Макроекономіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Економіка
GDP PPP Per Capita IMF 2008.png
Загальні поняття

Мікроекономіка ·  Макроекономіка
Історія економічних учень
Методологія ·  Гетеродоксальні підходи

Галузі та підгалузі

Behavioral ·  Культурна ·  Еволюційна
Економічне зростання ·  Історія
Міжнародна ·  Економічні системи
 ·  Фінанси
Державна Здоров'я ·  Праці ·  Управління
Бізнес · Інформаційна · Теорія ігор
 ·  Право
 ·  Корисні копалини
 ·  Екологічна
Урбаністична ·  Сільське господарство ·  Регіональна
Економічна географія

Методи

Математичні ·  Економетрика
Експериментальна ·  Статистика

Portal.svg Бізнес-економічний портал

Макроекономіка, також макроекономія або макроекономічна теорія (від грец. грец. μακρός "великий"; грец. οἶκος, "дім" та грец. νόμος, "закон") — галузь економічної науки або частка націонал-економії, яка вивчає поведінку народного господарства як єдиного цілого в контексті аналізу глобальних ринків та їх взаїмозв'язків. Макроекономіка займається функціонуванням таких секторів народного господарства як ресурси, платіжний баланс, інфляція.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, грошові ринки товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Вперше термін використаний в 1933 році.

Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці.

Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо).

Макроекономіка базується на мікроекономічних явищах та процесах, що означає:

  • макроекономічні показники є результатом зведення показників економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;
  • макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;
  • при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;
  • макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.

Об'єкт та предмет макроекономіки[ред.ред. код]

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. Субєктами макроекономіки є: держава, підприємства, домогосподарства. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

Суб'єкти макроекономіки[ред.ред. код]

Суб'єкти макроекономіки:

  1. Сектор домашніх господарств.
  2. Підприємницький сектор.
  3. Держава (встановлює інституційні зв'язки).
  4. Зовнішній економічний сектор.

Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашнє господарство – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, забезпечує ними економіку й використовує отримані за це прибутки для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домашні господарства відіграють подвійну роль у економіці: як постачальники всіх економічних ресурсів (земля, праця, капітал, підприємництво) та як основа видаткової групи в національному виробництві. Вони є отримувачами доходу (заробітної плати, ренти, процента, прибутку). Витрати домашніх господарств – податки, власне споживання та заощадження. В цілому домашні господарства здійснюють такі види економічної діяльності: 1) пропонують фактори виробництва; 2) споживають частину отриманого доходу; 3) заощаджують.

Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, що зареєстровані та діють у межах країни з метою отримання прибутку. Фірма – це ділова одиниця, яка використовує куплені у домашніх господарств ресурси для виробництва товарів та послуг і володіє та керує одним чи багатьма підприємствами. Підприємницький сектор здійснює такі види економічної діяльності: 1) пред’являє попит на фактори виробництва; 2) пропонує результати своєї діяльності; 3) інвестує.

Державний сектор – це всі державні підприємства, інститути та установи. Основне завдання держави полягає у створенні суспільних благ, які надходять споживачам на безоплатній основі (безпека, досягнення фундаментальної науки та вирішення загальнодержавних програм, соціальної та виробничої інфраструктур). Держава також формує правове середовище для діяльності економіки, здійснює перерозподіл доходів.

Зовнішній економічний сектор включає всі економічні суб’єкти, що знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.