Китоголов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Китоголов
Balaeniceps rex.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Лелекоподібні (Ciconiiformes)
Родина: Китоголовові (Balaenicipitidae)
Bonaparte, 1853
Рід: Китоголов (Balaeniceps)
Gould, 1850
Вид: Китоголов
Біноміальна назва
Balaeniceps rex
Gould, 1850
Поширення китоголова
Поширення китоголова
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category: Balaeniceps rex
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Balaeniceps rex
EOL logo.svg EOL: 1049385
ITIS logo.svg ITIS: 174891
IUCN logo.svg МСОП: 22697583
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 33584

Китоголо́в[1] (Balaeniceps rex) — вид птахів ряду Лелекоподібних. Єдиний представник родини. Займає проміжне становище між чаплями і лелеками та зберігає деякі риси Пеліканоподібних. Останні дослідження ДНК свідчать про його належність саме до ряду Пеліканоподбіних. Осілий птах, поширений у тропічних районах Східної Африки. Чисельність виду скорочується. Гнізда влаштовує на заломах очерету. Живиться переважно рибою.

Опис[ред.ред. код]

Найбільш характерною рисою цього птаха є його дзьоб

Великий птах, зазвичай мають висоту 110—140 см, тоді як окремі особини можуть досягати 152 см. Довжина тіла (від хвоста до кінчика дзьобу) в межах 100—140 см, розмах крил 230—260 см. Вага від 4 до 7 кг. Самці більші за самок — важать в середньому 5,6 кг, тоді як самки 4,9 кг.[2] Найбільш характерною рисою цього птаха є його масивний і широкий дзьоб — приплюснутий зверху, з гострими краями наддзьобка і піддзьобка та невеликим гострим гачком на кінці. Довжина наддзьобка становить 18,8-24 см. Шия відносно коротка порівняно з іншими довгоногими птахами (чаплями і журавлями). Крила широкі, довжиною 58,8-78 см, добре пристосовані до ширяння.[3] Забарвлення темне, свинцеве-сіре. На голові невеликий чуб. Очі розатшовані у передній частині черепу, що збільшує поле бінокулярного зору.

Тримається зазвичай поодиноко або парами, вкрай рідко невеликими групами. У польоті нагадує чаплю: так само втягує шию і витягує ноги. Політ важкий, повільний, можуть ширяти на нерухомих крилах.

Тривалість життя може досягати 50 років.

Таксономія[ред.ред. код]

Традиційно вид відносять до ряду Лелекоподібних. Нещодавні дослідження, показали, що китоголов в систематичному положенні ближче до пеліканів (на основі анатомічного порівняння) (Mayr, 2003)[4] або чапель (на основі біохімічних даних) (Hagey et al., 2002)[5]. Незодавні дослідження ДНК показали, що китоголов повинен бути віднесений до ряду Пеліканоподібних.[6]

Поширення та місця існування[ред.ред. код]

Поширений широко у тропічних країнах Східної Африки, проте зустрічається локально: Центральноафриканська Республіка, Республіка Конго, Демократична Республіка Конго, Руанда, Південний Судан, Судан, Танзанія, Уганда, Замбія.

Круглорічно мешкає в сезонних низинних болотах, де серед рослинності домінує папірус (Cyperus papyrus) у поєднанні з очеретом (у тому числі рід Phragmites), рогозом (Typha) та різноманітними трав'янистими рослинами. У позагніздовий період китоголов зазвичай тримається на мілководдях.[3]

Чисельність[ред.ред. код]

Популяцію китоголова оцінюють в 5-8 тис. особин, серед яких 3,3-5,3 тис. статевозрілих птахів. Найбільша кількість птахів мешкає в Південному Судані (близько 5 тис.). Чисельність виду скорочується.[7] Тому китоголов за критеріми МСОП належить до уразливих видів.

Гніздування[ред.ред. код]

Осілий птах. Моногам. Статевої зрілості досягає у віці 3-4-х років. Гніздовий сезон дуже розтягнутий, яйця відкладає наприкінці сезону дощів, коли рівень води спадає. Гніздо влаштовує у прихованому місці. Це масивна споруда, що складається з стебел водних рослин шириною 1-1,7 м (інколи до 3-х м), яка розміщується на заломах рослинності, або невеликих острівцях, завжди серед папірусу. У кладці зазвичай 2 блакитнувато-білих яйця, інколи буває 3. Розмір яєць: довжина 80-90 мм, ширина 56-61 мм, вага в середньому 164 г. Інкубація триває близько 30 діб. Пташенята, що вилупилися, вкриті коротким сірим пухом та є безпорадними. Пташенят вигодовують відрижками здобичі обидва з батьків. Молоді птахи залишають гніздо у середньому у віці 112 днів. Як правило, з гнізда вилітає тільки одне пташеня. Після вильоту ще протягом місця дорослі птахи їх підгодовують.[3]

Живлення[ред.ред. код]

В раціоні домінує риба, головним чином дводишна риба протоптер (Protopterus aethiopicus); також поліптер (Polypterus senegalus), а також соми кларіїв (Clarias) та тиляпій (Tilapia). Може також здобувати інших водних тварин: жаб, молодих крокодилів і водяних змій, а також гризунів та молодих водоплавних птахів. Раціон має суттєві регіональні відмінності — протоптер та соми є головною здобиччю в Уганді, тоді як в Замбії — соми та змії.[3]

Здобич здобуває переважно стоячи тривалий час на одному місці, після чого робить короткий кидок. Інколи може повільно ходити на мілководді.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Шидловський І. В. Зоогеографічні особливості поширення птахів. Частина 2. Палеогейська і Арктогейська суші // Біологічні студії. — 2013. — Т. 7, № 1. — С. 205—226.
  2. Hancock & Kushan (1992): Storks, Ibises and Spoonbills of the World. — Princeton University Press. ISBN 978-0-12-322730-0.
  3. а б в г Josep del Hoyo, Andrew Elliott, Jordi Sargatal Handbook of the Birds of the World. — Volume 1: Ostrich to Ducks. — Lynx Edicions, 1992. — 696 с. — ISBN 84-87334-10-5.
  4. Mayr, Gerald (2003). The phylogenetic affinities of the Shoebill (Balaeniceps rex). Journal für Ornithologie. doi:10.1046/j.1439-0361.2003.03002.x. 
  5. Hagey, J. R.; Schteingart, C. D.; Ton-Nu, H.-T. & Hofmann, A. F. (2002). A novel primary bile acid in the Shoebill stork and herons and its phylogenetic significance. Journal of lipid research 43 (5). с. 685–90. PMID 11971938. 
  6. Hackett, SJ; Kimball, RT; Reddy, S; Bowie, RC; Braun, EL; Braun, MJ; Chojnowski, JL; Cox, WA та ін. (2008). A phylogenomic study of birds reveals their evolutionary history. Science 320 (5884). с. 1763–8. PMID 18583609. doi:10.1126/science.1157704. 
  7. BirdLife International. 2015. Balaeniceps rex. The IUCN Red List of Threatened Species 2015: e.T22697583A84621865.http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2015.RLTS.T22697583A84621865.en. Downloaded on 26 March 2016.