Фауністичне районування
Фауністичне (зоогеографічне) районування суходолу та Світового океану — поділ поверхні Землі й окремих її територій і акваторій на природні регіони, що відрізняються рангом, ступенем ендемізму, особливостями історичного розвитку і розселення їхніх фаун[1][2]. Різні природні умови обумовлюють присутність різних біологічних видів на певній території, бо окремі види еволюційно пристосовані до проживання у певних умовах довкілля й лише деякі можуть пристосовуватись до існування в різних, не змінюючи при цьому власного фенотипу[2]. Окрім того географічні бар'єри можуть призводити до ізоляції окремих фаун, що існують в подібних природних умовах, але мають власний еволюційний шлях розвитку, а отже різняться одна від одної[2].
Умови існування і склад фауни в морі й на сушу настільки відрізняються, що для морської й наземної фауни створені самостійні системи фауністичного районування[1]. Прісноводна фауна загалом районується аналогічно зоогеографічним районам суходолу[1]. Фауна кожної області має спільну палеогеографічну історію й несе спільні риси, обумовлені нею. Так фауна Голарктики, наймолодша, сформувалась в плейстоцені під час льодовикових епох; фауна Австралії — найдревніша, несе на собі відбитки крейдової епохи[1].
Прийнята система ієрархії зоогеографічного районування:
- царство, характеризується наявністю ендемічних таксонів на рівні рядів;
- область, характерен ендемізм на рівні родин;
- підобласть, характерен ендемізм на рівні родів;
- провінція, характерні ендемічні види;
- округ,
- ділянка.
Між зоогеографічними районами лежать різної ширини перехідні зони, в яких, як правило, спостерігається фауна з обох сусідніх районів. Різкі кордони регіонів позначені в тих випадках, коли в основі їх є якісь фізико-географічні фактори (берег, як межа води й суходолу, гірський хребет тощо)[1]. При картографуванні й виділенні окремих фауністичних зон важливим моментом є проведення меж між ними. Кордони між регіонами різного ієрархічного рангу називаються зоохоронами. Для картографування зоохоронів застосовується метод сінперат: на карту наносять ареали за можливості найбільшого числа видів, в результаті на карті з'являються смуги згущення меж ареалів різних таксонів — сінперати. Сінперати загалом проходять важкодоступними для окремих організмів ділянками суходолу — географічними бар'єрами (гірські хребти, великі річки).
Головними групами при районуванні суші на вищі категорії (царства) служать хребетні, насамперед ссавці. За наявністю чи відсутністю окремих представників ссавців як правило виділяють 4 фауністичні царства і 8 областей[1][2]:
- Арктогея, яку населяють виключно плацентарні,
- Голарктична область (центральні й північні райони Євразії і Північної Америки, північ Африки),
- інколи поділяють на Неарктику (Північна Америка) та Палеарктику (Євразія);
- Нотогея, багато сумчастих, мало плацентарних, присутні однопрохідні,
- Палеогея, відсутні однопрохідні, але зустрічаються сумчасті,
- Неогея, відсутні однопрохідні, але зустрічаються сумчасті (Центральна і Південна Америка),
Антарктична суша, населена в основному тваринами, що пов'язані з морем, не входить ні в одне із царств[1].
Основою для районування континентальних водойм є фауністичний склад великих озер:
- Палеарктічна область,
- Понто-Каспійська солонуватоводна область.
- Байкальська область.
- Сино-Індійська область,
- Ефіопська область.
- Танганьїцька область.
- Неарктична область,
- Неотропічна область,
- Австралійська область.
При районуванні Світового океану прийняті самостійні системи фауністичного районування. Для товщі вод (пелагіалі), для дна океану (бенталі) і для кожної з вертикальних зон, що пояснюється різкою різницею між населенням товщі води й населенням дна, а також яскраво вираженою вертикальною зональністю в розподілі морських організмів[1].
Районування пелагеалі в цілому збігається з кліматичними широтними поясами. Бенталь чітко поділяється на мілководну (до глибин 200 м) фауну та фауну глибинних ділянок океанічного дна[1]. У межах континентального шельфу виділяють 3 царства, кожне з яких поділяється на області, підобласті, провінції[1]:
- Царство холодних і помірних морів Північної півкулі,
- Арктична область,
- Бореальна область,
- Північнотихоокеанська область з багатою фауною, великою кількістю древніх кайнозойських форм,
- Північноатлантична область, з біднішою фауною, що була знищена під час останніх льодовикових епох, присутні ендемічні форми;
- Тропічне царство з надзвичайно багатою фауною і флорою, окремі ендемічні класи, характерні коралові рифи, мангрові ліси в зоні літоралі,
- Індо-Західнотихоокеанська область (Індо-Вестпацифічна),
- Західноафриканська область (Гвінейська),
- Центральноамериканська область,
- Середземноморсько-Лузитанська область, з фауною генетично пов'язана з тропічним царством;
- Царство холодних і помірних морів Південної півкулі,
- Кергеленська область (острови Кергелен, Принс-Едуард, Маккуорі, Крозе),
- Патагонська область (шельф Патагонії, острови Вогняна Земля, Фолклендські),
- Антарктична область (шельф навколо Антарктиди, Південна Джорджія).
Зоогеографічне районування фауни абіссальних ділянок океану менш диференційовано. Виділяють 3 планетарних області, які поділяються на підобласті та провінції[1]:
- Тихоокеансько-Північноіндійська абіссальна область,
- Атлантична абіссальна область,
- Антарктична абіссальна область.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Гептнер В. Г., Гурьянова Е. Ф. Зоогеографическое районирование // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ а б в г (рос.)Гептнер В. Г. Зоогеографическое деление суши // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1961. — Т. 2 : Евлах — Миллибар. — 592 с.
- Кістяківський О. Б., Корнєєв О. П. Посібник з зоогеографії. — К. : Радянська школа, 1968. — 133 с.
- (англ.) Ekman S. Zoogeography of the sea. — L., 1953.
- (рос.) Беляев Г. М. Донная фауна наибольших глубин (ультраабиссали) мирового океана. — М., 1966.
- (рос.) Гептнер В. Г. Общая зоогеография. — М.-Л., 1936.
- (рос.) Дарлингтон Ф. Зоогеография. — М., 1966.
- (рос.) Зенкевич Л. А. Фауна и биологическая продуктивность моря [в 2-х тт.]. — М., 1947—1951.