Австрійська школа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людвіг фон Мізес — ключова фігура Австрійської економічної школи.

Австрійська економічна школа (англ. Austrian school) — неортодоксальна[1][2][3] школа економічної науки, яка базується на методологічному індивідуалізмі[en] — понятті, яке стверджує, що соціальні явища є результатом виключно мотивацій та дій людей.[4][5][6] Вона підкреслює можливості спонтанного впорядкування механізму ціноутворення, та наголошує на тому, що складність суб'єктивного вибору людини робить математичне моделювання діючого ринку неймовірно складним (або неможливим) і тому підтримує підхід невтручання до економіки. Представники Австрійської школи захищають суворе дотримання добровільно укладених угод між економічними агентами, мінімально можливе втручання (особливо з боку держави) в економічну діяльність та максимальну відкритість особистого вибору (разом із вільним вибором засобів обміну).

Школа зародилася наприкінці 19-го — початку 20-го століть у Відні з виходом економічних творів Карла Менгера, Ойґена фон Бем-Баверка, Фрідріха фон Візера та інших.[7] Австрійська школа методологічно протилежна Німецькій історичній школі. Твори австрійських економістів також є основоположними для неокласичної економічної теорії, тобто австрійська економічна школа та неокласична економіка мають спільне коріння. Економісти сучасності, що працюють за цією традицією, знаходяться у багатьох різних країнах, але їхня робота досі називається австрійською економікою. Серед теоретичних внесків перших років австрійської школи — суб'єктивна теорія вартості, маржиналізм у теорії цін та формулювання проблеми економічного розрахунку, кожен з яких став прийнятою частиною мейнстрімної економіки.[8]

Починаючи з середини 20-го століття, мейнстрімні економісти критично ставляться до сучасної австрійської школи і вважають її відмову від математичного моделювання, економетрії та макроекономічного аналізу такою, що знаходиться поза межами мейнстрімної економіки, або "гетеродоксу". У 70-х роках Австрійська школа викликала певний інтерес після того, як Фрідріх Хайєк розділив Нобелівську премію з економіки 1974 року.[9]

Ідеї Австрійської школи щодо неефективності і руйнівних наслідків втручання держави в економіку становлять основу економічної доктрини лібертаріанства.

Основні положення[ред. | ред. код]

Австрійська школа економіки
Австрійська школа економіки

Загальний опис[ред. | ред. код]

Особливості австрійської школи:

  • відмова від використання математичних методів досліджень;
  • акцент на вивчення психологічних особливостей поведінки споживачів;
  • акцент на гетерогенність і часову структуру капіталу при вивченні макроекономічних проблем, включаючи вивчення природи грошового циклу.

Представники Австрійської школи відстоювали «гармонію класових інтересів», протиставляли теорії вартості Карла Маркса концепцію теорії «граничної корисності». Відповідно до неї ціна товару визначається не суспільною працею, затраченою на його виробництво, і не його корисністю взагалі, як твердили економісти Е.-Б. Кондільяк і Ж.-Б. Сей, а корисністю «останньої» одиниці запасу даного товару, що задовольняє найменш насущну потребу індивіда. Ця теорія ставить величину вартості в залежність від відносної рідкісності товару. Оцінка покупця визначає максимальний, а продавця — мінімальний рівень ціни.

АЕШ про товар[ред. | ред. код]

Карл Менгер, засновник АЕШ, присвятив товару 7 главу своєї головної праці «Принципи політичної економії» (нім. Grundsätze der Volkswirtschaftslehre, 1871). Менгер розрізняє товар і економічне благо. Менгер визначає товар, як економічне благо, яке призначене для продажу, і яке втрачає свої властивості при отриманні його кінцевим споживачем[10].

Також він розрізняє поняття товару у повсякденному і науковому смислі. У повсякденному вжитку товарами називають предмети, які виробник або продавець готовий обміняти, при цьому це поняття обмежується лише речами, — гроші виключаються з нього. При науковому підході товаром називають будь-які блага, які призначені для обміну, не залежно від їхньої матеріальності, здатоності до переміщення, їх характеру як продуктів праці, незалежно від осіб, які пропонують їх для продажу[11]. Також наводиться опис основних властивостей товару, як економічної категорії — межі придатності товарів до збуту, ступеню придатності до збуту і придатність товару до обігу. Під межами придатності товару до збуту мається на увазі сумарний споживчий попит. Так, згідно Менгеру, попит на твір про мову індіанців Латинської Америки тупі не перевищить 600 примірників за мінімальної ціни, у той час як межа придатності до збуту творів Шекспіра перевищує сотні тисяч[11]. Ступінь придатності товару до збуту важлива для товарів, які не мають самостійного значення, а потрібні лише як складові частини для інших. Менгер наводить приклад пружин для механічних годинників і манометрів. Якою б не була їхня ціна, кількість пружин, які продаються, буде залежати лише від виробництва годинників і манометрів. У той же ж час, золото і срібло практично не мають меж придатності до збуту.

Докладніше: Карл Менгер

Праксеологія[ред. | ред. код]

Обкладинка видання «Людської діяльності» Людвіга фон Мізеса 2010 р.

До ключових теоретичних концепцій австрійської школи можна віднести праксеологію — науку про людську діяльність в аспекті її ефективності; економіка розглядається як субдисципліна праксеології. Концепцію праксеології розвинув Людвіг фон Мізес у своїй роботі «Людська діяльність: трактат з економічної теорії».

Докладніше: Праксеологія

Австрійська школа про економічні цикли[ред. | ред. код]

Відповідно до теорії АЕШ, економічні цикли є безпосереднім наслідком неефективних та деструктивних політик центрального банку, які призводять до тривалого заниження відсоткових ставок, що сприяє видачі у надмірних обсягах кредитів, виникненню спекулятивних економічних бульбашок, та зменшенню заощаджень.

Історія виникнення[ред. | ред. код]

«Прото-австрійська традиція починається з іспанських схоластів 15-го століття, які вперше презентували індивідуалістичне і суб'єктивне розуміння цін і заробітної плати. Але формальне засування школи датується публікацією у 1871 р. „Принципів політичної економії“ Карла Менгера, яка змінилв розуміння економістами вартості ресурсів і ціноутворення ресурсів, поваливши „маржиналістською революцією“ одночасно класичний і марксистській погляди».[12]

Головні представники цієї школи — Карл Менґер, Ейген Бем-Баверк, Фрідріх фон Візер — професори австрійських університетів (звідси назва «Австрійська школа»). Австрійську школу називають також віденською школою, психологічною школою. Сформувалася в 70-х роках 19 століття. Згодом «австрійська школа» втратила свою географічну прив'язку, узагальнивши систему поглядів і концепцій.

У ХХ столітті значний внесок в розвиток австрійської школи внесли Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк, Ліонель Роббінс. Вони доводили, що суспільство — це сума господарських атомів; економічні закони — результат зіткнення індивідуальних інтересів; приватна власність, ринок, стихійний розвиток господарства — «природні» і вічні категорії. Звідси робиться висновок про вічність капіталізму.

Як зазначає Норман П. Беррі: «Саме друге покоління австрійської школи, представлене Мізесом, Хайєком та їхніми безпосередніми учнями, розробило ту версію австрійської школи, яка так яскраво виділялася на загальному фоні економічної ортодоксії; саме так виникла економічна теорія, яка не тільки не була продовженням неокласики, але й виявилася її радикальною альтернативою».[13]

Як зазнає Норман П. Беррі: «Парадоксально, але й сучасна формалізована неокласична економіка, й австрійська традиція вийшли з одного джерела — маржиналістської революції 1870-х рр.»[13]

Сучасний представник АЕШ іспанський економіст Хесус Уерто де Сото так описує відродження Австрійської економічної школи у другій половині XX ст.: «Присудження у 1974 р., через рік після смерті Мізеса, Нобелівської премії з економіки Ф. Гаєку, його найбільш блискучому учневі, й зростаюча недовіра до кейнсіанської макроекономічної теорії та її інтервенціоністським рецептам — ситуація, яка вперше стала очевидною у період стагфляції 1970-х, — надали новий імпульс доктринальному розвитку австрійської школи. … Ведучу роль у цьому відродженні відіграли двоє найбільш блискучих американських ученика Мізеса — Мюррей Ротбарт та Ізраел Кірцнер[14]

Марксистське протиставлення[ред. | ред. код]

Марксовій теорії додаткової вартості представники Австрійської школи протиставили наукову теорію «продуктивності капіталу», яка розглядає прибуток капіталіста як плату за участь капіталу у виробництві продуктів. Бем-Баверк, на відміну від інших, доводив, що джерело прибутку і відсотка слід шукати у властивій людині схильності вище цінувати теперішні блага в порівнянні з майбутніми (див. Часова преференція). До перших він відносить готові речі споживання, до других — фактори виробництва: засоби виробництва і працю. Австрійська школа заперечувала соціально-історичну суть економічних категорій, говорячи, що корінь мінової вартості, ціни, заробітної плати, прибутку, ренти криється в психології ізольованого «господарського суб'єкта».

«Загальновизнано, що найбільш сильним ворогом марксизму є саме австрійська теорія», писав М. І. Бухарін у своїй роботі «Политическая экономия рантье. Теория ценности и прибыли австрийской школы» (1919 р.).

Представники[ред. | ред. код]

Покоління представників австрійської школи[ред. | ред. код]

Матеріали, присвячені сучасному стану розвитку школи, публикуються в журналі Quarterly Journal of Austrian Economics.

Конгресмен, член Республіканської партії США Рон Пол відкрито заявляє про підтримку ідей Австрійської школи.[15] До прибічників Австрійської школи також належить фінансовий аналітик та консультант Пітер Шиф.

Австрійська економічна школа і лібертаріанство[ред. | ред. код]

Австрійська економічна школа, обгрунтовуючи ідеї неефективності та руйнівних наслідків втручання держави в економіку, є економічною доктриною (концепцією) лібертаріанства. При цьому, Австрійська школа, не маючи нормативної складової, тобто не даючи рецептів «як має бути», не може ототожнюватися з лібертаріанством. Лібертаріанство є політико-правовою доктриною, яка, використовуючи концепції Австрійської школи, дає рецепти реформування суспільства, тобто описує ситуацію «як має бути». Тому не слід ототожнювати Австрійську школу (інструмент пізнання причинно-наслідкових зв'язків в економіці, позитивні концепції) з лібертаріанством (політикао-правова доктрина, нормативні концепції).

Періодичні видання АЕШ[ред. | ред. код]

Qjaustrianeconomics.gif

Проекти з ідеологією Австрійської школи в Україні[ред. | ред. код]

Видання[ред. | ред. код]

Обкладинка книги Девіда Бергланда «Лібертаріанство за один урок».
  • Бергланд, Девид. Либератарианство за один урок (рос.)
  • Кэллахан, Джин. Экономика для обычных людей: Основы австрийской экономической школы. — Челябинск: Социум, 2006 (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Boettke, Peter. Is Austrian Economics Heterodox Economics? (англійською). The Austrian Economists. Архів оригіналу за 28 березня 2009. Процитовано 13 лютого 2009. 
  2. Boettke, Peter J.; Peter T. Leeson (2003). 28A: The Austrian School of Economics 1950–2000. У Warren Samuels; Jeff E. Biddle; John B. Davis. A Companion to the History of Economic Thought (англійською). Blackwell Publishing. с. 446–52. ISBN 978-0-631-22573-7. 
  3. Heterodox economics: Marginal revolutionaries. The Economist (англійською). December 31, 2011. Архів оригіналу за 22 лютого 2012. Процитовано 22 лютого 2012. 
  4. Carl Menger, Principles of Economics, online at Principles of Economics. Процитовано 2020-04-01. 
  5. Heath, Joseph (1 травня 2018). У Zalta, Edward N. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (англійською). Metaphysics Research Lab, Stanford University. Процитовано 1 May 2018 — через Stanford Encyclopedia of Philosophy. 
  6. Ludwig von Mises. Human Action, с. 11, "Purposeful Action and Animal Reaction". Referenced 23 листопада 2011.
  7. Joseph A. Schumpeter, History of economic analysis, Oxford University Press 1996, ISBN 978-0195105599.
  8. Birner, Jack; van Zijp, Rudy (1994). Hayek, Co-ordination and Evolution: His Legacy in Philosophy, Politics, Economics and the History of Ideas. London, New York: Routledge. с. 94. ISBN 978-0-415-09397-2. 
  9. Meijer, G. (1995). New Perspectives on Austrian Economics (англійською). New York: Routledge. ISBN 978-0-415-12283-2. 
  10. Базилевич В. Д., Гражевська Н. І., Гайдай Т. В. та ін. (2006). Австрійська школа граничної корисності / Історія економічних учень: Підручник: У 2 ч. / Під редакцією В. Д. Базилевича (укр.). К.: Знання. с. 453. ISBN 966-346-149-7. 
  11. а б Менгер, Карл (2005). Избранные работы (рос.). М.: Издательский дом "Территория будущего". с. С. 254–257. — 496 с. ISBN 5-7330-0175-9 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  12. Ллелевін Роквелл. Чому Австрійська школа має значення?. 
  13. а б Беррі, Норман П. (2002). Австрийская экономическая школа: расхождение с ортодоксией / Панорама экономической мысли конца XX столетия/ Под ред. Д. Гринуэя, М. Блини, И. Стюарта, Т.1. (рос.). СПб.: ГУ-ВШЭ. 
  14. Хесус Уэрта де Сото (2011). Австрийская экономическая школа: рынок и предпринимательское творчество (рос.). Челябинск: Социум. с. 210. ISBN 978-5-91603-044-0. 
  15. Рон Пол, The Austrian School and the Meltdown, див. також Meltdown (книжка).

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]