Кербер Леонід Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кербер Леонід Львович
Kerber Leonid.jpg
Народився 17 червня 1903(1903-06-17)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 1993
Москва, Росія
Поховання Головинське кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність Конструктор, авіакосмічний інженер
Сфера роботи авіаційна промисловість
Науковий ступінь доктор технічних наук
Батько Ludwig Kerber[d]
У шлюбі з Yelizaveta Shishmareva[d]
Нагороди
Державна премія СРСР Орден Леніна Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни I ступеня Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Ленінська премія Сталінська премія

Леонід Львович Кербер (3(17).06.1903, Санкт-Петербург — 9.10.1993, Москва) — видатний фахівець в галузі авіаційного обладнання, Лауреат Ленінської премії та Державної премії СРСР, був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині морського офіцера Людвіга Бернгардовича Кербера, чий батько Бернгард Кербер був професором судової медицини Дерптського університету.

Після року навчання в першому класі німецькій гімназії в 1913 р. поступив в Перший кадетський корпус, звідки в 1917 р. перевівся в Морський кадетський корпус.

В 1925 проходив дійсну військову службу за програмою на звання молодшого командира запасу РСЧА. Службу проходив в 1-му радіополку у Володимирі разом з відомими пізніше полярним радистом Е. Т. Кренкелем і розвідником Р. І. Абелем. У полку отримав спеціальності радіомеханіка і радіотелеграфіста.

До арешту НКВС у 1938 році працював у системі РСЧА, займався системами зв'язку для різних родів військ та видів військової техніки, в тому числі і для авіації.

Арешт[ред. | ред. код]

У 30-і роки займався апаратурою радіонавігації для туполівських бомбардувальників ТБ-3 і рекордного АНТ-25 в плані підготовки перельоту в США через Північний полюс. Він був засуджений по 58 ст (пп. 7 і 11) до 8 роки таборів і етапований під Архангельськ в Кулойлаг на лісоповал.

З 1939 року в ЦКБ-29, де працював над моделями «100» (прототип Пе-2), «102» (ДВБ-102, М-2) і в А. М. Туполєва над «103» (прототип Ту-2) . У 1943 році був направлений на фронт, для допомоги в освоєнні першого Ту-2, потім працював в ОКБ по створенню системи фотообладнання для Ту-2Р і над далеким бомбардувальником Ту-2Д («62»). У післявоєнний період вніс величезний внесок в освоєння систем обладнання літака Ту-4 і в створення комплексів обладнання для всіх туполівських пасажирських і цивільних літаків, аж до Ту-144.

Після звільнення[ред. | ред. код]

З травня 1941 року, після того як його реабілітували і звільнили з ув'язнення, він продовжує працювати в ОКБ, їде в евакуацію до Омська, повертається в 1943 році до Москви і до кінця своєї трудової діяльності (він вийшов на пенсію в 1968 році) працює в ОКБ А. Н. Туполєва, з 1953 року вже на посаді його заступника з обладнання.

Був автором багатьох науково-технічних та науково-мемуарних книг («Ту — людина і літак», «Туполівська шарага» і ін.). Через видання останньої за кордоном йому довелося в 70-і роки покинути ОКБ. Примітно, що книга «Туполівська шарага» була видана під псевдонімом «Г. Озеров», вже після того, як розійшлася повністю анонімним самвидавом. У 1988 році була написана нова, доповнена, редакція цієї книги.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]