Йозеф Рот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йозеф Рот
Joseph Roth (1926).jpg
Народився 2 вересня 1894(1894-09-02)[1][2][…]
Броди, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина[4]
Помер 27 травня 1939(1939-05-27)[4][1][…] (44 роки)
Париж, Франція[4]
Поховання Cimetière parisien de Thiaisd
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria.svg Австрія
Діяльність письменник, журналіст
Alma mater Віденський університет
Мова творів німецька[1]
Жанр сатира
Magnum opus Марш Радецького[d], Йов. Роман простого чоловікаd і Крипта капуцинівd
Автограф Joseph Roth Signature.jpg
Сайт: josephroth.de

CMNS: Йозеф Рот на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Мойсе́й Йо́зеф Рот (нім. Moses Joseph Roth; 2 вересня 1894, Броди, нині Львівська область — 27 травня 1939, Париж) — австрійський письменник і журналіст українського єврейського походження. Твори писав німецькою, найвідомішими стали романи «Йов. Роман простої людини» (1930) та «Марш Радецького» (1932). Більшість його творів екранізовано.

Життя[ред. | ред. код]

Народився та виріс у галицькому місті Броди у часи Австро-Угорської імперії. Тоді Броди були прикордонним містом, бо сусідня Волинь належала до Російської імперії.

Був єдиною дитиною у єврейській ортодоксальній сім'ї. Батька свого, Нахума, він не знав — той зійшов з розуму ще до його народження і пропав десь у психіатричній клініці, хоча мати казала Йозефу, що той помер. Існує версія, що причиною хвороби батька були невдачі на роботі, коли він працював комівояжером (торговим агентом).[5]

Навчання розпочав у початковій школі Барона Хирша, згодом навчався у Цісарсько-королівській гімназії імені кронпринца Рудольфа, де досить добре вивчив німецьку мову. Польську та українську він також знав, хоча і недосконало.

Хлопчина часто бував у Львові, приїжджаючи на канікули до свого дядька Зигмунда Грюбеля, який фінансово допомагав їхній сім'ї.

У 1913 році вступив на навчання до Львівського університету, де вивчав германістику і філософію. Мешкав у Львові в дядька за тодішньою адресою: Гофманштрассе, 7 (нині вул. Чехова, 7). Однак з дядьком Йозеф не дуже ладив, адже постійно відчував фінансову залежність і тиск на нього з боку родича, тому переїхав продовжувати навчання до Відня. Іншою причиною переїзду було й те, що своє майбутнє він бачив саме у закордо́ні, оскільки у Львівському університеті він швидко опинився в епіцентрі польсько-українсько-єврейського суперництва, що переважало у передвоєнні часи. Він швидко зрозумів, що ні польський або український націоналізм, ні єврейський сіонізм його не приваблюють. Саме у ці часи Рот вирішив асимілюватися з австрійською культурою і стати німецьким письменником. Протягом свого життя, уже відомим, він періодично повертався до Львова, відвідуючи рідних.

У 1916 році змушений був перервати навчання через призов до австрійського війська і брав участь у Першій світовій війні як військовий журналіст. Після закінчення війни успішно продовжив кар'єру журналіста, спочатку у Відні, а з 1920 року — в Берліні. Тут він працював у відомих німецьких газетах (спочатку Neue Berliner Zeitung, а з 1921 — Berliner Börsen-Courier).

  • 1922 р. — одружився з Фредерикою Райхлер, що була надзвичайною красунею з простої сім'ї галицьких євреїв.
  • 1924 р. — перша публікація окремого твору: роман «Готель Савой» (нім. Hotel Savoy) та роман «Бунт» (нім. Die Rebellion). Того ж року подорожував Галичиною, завдяки чому народився триптих «Мандрівка Галичиною»: «Люди й ландшафти», «Львів, місто», «Каліки»[6].
  • 1925 р. — кореспондент газети Frankfurter Zeitung у Франції.
  • 1926 р. — подорож до Радянського Союзу, після якої повернувся вкрай розчарований у соціалістичних ідеалах. У середині 30-х опублікував антикомуністичні статті, де соціалісти і комуністи були представлені безбожниками, які проклали шлях нацистам.
  • 1928 р. — потрапив у важку психологічну та фінансову скруту через захворювання дружини Фридерики на шизофренію. Він сам стає алкоголіком. 1929 р. змушений віддати дружину до психічної клініки (у 1940 р. дружину вбили нацисти в Австрії в рамках проекту евтаназії).
  • 1933 р. — в кінці січня Йозеф Рот змушений покинути Німеччину, оскільки до влади прийшли нацисти, а його книги заборонено. Переїхав до Відня, відтак подорожував Європою. Продовжив журналістську діяльність у Парижі та Празі.
  • 1934 р. — після вбивства австрійського канцлера Енґельберта Дольфуса (Engelbert Dollfuß) переїхав до Парижа. Все більше страждав від алкоголізму.
  • 19361938 рр. — жив разом з письменницею Ірмґард Койн.
  • 1937 р. — востаннє побував у Львові (за два роки до смерті). Його компаньйонка у тій поїздці, німецька письменниця Ірмгард Кеун, згадувала, як вони з Йозефом навідалися у гості до бідної єврейської сім'ї, що мешкала у львівському підвалі. Рот сидів за столом і розмовляв з ними мовою їдиш так, що його любов до людей ставала просто заразною.
  • 1939 р. — збіднілий та заборгований помер внаслідок двостороннього запалення легенів і білої гарячки. Є версія, що однією з причин смерті став також приступ після повідомлення про самогубство друга, письменника Ернста Толлера. Почувши таку сумну новину, Рот у паризькому кафе напився до безтями, з якого вже не вийшов — після чотириденної агонії він помер. Йому було 44 роки. Похований на цвинтарі комуни Thiais департаменту Валь-де-Марн (на півдні Парижу).

Похорон Рота у Парижі відобразив складність і справжню трагікомічність особи Рота. На багатолюдному похороні були вінки від комуністів, монархістів і австрійських республіканців. Відбулась також невелика конфронтація між католицьким священиком і рабином. Священик спочатку наполягав на християнській молитві, але, не маючи доказів, що Рот перейшов у католицтво, погодився на модифіковану молитву. Деякі друзі Рота, переконані в його єврействі, відмовилися приєднатися до молитви священика. Замість того вони наблизилися до могили і, на противагу священикові, почали читати єврейську молитву.

Через декілька місяців після смерті Рота в Амстердамі опублікували написану ним незадовго до смерті «Легенду про Святого Пияка», яка стала провісником смерті автора.

Творчість[ред. | ред. код]

Перша світова війна та розпад Австро-Угорщини (1918) справили значний вплив на творчість Йозефа Рота. У своєму шедеврі — романі «Марш Радецького» — та в «Крипті капуцинів» Рот простежує занепад імперії Габсбурґів через призму життя однієї родини.

Ще у бродівській гімназії Рот вивчив українську мову, яку він використовував і в німецькомовних творах. «Марш Радецького» має кілька українських персонажів. Українські села описано з глибокою любов'ю, Рот навіть використовує кілька цитат українською мовою, цитує українські пісні (у перекладі на німецьку). Коли головний герой, Карл Йозеф Тротта, вмирає під Бродами, він відповідає молитвам свого українського підрозділу, підбираючи українські слова: «Славімо Ісуса Христа!»[7].

В романах «Йов», «Фальшива вага», «Левіафан», «Тараба. Гість на цій землі» автор описує нині втрачений світ єврейських спільнот (штетлів) Галичини та Східної Європи. Статті Йозефа Рота, присвячені Німеччині повоєнного періоду та приходу до влади Гітлера, є унікальною хронікою того часу від очевидця.

Художні твори Йозефа Рота, за датою публікації:

  • «Улюблені студенти» — Der Vorzugsschüler (Відень, 1916);
  • «Барбара» — Barbara (Відень, 1918);
  • «Павутина» — Das Spinnennetz, (Відень, 1923);
  • «Готель Савой» — Hotel Savoy. Ein Roman (Берлін, 1924);
  • «Бунт» — Die Rebellion (Берлін, 1924);
  • «Квітень, історія одного кохання» — April, Die Geschichte einer Liebe (Берлін, 1925);
  • «Сліпе дзеркало» — Der Blinde Spiegel, ein kleiner Roman (Берлін, 1925);
  • «Блукаючі жиди» — Juden auf Wanderschaft (Берлін, 1927);
  • «Безкінечна втеча» — Die Fluch ohne Ende — Ein Bericht (Мюнхен, 1927);
  • «Ціппер та його батько» — Zipper und sein Vater (Мюнхен, 1928);
  • «Правиця і лівиця» — Rechts und links (Берлін, 1929);
  • «Мовчазний пророк» — Der stumme Prophet (Берлін, 1929);
  • «Листи з Німеччини» — Briefe aus Deutschland (Гамбург, 1929);
  • «Йов. Роман про простого чоловіка» — Hiob. Roman eines einfachen Mannes (Берлін, 1930);
  • «Паноптикум. Цифри і куліси» — Panoptikum. Gestalten und Kulissen (Мюнхен, 1930);
  • «Марш Радецького» — Radetzkymarsch (Берлін, 1932);
  • «Начальник станції Фальмерайєр» — Stationschef Fallmerayer (Амстердам, 1933) ;
  • «Тарабас, гість на цій землі» — Tarabas, ein Gast auf dieser Erde (Амстердам, 1934);
  • «Тріумф краси» — Triumph des Schönheit (Париж, 1934);
  • «Бюст цісаря» — Die Büste des Kaisers (Париж, 1934);
  • «Антихрист» — Der Antichrist(Амстердам, 1934);
  • «Левіафан» — Der Leviathan (Амстердам, 1940);
  • «Сто днів» — Die hundert Tage (Амстердам, 1935);
  • «Сповідь вбивці, розказана за ніч»- Beichte eines Mörders, erzählt in einer Nacht (Амстердам, 1936);
  • «Фальшива вага» — Das falsche Gewicht. Die Geschichte eines Eichmeisters (Амстердам, 1937);
  • «Крипта капуцинів» — Die Kapuzinergruft (Більтховен, 1938);
  • «Історія 1002-ї ночі» — Die Geschichte von der 1002. Nacht (Більтховен, 1939);
  • «Легенда про святого пияка» — Die Legende vom heiligen Trinker (Амстердам, 1939).

Видання українською[ред. | ред. код]

  • Й. Рот. Білі міста. — К.: Смолоскип, 1998.
  • Й. Рот. Марш Радецького. — К.: Юніверс, 2000.
  • Й. Рот. Гебреї у мандрах. — К.: РИФ, 2003.
  • Й. Рот. Фальшива вага. — Л.: ВНТЛ-Класика, 2005.
  • Й. Рот. Тріумф краси. — Л.: ВНТЛ-Класика, 2006.
  • Й. Рот. Готель «Савой». — Л.: ВНТЛ-Класика, 2006.
  • Й. Рот. Йов; Фальшива вага. — К.: Критика, 2010.
  • Й. Рот. Вибране. — К.: Український письменник, 2011.
  • Й. Рот. «Марш Радецького» та інші романи. — К.:А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014.

До книги увійшли романи «Марш Радецького», «Ціппер та його батько», «Гробівець капуцинів»[8].

Переклади українською в онлайн доступі[ред. | ред. код]

Цитати[ред. | ред. код]

  • нім. Das bin ich wirklich - böse, besoffen, aber gescheit

Такий я насправді: злий, п'яний, але розумний (1938).

Вшанування[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]