Клариса Ліспектор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клариса Ліспектор
Clarice Lispector
Clarise Lispector.jpg
Ім'я при народженні Хая Пінхасівна Ліспектор
Псевдо Helen Palmer, Tereza Quadros, Ilka Soares
Народилася 10 грудня 1920(1920-12-10)
Чечельник Україна
Померла 9 грудня 1977(1977-12-09) (56 років)
Ріо-де-Жанейро Бразилія
·рак яєчника
Громадянство Бразилія Бразилія
Національність Єврейка
Місце проживання
Діяльність Прозаїк, Журналіст, Перекладач
Alma mater Federal University of Rio de Janeiro Faculty of Law[d]
Мова творів Португальська
Роки активності 19391977
Напрямок Містика, дитяча література
Жанр Повість, оповідання, роман,
Конфесія юдаїзм
Брати, сестри Elisa Lispector[d]
У шлюбі з Maury Gurgel Valente[d]
Автограф Clarice-Lispector-Unterschrift.png
Нагороди
Сайт: Клариса Ліспектор (порт.)

CMNS: Клариса Ліспектор на Вікісховищі

Клариса Ліспектор[1] (порт. Clarice Lispector; 10 грудня 1920, Чечельник, Україна,— 9 грудня 1977, Ріо-де-Жанейро, Бразилія) — бразильська письменниця українсько-єврейського походження.

Біографія[ред. | ред. код]

Її батьками були Пінкус (чи Пінкас) Ліспектор (Спектор) і Маня Крінгольд Ліспектор (Спектор). Зі спогадів відомо, що батьки Клариси у 1911 р. мешкали в Саврані Балтського повіту, а у 1915 р. вони проживали у Теплику Гайсинського повіту з двома дочками — Лією і Танею. Хайя (в майбутньому вона стане Кларісою) народилась 10 грудня 1920 р. у Чечельнику, через який тікали її батьки, рятуючись від погромів в роки Громадянської війни.

Родина Клариси емігрувала до Бразилії у 1921 р., коли їй було лише два місяці. Поселилися вони в місті Ресіфе (штат Пернамбуко у Північно-Східній Бразилії). У 1928 р. Клариса пішла до школи — «Шкільна Група Жуан Рамальо». Вже в наступному 1929 р. вона написала свої перші оповідання, але місцева газета «Діаріо ди Пернамбуко» (Diario de Pernambuco), на своїй дитячій сторінці не схотіла їх публікувати, тому що оповідання Клариси не мали літературної зав'язки і навіть не зверталися до яких-небудь фактів, а тільки оспівували глибокі почуття.

Цього ж року померла мати Клариси. У 1935 р. родина Ліспектор переселилася до Ріо-де-Жанейро. Тут Клариса давала приватні уроки португальської мови. І так з життєвого досвіду учитель-учень, народився її перший роман «Близько дикого серця». 1939 року Клариса вступила до Національного Факультету Права у місті Ріо-де-Жанейро. У наступному 1940 р. вона вже працювала на посаді редактора Національної Інформаційної Агенції в Ріо-де-Жанейро. Цього ж року помер її батько.

У 1942 р. Клариса стала редактором газети «Ніч» (A Noite) в Ріо-де-Жанейро. Тут вона опублікувала декілька своїх оповідань. Наступного року вона вийшла заміж за свого шкільного друга Маврі Гуржела Валенті (Mauri Gurgel Valente). Під час Другої Світової війни письменниця допомагала у військовому шпиталі бразильським воїнам.

У 1945 р. твір «Близько дикого серця» отримав відзнаку фундації «Граса Араня». Як дружина дипломата жила в Європі (Італії, Швейцарії, Туреччині, Великій Британії) та США.

Творчість[ред. | ред. код]

Авторка численних новел та оповідань, високу художність яких відзначала критика. Перший роман «Поряд з диким серцем» опублікувала в 19 років.

Молода письменниця була під впливом Кетрін Менсфілд, Вірджинії Вулф, Розамонди Леман. Всього у творчому доробку письменниці 8 романів, 8 збірників оповідань, літературознавчі статті, переклад на португальську роман Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея».

Найбільший успіх Кларисі Ліспектор приніс збірник оповідань «Сімейні узи», в яких вона всебічно відобразила проблеми жінок. У цих оповіданнях авторка виявила свій багатий внутрішній світ. У цих творах дало про себе знати захоплення Клариси Ліспектор творчістю письменників-екзистенціалістів А. Камю та Ж.-П. Сартра.

1960 року письменниця розлучилася зі своїм чоловіком і повернулася до Ріо-де-Жанейро. Вона знову активно співпрацювала зі столичними періодичними виданнями. 1964 року світ побачила ще одна збірка оповідань «Іноземний легіон», яку критика віднесла до шедеврів бразильської літератури.

Письменниця брала участь у суспільному житті своєї країни, зокрема, в масових демонстраціях проти військової диктатури.

Клариса Ліспектор померла 9 грудня 1977 р. за день до свого 57-річчя. Хотіла бути похована 11 грудня 1977 року на цвинтарі «Сан Жуан Батіста», але вона мала єврейське походження, тому похорон відбувся на єврейському цвинтарі «Ізраеліта до Кажу» (порт. Cemiterio Israelita do Kaju) в Ріо-де-Жанейро.

Рання смерть Клариси Ліспектор не стала початком забуття її як талановитого прозаїка. Її книжки перевидають, а також перекладають на різні мови світу.

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

  • 1945 премія фонду Граса Аранья, заснованого Бразильською літературною академією (за роман «Поряд з диким серцем»).
  • 1961 премія Кармен Долорес Барбоса (роман «Яблуко в Темряві»).
  • 1967 Премія Калунга від Національного товариства дитини (дитяча книга «Загадка замріяного кролика»).
  • 1976 Перша премія 10-го Національного літературного конкурсу Фонду культури федерального округу.

Твори[ред. | ред. код]

Твори, видані українською мовою[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В українських перекладах трапляється також транскрипція Кларіс Лішпектор.
  2. Начебто зроблений не з португальської, а з не дуже якісного російського перекладу — блог сумнівного обвинувачення на «Літакценті» від 11 квітня 2016 р. Насправді текст українського видання відрізняється від версії автора блогу.

Література[ред. | ред. код]

  • Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. Київ: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Віра Вовк. Оповiдання «КУРКА», опублікованe у збірці «Собака з бляшанкою на хвості» («Contraste», Rio de Janeiro, 2009).

Посилання[ред. | ред. код]