Казачонок Володимир Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Володимир Казачонок
Kazachyonok.jpg
Особові дані
Повне ім'я Володимир Олександрович
Казачонок
Народження 6 вересня 1952(1952-09-06)
  Колпіно, Ленінград, СРСР
Смерть 26 березня 2017(2017-03-26)[1] (64 роки)
  Санкт-Петербург, Росія
Зріст 180 см
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Позиція нападник
Професіональні клуби*
1971—1975 СРСР «Зеніт» (Ленинград) 46 (7)
1976—1978 СРСР «Динамо» (Москва) 64 (13)
1979—1983 СРСР «Зеніт» (Ленінград) 144 (58)
1971—1983 Всього 254 (78)
Національна збірна
1976—1979 СРСР СРСР 2 (0)
Тренерська діяльність**
1987—1989 СРСР «Динамо» (Ленінград)
199?—? Росія СДЮШОР Зеніт
2001—2002 Росія «Свєтогорець»
2003 Росія Динамо (СПб)
2004—2005 Росія «Петротрест»
2006—2007 Росія «Хімки»
2008—2009 Росія «Зміна-Зеніт»
2010—2011 Естонія «Калев» (Сілламяе)
2013—2014 Естонія «Калев» (Сілламяе) (спортдир)
2014—2017 Росія «Зеніт» (СПб) (акад.)
Звання, нагороди
Нагороди

Майстер спорту СРСР міжнародного класу[d]

Honoured Coach of Russia

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Володимир Олександрович Казачонок (рос. Владимир Александрович Казачёнок, 6 вересня 1952, Колпіно, Ленінград — 26 березня 2017, Санкт-Петербург) — радянський футболіст, нападник. Один з найкращих гравців в історії «Зеніту». Майстер спорту СРСР міжнародного класу. Гравець збірної СРСР. Після завершення ігрової кар'єри — російський футбольний тренер та функціонер. Заслужений тренер Росії[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Володимир Казачонок народився в місті Колпіно, що дав російському футболу, крім нього, ще Герасимова, Панова, Хромченкова та деяких інших гравців. Зібравши з друзями команду, грав на турнірах «Шкіряний м'яч». Потім протягом деякого часу виступав у місцевій команді «Іжорець». Одним з перших тренерів Казачонка був Сергій Сальников. У команду «Зеніт» потрапив в 1971 році, але довгий час не міг пробитися в основний склад. За словами самого Володимира, його природні дані були досить скромними, і все, чого він зміг домогтися надалі — результат роботи над собою. У чемпіонатах 1974 і 1975 року зіграв 41 матч. Футболістом, які не служили в армії, стали цікавитися відомчі клуби. Володимир прийняв пропозицію московського «Динамо», тим більше з тодішнім тренером «Зеніту» Зоніним відносини складалися невдало.

Граючи в «Динамо» поруч з такими гравцями, як Пільгуй, Бубнов, Гершкович, Казачонок вчився у них майстерності і скоро став улюбленцем уболівальників. Відігравши в «Динамо» три сезони і завоювавши Кубок країни (1977), він перейшов назад в «Зеніт», який тепер тренував Юрій Морозов.

У 1980 році ленінградці завоювали бронзові медалі чемпіонату, а Казачонок був визнаний найкращим гравцем сезону в складі синьо-біло-блакитних. З 1981 року Казачонок став капітаном команди. Вболівальники присвятили йому безліч кричалок:

«У нашего „Зенита“ болельщиков не счесть, пока такие люди, как Казачёнок есть».

«Кто болеет за „Зенит“, у того жена родит не мальчишку, не девчонку, а Володю Казачёнка!»

«Я хочу иметь ребёнка от Володи Казачёнка!»

У 1983 році, незважаючи на безліч пропозицій, він вирішив закінчити кар'єру гравця: з новим тренером клубу Павлом Садиріним спільної мови не знайшов, а грати десь ще, крім рідного клубу, не хотів. До того ж у Володимира дала про себе знати стара травма, через сильний біль в колінному суглобі він став відчувати величезний дискомфорт.

Після цього грав за ветеранські команди, намагався знайти нове заняття. Працював бригадиром вантажників в трансагентстві, пробував тренувати ленінградське «Динамо», рік працював у Фінляндії, пробував себе в ролі коментатора футбольних матчів, працював завучем у СДЮШОР «Зеніт», пробував стати депутатом, але в останній момент зняв свою кандидатуру. Нарешті, знайшов себе на тренерському терені з другої спроби. Спочатку знову попрацював в петербурзькому «Динамо», потім в «Петротресті».

З 2006 року тренував команду «Хімки», в перший же рік вивівши її з Першого дивізіону в Прем'єр-лігу. В середині сезону 2007 у Володимира Казачонка виникли проблеми зі здоров'ям. Лікарі поставили діагноз — гіпертонія. Казачонок через місяць ненадовго повернувся до керівництва командою, але 6 вересня, в день свого 55-річчя, все ж залишив посаду головного тренера[3].

У січні 2010 року приступив до обов'язків головного тренера естонського клубу «Калев» з Сілламяе[4], де працював до кінця грудня 2011 року[5]. 14 червня 2013 року був призначений спортивним директором «Калева»[6].

З початку 2014 року обіймав посаду директора футбольної академії «Зеніта».

З 2012 року, після того як збірна Санкт-Петербургу стала традиційним учасником Меморіалу Валентина Гранаткіна, беззмінно був її головним тренером на турнірі.

Помер 26 березня 2017 року на 65 році життя[7]. Похований на Серафимівському кладовищі[8].

Досягнення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]