Еліа Казан

Еліа Казан
Elia Kazan
Еліа Казан у 1967
Еліа Казан у 1967
Ім'я при народженні	Еліас Казандзоглу Ηλίας Καζαντζόγλου
Дата народження	7 вересня 1909(1909-09-07)
Місце народження	Константинополь, Османська імперія
Дата смерті	28 вересня 2003(2003-09-28) (94 роки)
Місце смерті	Мангеттен, Нью-Йорк, США
Поховання	Greenwood Union Cemeteryd
Громадянство	США
Alma mater	Коледж Вільямсаd, Єльська школа драми, Джульярдська школа і New Rochelle High Schoold
Вчителі	Lucia Dunhamd, Лі Страсберг і Гарольд Кларменd
Професія	режисер, продюсер, сценарист, актор
Кар'єра	1934–1976
Напрям	драма
Заклад	Нова школа
Нагороди	Премія «Оскар» (1948), (1955), Почесний «Оскар» (1999) Золотий глобус (1948), (1955), (1957), (1964) Переможець Каннського кінофестивалю (1955) Почесний Золотий ведмідь (1996)
IMDb	ID 0001415
Еліа Казан у Вікісховищі

Е́ліа Каза́н (Казандзоглу) (англ. Elia Kazan; 7 вересня 1909, Константинополь, Османська імперія — 28 вересня 2003) — американський продюсер, сценарист, кінорежисер, лавреат «Оскара»

Життєпис

Еліа Казандзоглу, грек за походженням, народився в Константинополі (як Еліа Казандзоглу). Родина переїхала до США, коли Еліа було 4 роки. Навчався в театральній школі Єльського університету. Починав як актор, потім став художнім керівником нью-йоркського Group-Theatre. Два роки був членом компартії, із якої вийшов у 1936 році після розколу в американській лівій інтелігенції.

В роки Другої світової війни Казан придбав загальнонаціональну популярність завдяки своїм бродвейським постановкам п'єс Теннессі Вільямса, Торнтона Вайлдера і Юджина О'Ніла. Саме завдяки його кіно- і сценічним постановкам, ці драматурги отримали статус живих класиків, а самому Казану «Кішка на розпеченому даху», «Трамвай «Бажання» і «Смерть комівояжера» принесли два «Оскари» і два «Тоні».

Еліа Казан дебютував у кіно в 1945 році з фільмом «Дерево росте в Брукліні», а вже в 1947 році одержав свого першого «Оскара» за картину «Джентльменська угода» присвячену антисемітизму, із Грегорі Пеком у головній ролі. Через шість років фільм «У порту» про корупцію у профспілках із Марлоном Брандо і Родом Стайгером отримав шість «Оскарів». На початку 1960-х років Казан почав писати книги. Два його романи — «Америка, Америка» й «Оборудка» — потім екранізували.

Але політична позиція режисера і письменника викликала чимало нарікань серед американських лібералів. У 1934 році він вступив до компартії, але вийшов з неї через півтора року. На початку «маккартизму» у 1952 році Казан під тиском відкрив імена 17 своїх товаришів, які симпатизували комунізму.

Для багатьох у Голлівуді Казан став символом слабохарактерності й зрадництва після того, як у розпал маккартизму він на допиті в комісії з розслідування антиамериканської діяльності назвав імена декількох режисерів і сценаристів, котрі, як і він, у свій час були членами компартії. Усім їм довелося піти з кіно, чи навіть залишити країну. Лише деяким удалося знову знайти творчу роботу під псевдонімами.

Сам Казан запевняв згодом, що він не назвав комісії жодного імені, котрі не були б їй відомі, але після цього випадку від нього відвернулося багато друзів, включаючи Артура Міллера. «Я зрозумів, що він із такою ж легкістю пожертвував і мною», — сказав Міллер.

У 1954 році Казан одержав свого другого «Оскара» за фільм «У порту», в якому йшлося про корупцію в профспілках. Герой цієї стрічки теж був змушений піти на співробітництво з владою, і картина вважається спробою автора виправдатися за показання в комісії Маккарті.

У 50-і роки Еліа Казан переключився на літературну працю і написав шість романів, два з яких стали бестселерами, а по двох із них — «Угода» та «Америка, Америка» — він сам зняв фільми.

Казан відкрив для кіно таких видатних акторів, як Марлон Брандо, Пол Ньюман, Наталі Вуд, Воррен Бітті, Джеймс Дін. Класикою стали екранізації Казана "Трамвай «Бажання» і «Останній магнат», фільми «На схід від Едему», «Обличчя в юрбі», «Америка, Америка».

У 1999 році режисер одержав з рук Мартіна Скорсезе та Роберта Де Ніро свого останнього почесного «Оскара» — за «досягнення всього життя», але церемонія вручення перетворилася на скандал — частина залу влаштувала йому овацію, частина — демонстративно утрималася від оплесків. Причиною цього були події 1952 року.

Паралельно із кіно режисер працював і в театрі, разом із Лі Страсбергом став засновником знаменитої акторської студії в Нью-Йорку, впровадив і сприяв розвитку нового стилю акторської гри.

Нагороди

У цілому картини Казана удостоювалися в різних номінаціях 20 «Оскарів».

Фільмографія

• 1945 — Дерево росте в Брукліні / A Tree Grows in Brooklyn
• 1947 — Джентльменська угода / Gentleman's Agreement
• 1950 — Паніка на вулицях / Panic in the Streets
• 1951 — Трамвай «Бажання» / A Streetcar Named Desire
• 1952 — Віва Сапата! / Viva Zapata!
• 1954 — У порту / On the Waterfront
• 1955 — На схід від раю / East of Eden
• 1976 — Останній магнат / The Last Tycoon