Кос і Севенни
| Кос і Севенни | |
|---|---|
| Світова спадщина | |
 Вид на Флорак і національний парк Севенни з Кос-Межан | |
| 44°13′13″ пн. ш. 3°28′23″ сх. д. / 44.22030000002777683° пн. ш. 3.473100000028° сх. д. | |
| Країна | .svg){kind=small} Франція |
| Тип | культурний ландшафт |
| Критерії | (iii), (v) |
| Об'єкт № | 1153rev |
| Зареєстровано: | 2011 (35 сесія) |
 | |
 Кос і Севенни у Вікісховищі | |
Кос і Севенни, середземноморський агро-пасторальний культурний ландшафт (фр. Les Causses et Les Cévennes, paysage culturel de l'agro-pastoralisme méditerranéen) — об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО[1], розташований на півдні центральної Франції, яка має більш ніж тритисячолітню агро-скотарську історію.
Об'єкт розташований у Центральному масиві, гористому регіоні з численними вузькими долинами, умови якого погано підходять для розміщення міст, але добре підходять для скотарства[2]. Отже, ландшафт Кос[en] та Севенн з часом розвивався, відображаючи всі типи середземноморських агро-пасовищних систем, зокрема лісопасовища, відгінне та осіле скотарство[2]. Гора Мон-Лозер[en] є одним з останніх місць у Франції, де влітку все ще практикують традиційний відгін худоби[2].
Кос[en] та Севенни зберігають численні свідчення еволюції скотарства протягом 3000 років. У бронзову добу значні ділянки лісів були вирубані та перетворені на пасовища для овець і великої рогатої худоби. Між XII і XIV століттями чернечі ордени взяли територію під свій контроль та побудували потужніші іригаційні системи та систему доріг[3] Заснування цих релігійних орденів і розвиток прилеглих міст на навколишніх рівнинах протягом середньовіччя зміцнили агро-скотарські системи, і вони все ще наявні в цьому районі сьогодні[3][2]. Між XVI і XVIII століттями Севенни стали відомими вирощуванням каштанів і овець та виробництвом шовку, що призвело до буму населення та будівництва великих фермерських будинків. Однак поєднання хвороби шовкопряда та Першої світової війни поклало початок еміграції з регіону до великих міст[3].
Об'єкт світової спадщини охоплює багато структур, життєво важливих для ведення скотарства в цьому районі. Іригаційні системи, розроблені та контрольовані спочатку бенедиктинськими абатствами у ранньому Середньовіччі, відводять воду із визокогір'їв системою труб і підземних каналів, які потім зрошують кам'яні тераси на кожній фермі. Цей спосіб поливу використовується і сьогодні. Крім того, сьогодні тут все ще діють сільськогосподарські досягнення, впроваджені в цьому районі лицарями-тамплієрами у Середньовіччі, зокрема цистерни на дахах, ставки та зерносховища.[3] Система доріг, розроблена у XII столітті для перегону овець і великої рогатої худоби, також досі використовується фермерами.[2] Загалом на ділянці є 300 кілометрів середньовічних перегінних доріг.
У відносно відкритому ландшафті Косу низькі кам'яні будівлі, відомі як les Jasses, використовуються для утримання овець протягом зими. Тут є багато великих вапнякових будинків. Натомість будівлі в Севеннах зазвичай зроблені зі сланцю або граніту з солом'яними дахами. Також під охороною об'єкта знаходяться каштани та будівлі для вирощування шовкопрядів, побудовані у XVI—XVIII століттях.
Місце спочатку було додано до Попереднього списку Франції в 2002 році та було розглянуто для включення Комітетом на його 30-й сесії у Вільнюсі, Литва за критеріями (v) і (vi).[4] ICOMOS рекомендує відкласти запис. Франція сформулювала Критерій (v) для місця як «останній бастіон агропастушої системи в Західній Європі»,[5] тоді як ICOMOS вважав, що це не так. Критерій (vi) було сформульовано так, що місце «зберігає пам'ять про епізоди, пов'язані з поширенням французького протестантизму, боротьбою з католицькою церквою та розвитком ідей свободи».[5] ICOMOS вважав, що цей елемент не має універсального значення, а лише національного значення, оскільки місця в інших країнах Європи також свідчать про переслідування протестантів і їхній вплив на національну історію. У 2009 році ICOMOS також звернувся до Франції з проханням обґрунтувати межі території та забезпечити основу для управління та підтримки агро-пастуших традицій території.[6] Коли Франція повторно подала свій номінаційний файл, увага була приділена історичному аспекту скотарства та його впливу на культурний розвиток об'єкта, а посилання на заповідання об'єкта історичним подіям Критерій (vi) було вилучено.[7] У 2011 році це місце було успішно внесено до Списку Світової спадщини.
У 2011 році Комітет Світової спадщини на своїй 35-й сесії в Парижі (Франція) включив це місце до списку. Місце було включено на основі Критерію (iii), «що несе унікальне свідчення культурної традиції»,[8] оскільки це видатний приклад середземноморського агро-скотарства, і Критерію(v), «видатного прикладу людського взаємодія з навколишнім середовищем»[8], оскільки ландшафт демонструє шлях розвитку системи протягом тисячоліть.[2]
- ↑ Causses Cévennes, candidate for inclusion in the World Heritage List. Loire Valley World Heritage. 5 June 2009. Процитовано 11 October 2013.
- ↑ а б в г д е The Causses and the Cévennes, Mediterranean agro-pastoral Cultural Landscape. UNESCO World Heritage Centre. World Heritage Convention. Процитовано 27 November 2021.
- ↑ а б в г Causses and Cévennes (France): No 1153rev (Звіт). ICOMOS. 10 March 2011. Процитовано 27 November 2021.
- ↑ Evaluation of Cultural Properties WHC-06/30.COM/INF.8B.1 (PDF). World Heritage Convention.
- ↑ а б Evaluation of Cultural Properties WHC-06/30.COM/INF.8B.1, pg. 100.
- ↑ Report on Decisions 33COM 8B.3, Decision: 33 COM 8B.32 (PDF). World Heritage Convention.
- ↑ 'Les Causses et les Cévennes paysage Culturel de l’agro-pastoralisme méditerranéen: Candidature à l’inscription sur la liste du patrimoine mondial de l'UNESCO' (PDF). World Heritage Convention.
- ↑ а б The Criteria for Selection. World Heritage Convention.
- Офіційний сайт (in French)
- «The Causses and the Cévennes, Mediterranean agro-pastoral Cultural Landscape»
- «The Criteria for Selection»
ма
