Ту-2

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ту-2
Tupolev Tu-2 (China Aviation Museum).jpg
Ту-2
Перший політ: 29 січня 1941 
Знятий з озброєння: 1950 
Екіпаж: 4 особи
Крейсерська швидкість: 442 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 547 км/год
Дальність польоту: 2100 км
Довжина: 13,80 м
Висота: 4,13 м
Розмах крила: 18,86 м
Площа крила: 48,5 м²
Двигуни: два двигуна АШ-82ФН із зіркоподібно розташованими циліндрами, кожний двигун по 1380 кВт (1850 л.с.) 
Гарматне озброєння: дві 20 мм гармати ШВАК, три 12,7 мм кулемета УБС 
Боєзапас: по 150 снарядів на гармату + по 750 патронів на кулемет. 
Кількість точок підвіски:
Ту-2 в музеї Війска Польського

Ту-2, також відомий як АНТ-58 і літак «103» (по кодифікації НАТО:Bat — «Кажан») — двомоторний радянський високошвидкісний денний бомбардувальник (денний високошвидкісний пікіруючий бомбардувальник / фронтовий бомбардувальник) часів Другої світової війни.

Розробка[ред.ред. код]

У квітні 1939 приймається рішення про створення дальнього пікіруючого бомбардувальника для нанесення точкових ударів по кораблях противника у відкритому морі і в місцях базування.

Літак повинен був мати висоту польоту не менш практичних стель винищувачів ймовірного супротивника і швидкість польоту, близьку до них; можливість швидкісного пікірування з мінімальним часом атаки; радіус польоту як мінімум до основної бази британських ВМС Скапа-Флоу на Оркнейських островах. Передбачалося на літаку використовувати 4 двигуна М-105ТК з турбокомпресорами і встановити найдосконаліше обладнання для польотів над морем в будь-яких метеоумовах, як вдень, так і вночі.

Проект отримав внутрішнє позначення «виріб 57» і офіційне — літак «ПБ» (пікіруючий бомбардувальник). Паралельно з «виробом 57» опрацьовувався дводвигуновий варіант «ПБ» з моторами М-120ТК[en].

З початком Другої світової війни виникли сумніви в доцільності створення морського пікірувальника для ударів по кораблях Великобританії, і починаються роботи над фронтовим пікірувальників з двома моторами. Всі напрацювання по «виробу 57» залишалися в силі, і дводвигуновий «сухопутний» варіант отримав внутрішнє позначення — «виріб 58», або «літак 103» (за назвою туполівського відділу в ОТБ НКВД — літак проектувався в тюремних умовах ЦКБ-29, відомого також як «шарашка»). Малося і офіційне найменування машини — «ФБ» (фронтовий бомбардувальник). Ту-2 був другим за важливістю радянським двохдвигуновим бомбардувальником, розробленим Андрієм Туполєвим після арешту.

До лютого 1940 був опрацьований ескізний проект літака, в березні прийнято рішення про виробництво. За машиною закріплюється шифр — літак «103» 2М- 120ТК. У резервному варіанті передбачається установка на літак моторів АМ-35А. Робота над літаком почалася в травні 1940 року, а в серпні КБ здало робочі креслення. У ході виготовлення машини довелося перекомпонувати літак під двигуни рідинного охолодження АМ-37.

Літак був суцільнометалевий дводвигуновий високоплан з двохкільовим оперенням, крилом кесонної конструкції з закрилками і гальмівними ґратами. Продумане раціональне розміщення екіпажу з трьох осіб, бронезахист, гарне оборонне озброєння, протипожежна система із заповненням паливних баків інертним газом вигідно відрізняла літак від інших літаків того періоду. Літак випередив свій час.

29 січня 1941 льотчик-випробувач М. А. Нюхтиков виконав перший політ. Держвипробування проходили в червні- липні 1941 року, паралельно з другої машиною «103У» (виріб 59). За результатами випробувань було прийнято рішення щодо подальших робіт по літаку «103», але без запуску в серію. На базі «103У» із збільшеним складом екіпажу до 4 осіб (додали стрільця для оборони верхньої півсфери) було вирішено розпочати серійне виробництво. У вересні 1941 року на омському авіазаводі № 166 (евакуйовані воронезький завод № 18 і тушинський № 81) почалася збірка літаків «103У», в серії перейменованих в «103С», з двигунами повітряного охолодження М-82.

Літак «103В» (виріб 60) проектувався паралельно з машинами «103» і «103У» під нові мотори М-120ТК — 2. Відсутність до терміну нових моторів змусило переробити проект під мотори М-82А. Через недоведеності силових установок випробування затягнулися до серпня 1942 року. У ході випробувань літак офіційно став іменуватися Ту-2. Перші серійні машини «103ВС» стали надходити у війська з березня 1942 року. На підставі досвіду бойового застосування літак був доопрацьований — посилено оборонне озброєння та проведені доробки силових установок з підвищення надійності їх роботи. Всього заводом № 166 побудовано 80 літаків Ту-2 2М-82.

17 липня 1943 р вийшла Постанова ДКО № 3754 з відновлення серійного виробництва «Ту-2 з 2М-82ФН», який отримав найменування Ту-2С («С» — «Серійний»), або «виріб 61».

Літак отримав нові зіркоподібні мотори АШ-82ФН, які мали кращу тягу, ніж колишні АМ-38, але через зрослі маси і лобового опору, була занижена максимально досяжна швидкість в горизонтальному польоті. За рахунок збільшення тягових параметрів двигунів було також перероблено озброєння, літак отримав можливість мати на борту до 3-х бомб загальною вагою 3 тонни, а також було посилено оборонне озброєння, що включало тепер кулемети УБС (12,7 мм) замість колишніх ШКАС калібру 7,62 мм. Була проведена величезна робота щодо полегшення літака, його спрощення, уніфікації виробництва. Зокрема, на літаку, з метою підвищення бойової живучості та зниження трудомісткості обслуговування максимально спростили гідросистему та електрообладнання, в тому числі зняли всі плафони внутрішнього освітлення, а дефіцитна екранована проводка частково була замінена на звичайну, якщо був природне екранування в конструкції елементів планера. На Ту-2 перших випусків мався серйозний недолік — тенденція до розвороту наприкінці пробігу, викликана особливістю системи роздільного гальмування коліс педалями колійного управління та поганою роботою гідравлічного фіксатора нейтрального положення хвостового колеса. Система була повністю перероблена з ідеології літака Лі-2.

На базі Ту-2С випускався розвідник Ту-2Р, нічим, крім наявності фотоапаратів у фюзеляжі, що не відрізнявся від серійних машин, який також міг носити повноцінну бойову навантаження.

Виробництво спочатку було організовано на заводі № 22 в Казані, потім на заводі залишили головне виробництво, а серійно літак будувався на 23-му заводі в Москві і 166-му заводі в Омську. Під час війни було випущено 800 літаків, з яких на фронт потрапило близько 750 машин.

Серійний випуск Ту-2 тривав з 1942-го по 1952-й роки (у 1941-му році 1 дослідний екземпляр). У загальній складності до 1951 року вітчизняні заводи поставили 2649 ТУ-2 різних модифікацій, не рахуючи дослідних, і переобладнали в УТБ 176 бомбардувальників.

Бойове застосування[ред.ред. код]

Перші три машини "103ВС "(спочатку не мали імені Ту-2) прибули на фронтові випробування. Разом з літаками прибула заводська бригада на чолі з Д. С. Марковим. На бойові вильоти залучалися як випробувачі, так і фронтові екіпажі. Всього було виконано 25 вильотів, за результатами яких було складено висновок про високу надійність та ефективності літака. Фронтові пілоти, порівнюючи випробовуваний літак зі стояли на озброєнні Пе-2 відзначали, що на першому значно простіше пілотування, була можливість продовження польоту на одному двигуні, значно потужніше бомбове озброєння, і ще ряд позитивних якостей. Втім, також відзначали низьку надійність моторів М-82.

Першим був сформований 132-й окремий бомбардувальний авіаполк на літаках Ту-2, який брав участь в БД з листопада 1942 по травень 1943 року, після чого полк був відведений у тил на переформування. Решта справні машини були передані в розвідувальні полки. Всього на військові випробування потрапив 61 (за іншими відомостями — 63) побудований до того часу літак, в боях було втрачено 19 машин, причому, від вогню противника тільки 1.

Масове виготовлення і надходження літака у війська почалася навесні 1944 року. Повністю була озброєна Ту-2С 334-й БАД у складі трьох полків — 12-й БАП, 132-й БАП і 454-й БАП. До початку 1945 року на фронті було 279 літаків Ту-2, зведені в 6 авіаційний корпус, і 113-а окрема бомбардувальна дивізія резерву ВГК. Після закінчення ВВВ 6-й БАК і 113 ОБАД, що увійшла до складу 7-го БАК, були перекинуті на Далекий Схід, де з великим успіхом брали участь у БД з Японією.

Ту-2 залишався на службі у ВПС СРСР у післявоєнні роки, замінивши списані відразу після війни [[Іл-4]] і [[Пе-2]], і експлуатувався до початку 50-х років, аж до переозброєння на реактивну авіацію.

Ту-2 поставлявся до Болгарії, Румунії, Угорщини, Польщі, Китай. У КНР дана машина експлуатувалася до 1982 року. Деякі китайські Ту-2 були збиті британськими та американськими літаками під час Корейської війни. Також він використовувався КНР в боях з чанкайшистами. Також китайці деяку кількість літаків передали Індонезії.

Порівняння з аналогами[ред.ред. код]

За сукупністю льотно-технічних характеристик, технологічності виробництва, співвідношенню бойових втрат на літако-виліт Ту-2 може вважатися найкращим фронтовим бомбардувальником СРСР у другій Світовій війні, незважаючи на досить скромний внесок у перемогу над Німеччиною. На жаль, труднощі воєнного часу не дозволили своєчасно розпочати масове виробництво цього літака.

Єдиним серйозним недоліком машини залишався поганий огляд з робочого місця штурмана, найгірший з усіх вітчизняних та ленд-лізівськіх літаків військового часу.

За створення Ту-2 А. М. Туполєв отримав звання генерал-майора.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]