Класична економічна теорія

Класична економічна теорія — напрям в економічній теорії, заснований Адамом Смітом і розвинений Томасом Мальтусом, Давидом Рікардо, Жаном-Батістом Сеєм і Джоном Стюартом Міллем. У класичній економічній теорії економіка здатна до саморегулювання й повного використання своїх ресурсів, а будь-яке виробництво організовується для того, щоб збільшити споживання тощо.

В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, за допомогою яких механізмів в економіці забезпечується повна зайнятість, тобто повне використання наявних ресурсів. Це може забезпечувати ринковий механізм самостійно або поряд з ним відповідну регулювальну роль має виконувати держава. Це питання є центральним і для класичної теорії^{[джерело не вказане 2564 дні]}.

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні чинники, такі як війни, політичні перевороти, посуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів. Перший — ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання як ціна та зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини.

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізаціний уплив заощаджень на рівновагу між доходами й витратами. Проте, на їхню думку, ця обставина не вимагає державного втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елементу класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення із потоку "доходи — витрати", які відбуваються в формі заощаджень. Отже, якщо підприємці будуть інвестувати в економіку стільки ж, скільки домогосподарства мають намір заощаджувати, то закон Сея буде діяти й відповідність між доходами та витратами не буде порушена.

Необхідною умовою для досягнення відповідності між доходами та витратами в економіці є баланс між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з класичною теорією ця умова забезпечується грошовим ринком через коливання відсоткової ставки під упливом попиту й пропозиції на цьому ринку. Суб'єктами грошового ринку є, з одного боку, домогосподарства як власники заощаджених грошей, з іншого — підприємці, які пред'являють попит на ці гроші з метою інвестування економіки. Рівновага між величиною запропонованих грошей і попитом на них досягається відсотковою ставкою.

Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів або зменшується порівняно з ним, то відсоткова ставка знижується або піднімається й завдяки цьому врівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна відсоткова ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідність державного втручання в економіку не виникає.

Класики допускають тимчасове перевищення заощаджень порівняно з інвестиціями, що може викликати тимчасове відхилення сукупних витрат від потенційної величини. Але таке відхилення, на їхню думку, необов'язково викличе падіння виробництва порівняно з потенційним рівнем, оскільки крім грошового ринку, велику регулювальну роль виконують ціни та зарплата.

Регулювальний потенціал цін і зарплати складає суть третього елементу класичної теорії про ринкове саморегулювання. Його суть полягає в тому, що обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це означає, що навіть тоді, коли відсоткова ставка за будь-якої причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції підприємств, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням цін. Отже, якщо домогосподарства тимчасово заощадили більше, ніж підприємці мають намір інвестувати, то викликане цим зменшення сукупних витрат не приведе до тривалого скорочення реальних обсягів виробництва, оскільки ціни знизилися пропорційно зменшенню цих витрат.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту. Оскільки падіння попиту на продукцію стає загальним, виробники під упливом конкуренції змушені знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання. Отже, поява надмірних заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості. Тому заощадження викликають зниження цін, а не зменшення обсягів виробництва і зайнятості.

Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Але згідно з класичною теорією цього не відбудеться, оскільки падіння сукупного попиту викличе скорочення попиту на ресурси, і насамперед на робочу силу. Це викличе зниження цін на ресурси, у тому числі падіння заробітної плати. Конкуренція на ринку праці між робітниками примусить їх найматися на роботу за нижчими ставками заробітної плати, що знизить середні витрати й відновить нормальний рівень прибутку.

Отже, зниження товарних цін, доповнене зниженням ресурсових цін, відновить виробництво товарів на потенційному рівні та забезпечить повну зайнятість. Єдиним наслідком цього відновлення будуть нижчі товарні та ресурсові ціни.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм відсоткової ставки, гнучких товарних і ресурсових цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найраціональнішою має бути політика державного невтручання.

Класична дихотомія і нейтральність грошей

Теоретичний поділ величин на номінальні (грошові) і реальні, що припускає незалежну динаміку реальних і грошових показників.

Людвіг фон Мізес про роль грошей у ринковому обміні:

	Елементарна теорія цінності і ціни застосовує, ..., поняття ринку, на якому усі угоди здійснюються у результаті прямого обміну. Грошей не існує, товарі і послуги обмінюються безпосередньо на інші товари і послуги. Ця ідеальна конструкція є необхідною. Можна знехтувати проміжною роллю грошей для того, щоб зрозуміти: у підсумку завжди відбувається обмін економічними благами першого порядку. Але при цьому завжди слід стерегтися ілюзії, яку легко може породити поняття ринку з прямими обміном. Хибне припущення, що засіб обміну є лише нейтральним фактором, саме зобов'язане своїм походженням й стійкістю неправильній інтерпретації даної ідеальної конструкції. У відповідності до цієї думки єдина різниця між прямими і непрямим обміном полягає у тому, що для останнього використовується засіб обміну. Стверджується, що введення грошей до угоди не чинить впливу на основні особливості ділового життя. При цьому ігнорується той факт, що історії відомі випадки, коли різкі зміни у купівельній спроможності грошей розхитували усю систему обміну. Однак вважається, що ці виключні факти спричинені невідповідною політикою регулювання.
— Людвіг фон МІзес, Людська діяльність: трактат з економічної теорії. XI. Визначення цінності без розрахунку

Розвиток класичної теорії

Людвіг фон Мізес, описуючи значення і розвиток економічних знань, дає таку оцінку ролі класичної теорії: "З політичної економії класичної школи виникла загальна теорія людської діяльності - праксеологія". "Трансформацію учення, яке започаткували економісти класичної школи, була завершена тільки сучасною суб'єктивною економічною теорією, яка перетворила теорію ринкових цін у загальну теорію людського вибору".

Видатні праці економістів-класиків

Формування та еволюція класичної економічної теорії (з другої половини XVII до другої половини XIX століття) супроводжувалися появою фундаментальних трактатів, які заклали методологічну, концептуальну та математичну основу сучасної економічної науки. Розвиток теоретичної думки пройшов шлях від ранніх аналітичних спроб опису ринкових механізмів, грошового обігу та підприємництва до побудови суворих дедуктивних моделей вартості, розподілу та міжнародної торгівлі.

Докласична основа: попередники класичної школи

• Вільям Петті — «Трактат про податки і збори» (1662)
  Оригінальне видання: Petty, William. A Treatise of Taxes and Contributions. London: N. Brooke, 1662.
  Праця англійського мислителя, якого вважають безпосереднім предтечею класичної політичної економії. Петті першим у британській традиції перейшов від меркантилістського опису зовнішньої торгівлі до аналізу сфери виробництва як справжнього джерела багатства. У цьому трактаті закладено початкові елементи трудової теорії вартості через порівняння витрат праці на видобуток срібла та виробництво зерна, а також сформульовано відому тезу про те, що труд є батьком багатства, а земля — його матір'ю.

• Річард Кентіллон — «Есе про природу торгівлі загалом» (1755)
  Оригінальне видання: Cantillon, Richard. Essai sur la nature du commerce en général. Londres [Paris]: Fletcher Gyles, 1755 (написано бл. 1730).
  Перший в історії економічної думки системний трактат, який охоплює опис усіх ключових ринкових процесів. Кентіллон, якого представники Австрійської економічної школи вважають справжнім засновником економічної науки, запровадив у науковий обіг концепцію підприємця як діяча, що функціонує в умовах ризику та невизначеності. Крім того, він детально описав механізм нерівномірного проникнення нових грошей в економіку, що призводить до зміни відносних цін і перерозподілу багатства — явище, відоме як «ефект Кентіллона».

• Етьєн Бонно де Кондільяк — «Торгівля та уряд, розглянуті у їхньому взаємному відношенні» (1776)
  Оригінальне видання: Condillac, Étienne Bonnot de. Le Commerce et le gouvernement considérés relativement l'un à l'autre. Paris: Jombert & Cellot, 1776.
  Французький філософ та економіст виступив із фундаментальною альтернативою тогочасним британським уявленням про природу вартості. Кондільяк обґрунтував суб'єктивну теорію вартості, стверджуючи, що вартість товарів визначається не витратами праці, а людськими потребами, корисністю та рідкісністю блага. Він показав, що в процесі добровільного ринкового обміну обидві сторони отримують вигоду, оскільки обмінюють те, що має для них меншу суб'єктивну цінність, на те, що має більшу.

Основний канон класичної політичної економії

• Адам Сміт — «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776)
  Оригінальне видання: Smith, Adam. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations. London: W. Strahan and T. Cadell, 1776.
  Українське видання: Сміт Адам. Дослідження про природу і причини багатства народів / пер. з англ. О. Васильєв, M. Межевікіна, А. Малівський. — К. : Наш формат, 2018. — 736 с. — ISBN 978-617-7552-14-6.
  Магнум опус, який остаточно кодифікував політичну економію як окрему наукову дисципліну. Сміт детально проаналізував механізми розподілу праці, природу капіталу та фактори зростання суспільного багатства. Центральною ідеєю праці є концепція «невидимої руки» ринку: в умовах природного порядку та вільної конкуренції індивіди, переслідуючи власні інтереси, максимально ефективно задовольняють потреби всього суспільства.

• Томас Роберт Мальтус — «Дослід щодо закону народонаселення» (1798)
  Оригінальне видання: Malthus, Thomas Robert. An Essay on the Principle of Population, as it Affects the Future Improvement of Society. London: J. Johnson, 1798.
  Текст, що заклав основи класичного демографічного та макроекономічного песимізму. Мальтус висунув гіпотезу, згідно з якою чисельність населення має тенденцію до зростання в геометричній прогресії, тоді як виробництво продуктів харчування збільшується лише в арифметичній прогресії. Це протиріччя неминуче викликає бідність і голод («мальтузіанська пастка»), якщо приріст населення не стримується зовнішніми факторами чи моральним самообмеженням.

• Жан-Батист Сей — «Трактат з політичної економії» (1803)
  Оригінальне видання: Say, Jean-Baptiste. Traité d'économie politique, ou Simple exposition de la manière dont se forment, se distribuent, et se consomment les richesses. Paris: Deterville, 1803.
  Праця, яка систематизувала та адаптувала ідеї Адама Сміта для континентальної Європи. Сей виділив три фактори виробництва (праця, капітал, земля) та вперше чітко описав економічну роль підприємця як організатора виробничого процесу. Найбільший теоретичний вплив справив сформульований у книзі Закон Сея (закон ринків), згідно з яким пропозиція товарів автоматично створює свій власний попит, а отже, загальні кризи надвиробництва на вільному ринку є неможливими.

• Девід Рікардо — «Про принципи політичної економії та оподаткування» (1817)
  Оригінальне видання: Ricardo, David. On the Principles of Political Economy and Taxation. London: John Murray, 1817.
  Вершина розвитку суворого абстрактно-дедуктивного методу в межах класичної парадигми. Рікардо послідовно розвинув моністичну трудову теорію вартості, сформулював закони розподілу доходів між трьома класами суспільства та створив диференціальну теорію земельної ренти. Головним здобутком праці стала теорія порівняльних переваг, яка довела, що міжнародна торгівля та спеціалізація є взаємовигідними для країн навіть за умов абсолютного відставання у продуктивності.

• Шарль де Сісмонді — «Нові начала політичної економії» (1819)
  Оригінальне видання: Sismondi, Jean-Charles-Léonard Simonde de. Nouveaux principes d'économie politique, ou de la Richesse dans ses rapports avec la population. Paris: Delaunay, 1819.
  Книга представляє критичний напрям класичної школи. Сісмонді заперечив тезу про автоматичне ринкове саморегулювання. На основі аналізу наслідків британської промислової революції він описав ризики збіднення пролетаріату та обґрунтував можливість виникнення затяжних економічних криз через недоспоживання: низький рівень заробітної плати обмежує купівельну спроможність, через що маса вироблених товарів не знаходить збуту.

• Джеймс Мілл — «Елементи політичної економії» (1821)
  Оригінальне видання: Mill, James. Elements of Political Economy. London: Baldwin, Cradock, and Joy, 1821.
  Перший профільний підручник класичної школи, написаний із метою популяризації та спрощеного викладу теоретичної системи Девіда Рікардо. Джеймс Мілл застосував жорстку чотирирівневу структуру розподілу матеріалу (Виробництво — Розподіл — Обмін — Споживання), яка на довгі десятиліття стала методологічним стандартом для написання підручників з економічної теорії.

• Йоганн фон Тюнен — «Ізольована держава» (1826)
  Оригінальне видання: Thünen, Johann Heinrich von. Der isolirte Staat in Beziehung auf Landwirthschaft und Nationalökonomie. Hamburg: Friedrich Perthes, 1826.
  Фундаментальний внесок німецької економічної думки в класичну епоху. Фон Тюнен розробив першу математичну модель просторової економіки. За допомогою абстрактної конструкції «ізольованої держави» він довів, що транспортні витрати та віддаленість земель від центрального ринку збуту є визначальними факторами для диференціації земельної ренти та формування концентричних кіл оптимального сільськогосподарського землекористування.

• Нассау Вільям Сеніор — «Основні начала політичної економії» (1836)
  Оригінальне видання: Senior, Nassau William. An Outline of the Science of Political Economy. London: W. Blackwood and Sons, 1836.
  Спроба реформувати класичну теорію та перетворити її на аксіоматичну дедуктивну науку, відокремлену від ціннісних суджень. Сеніор увійшов до класичного канону завдяки розробці «теорії утримання» (abstinence theory). Згідно з цією концепцією, капітал розглядається як результат свідомого утримання власника від поточного споживання заради майбутнього виробництва, а позичковий відсоток і прибуток є законною ринковой винагородою за цю «жертву» капіталіста.

• Фредерік Бастіа — «Економічні софізми» (1845)
  Оригінальне видання: Bastiat, Frédéric. Sophismes économiques. Paris: Guillaumin, 1845.
  Українське видання: Бастіа Ф. Що ми бачимо і чого не бачимо. Закон. Держава. Кляті гроші / Фредерік Бастіа ; пер. з фр. та англ. Н. Афончиної. — Київ : Free Economy Institute | Інститут вільної економіки, 2021. — 228 с. — ISBN 978-966-521-771-8.
  Блискучий зразок французької школи, написаний у формі логічної та сатиричної критики протекціонізму. Бастіа послідовно доводив переваги вільної торгівлі та свободи ринку. За допомогою наочних прикладів (зокрема, відомої «Петиції виробників свічок проти конкуренції Сонця») він продемонстрував, що штучні обмеження імпорту захищають групові інтереси окремих виробників виключно через погіршення добробуту та прямі фінансові втрати кінцевих споживачів.

• Джон Стюарт Мілл — «Принципи політичної економії» (1848)
  Оригінальне видання: Mill, John Stuart. Principles of Political Economy with Some of Their Applications to Social Philosophy. London: John W. Parker, 1848.
  Підсумкова праця класичної епохи, яка поєднала й систематизувала теоретичні здобутки кількох поколінь економістів. Книга залишалася головним базовим підручником в англомовному університетському просторі до кінця XIX століття. Мілл запропонував важливе методологічне розмежування: закони виробництва є об'єктивними і подібними до законів природи, тоді як закони розподілу доходів визначаються людськими інституціями, звичаями та політичними рішеннями, а отже, можуть реформуватися суспільством.

Див. також

• Австрійська школа економіки
• Економічна теорія
• Кейнсіанство
• Неокласична економічна теорія
• Меркантилізм
• Теорія суспільного вибору
• Фізіократія

Література

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 263 с.
2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005 — 442 с.
3. Предборський В. А. Економічна безпека держави: Монографія. — К.: Кондор, 2005. — 391 с.
4. Отрошко О. В. Основи економічної теорії: Макроекономічний аспект: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 222 с.
5. Круш П. В. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 400 с.
6. Савченко А. Г. і ін. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.
7. Національна економіка: Підручник / За ред. П. В. Круша. — К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. — 416 с.
8. Єщенко П. С. Сучасна економіка: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2005. — 325 с.
9. Макроекономіка та макроекономічна політика: Навч. посіб. / А. Ф. Мельник і ін. — К.: Знання 2008. — 699 с.
10. Панчишин Степан. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: Либідь, 2001. — 616 с.
11. Заболоцький Б. Ф. Перехідна економіка: Посібник. — К.: ВД "Академія", 2004. — 512 с.
12. Башнянин Г. І. Макроекономічна теорія: Навч. посіб. — Львів: "Новий Світ — 2000", 2005. — 552 с.
13. Перехідна економіка: Підручник. / В. М. Геєць і ін. — К.: Вища школа, 2003. — 591 с.
14. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. — К.: КВІЦ, 1999. — 462 с.