Зорін Михайло Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зорін Михайло Гаврилович
Народився 29 вересня 1921(1921-09-29)
Костянтинівка, Сантуринівська волость, Бахмутський повіт, Донецька губернія, Українська СРР
Помер 16 червня 1986(1986-06-16) (64 роки)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Країна  Українська РСР
 СРСР
Діяльність скульптор, педагог
Alma mater Одеське художнє училище (1948) і Харківський художній інститут (1961)
Вчителі Жук Михайло Іванович, Кудрявцева Ольга Миколаївна і Рябінін Микола Леонідович
Відомі учні Філатова Олена Михайлівна, Чернова Галина Денисівна і Попова Людмила Геннадіївна
Заклад Одеське художнє училище
Учасник німецько-радянська війна
Членство Спілка радянських художників України
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня

Михайло Гаврилович Зо́рін (29 вересня 1921, Костянтинівка — 16 червня 1986, Одеса) — український радянський скульптор і педагог; член Спілки радянських художників України з 1974 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 29 вересня 1921 року в місті Костянтинівці (нині Донецька область, Україна). 1937 року вступив до Одеського художнього училища[1]. Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[2].

Після війни продовжив навчавння в Одеському художньому училищі, яке закінчив 1948 року. Був учнем Михайла Жука. У 1955—1961 роках навчався у Харківському художньому інституті у Ольги Кудрявцевої. Дипломна робота — скульптура «Механізатор» (керівник Микола Рябінін)[1].

У 1961—1970 роках викладав у Одеському художньому училищі. Серед учнів: Микола Мордик, Олена Філатова, Галина Чернова. З 1970 року працював на Одеському художньо-виробничому комбінаті. Помер в Одесі 16 червня 1986 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкової скульптури, переважно у жанрі портрету. Серед робіт:

портрети
  • «Машиніст Бондарєв» (1962, гіпс тонований);
  • «Народний артист СРСР Василь Василько» (1967, пісковик);
  • «Герой Соціалістичної Праці О. Нещадименко» (1970);
  • «Дочка Люда» (1970, мармур);
  • «Спортсменка Л. Петрова» (1971, мармур);
  • «Ударник П. Захарчук» (1972, оргскло);
  • «Ветеран російсько-японської війни С. Уласевич» (1974, тоноване скло);
композиція
«Розстріл біля чорної огорожі».

Автор пам'ятника «Розстріл біля чорної огорожі» у Бендерах (1968, горельєф, чавун; співавтор В. К. Петров; 46°49′31″ пн. ш. 29°28′16″ сх. д. / 46.825528° пн. ш. 29.471167° сх. д. / 46.825528; 29.471167)[1].

Починаючи з 1950-х років розписував також порцелянові вироби (чашки з блюдами)[1].

Брав участь в обласних, республіканських, всесоюзних мистецьких виставках з 1948 року. Персональна виставка робіт відбулася в Одесі у 1972 році[1]. Окремі роботи зберігаються в Одеському художньому музеї.

У мистецтві[ред. | ред. код]

У 1961 році живописний портет скульптора виконав художник Анатолій Шипов[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]