Кренкель Ернст Теодорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ернст Теодорович Кренкель
нім. Ernst Theodorowitsch Krenkel
рос. Эрнст Теодорович Кренкель;
Ernst Krenkel.jpg
Народився 11 (24) грудня 1903(1903-12-24)
Білосток, Російська імперія нині Польща
Помер 8 грудня 1971(1971-12-08) (67 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність німець
Діяльність мандрівник-дослідник, журналіст, політик, філателист, географ
Сфера інтересів радист
Заклад НДІ гідрометеорологічного приладобудування
Посада голова Всесоюзного товариства філателістів (1966—1971)
Науковий ступінь доктор географічних наук
Відомий завдяки: «Північний полюс-1»
Батько Теодор Эрнстович Кренкель
Матір Марія Яківна Кренкель (ур. Кестнер)
У шлюбі з Наталя Петрівна Кренкель (ур. Корягіна) (1902—1970)
Діти Ірина, Людмила (1928), Теодор (1940)
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки
Почесний радист СРСР

Кренкель Ернст Теодорович у Вікісховищі?

Ернст Теодо́рович Кре́нкель (нім. Ernst Theodorowitsch Krenkel, рос. Эрнст Теодорович Кренкель;; 11 (24) грудня 1903, Білосток — 8 грудня 1971, Москва, СРСР) — відомий радянський полярний дослідник, професійний радист, доктор географічних наук (1938). Герой Радянського Союзу (1938).

У 1930 році встановив світовий рекорд радіозв'язку на довгих хвилях.

Учасник арктичної експедиції на дрейфуючій полярній станції «Північний полюс-1» під керівництвом Івана Папаніна.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 9 (24) грудня 1903(19031224) в місті Білосток Гродненської губернії Російської імперії (нині — адміністративний центр Підляського воєводства Польщі) в родині інспектора комерційного училища. Німець.

У 1910 році разом з родиною переїздить до Москви. Навчався в приватній гімназії при швейцарській реформатській церкві. З початком Першої світової війни полишив навчання, працював різноробом, пакувальником посилок, розклійником афіш, помічником електромонтера. У 1921 році з відзнакою закінчив однорічні курси радіотелеграфістів у Москві, працював на Люберецькій приймальній радіостанції.

У 1924—1925 роках як радист брав участь у роботі першої радянської полярної обсерваторії на Маточкин Шар (Нова Земля). У 1925 році призваний до лав РСЧА, проходив службу радистом радіотелеграфічного батальйону (м. Владимир). У листопаді 1926 року демобілізувався. Не знайшовши роботи за спеціальністю, почав займатись короткохвильовим радіоаматорством.

З 1927 року — знов радист радянської полярної обсерваторії на Маточкиному Шарі, під час зимування 1927—1928 років вперше в історії провів наддалекі сеанси радіозв'язку на коротких хвилях. У 1928 році — радист гідрографічного судна «Таймир», на якому провів тривалу експедицію в Баренцевому морі.

З кінця 1928 року — співробітник Центрального науково-дослідницького інституту зв'язку. Учасник численних арктичних експедицій: на криголамному пароплаві «Георгій Сєдов» (1929), зимування на полярній станції Бухта Тиха в архіпелазі Земля Франца-Йосифа (1929—1930), на німецькому дирижаблі «Граф Цепелін» (1931), на пароплаві «Сибіряков» (1932), на радянському дирижаблі «В-3» (1933), на пароплаві «Челюскін» (1933—1934). Після загибелі корабля забезпечував радіозв'язком крижаний табір Отто Шмідта з материком. Позивний радіостанції «Челюскіна» RAEM згодом був закріплений за Е. Кренкелем як його особистий радіоаматорський позивний. Протягом 1935—1936 років — начальник полярних станцій Мис Олов'яний і Острів Домашній в архіпелазі Північна Земля.

З 21 травня 1937 по 19 лютого 1938 року як радист спільно з Іваном Папаніним, Єфгеном Федоровим і Петром Ширшовим брав участь у дрейфі першої радянської дрейфуючої станції «Північний полюс-1».

З 1938 року — начальник управління полярних станцій Головпівнморшляху. В роки німецько-радянської війни виконував важливі доручення керівництва Головпівнморшляху: керував евакуацією дітей полярників з Москви, брав участь у переводі Арктичного інституту та інших підрозділів Головпівнморшляху з оточеного Ленінграда.

У 1948 році був раптово знятий з посади. Після кількамісячного безробіття був призначений директором Московського радіозаводу.

З 1951 року й до кінця життя працював у НДІ гідрометеорологічного приладобудування: завідувач лабораторією, завідувач відділом, а з 1969 року — директор інституту. У 1968—1969 роках очолював похід науково-дослідницького судна «Професор Зубов» до Антарктиди.

Також проводив значну громадсько-політичну діяльність: очолював Федерацію радіоспорту СРСР, очолював Всесоюзне філателістичне товариство, обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1946).

Мешкав у Москві, де й помер 8 грудня 1971 року. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Радист[ред. | ред. код]

У 1933—1934 роках Кренкель працював радистом на пароплаві «Челюскін». Після загибелі «Челюскіна» 13 лютого 1934 Кренкель забезпечував радіозв'язок льодового табору О. Ю. Шмідта з материком. Позивний радіостанції «Челюскіна» RAEM у серпні 1934 року був закріплений за Кренкелем як особистий радіоаматорський позивний[1].

Нагороди і почесні звання[ред. | ред. код]

Поштова марка СРСР до 70-річчя від народження Е. Кренкеля (1973).
Геофізична полярна обсерваторія імені Е. Кренкеля на острові Гейса.

Твори[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ім'ям Ернста Кренкеля названо:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Свиридова, 1979, с. 17
  2. Свиридова, 1979, с. 199
  3. Книжковий інтернет-магазин «libex.ru». Архів оригіналу за 22 вересень 2014. Процитовано 20 червень 2015. 
  4. Свиридова, 1979, с. 17—18
  5. Радиолюбительский диплом RAEM (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Справочник по радиолюбительским дипломам мира / Составитель Свиридова Вера Степановна. — 3—е, переработанное и дополенное (по состоянию на 1 февраля 1979 г.). — Москва : Ордена «Знак Почёта» Издательство ДОСААФ СССР, 1979. — 248 с. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]