциклопедиясы, 2005, С. 118, ISBN 9965-9746-3-2.
  7. ↑ (рос.) Григорьев А. А. Опыт аналитической характеристики состава и строения физико-географической оболочки земного шара, 1937.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Григор%27єв_Андрій_Олександрович&oldid=38963789