Куусінен Отто Вільгельмович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Куусінен Отто Вільгельмович
Otto Wille Kuusinen
Ottokuusinen.jpg
Народився 4 жовтня 1881(1881-10-04)
Лаукаа, Велике князівство Фінляндське
Помер 17 травня 1964(1964-05-17) (82 роки)
Москва
Поховання Кремлівська стіна
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність фінн
Ім'я при народженні Otto Wilhelm Kuusinen
Діяльність політик, письменник, поет, літературний критик і дипломат
Alma mater Гельсінський університет
Imperial Alexander University[d]
Посада депутат парламенту Фінляндії[d] і депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
У шлюбі з Aino Kuusinen[d]
Діти Hertta Kuusinen[d]
Нагороди
Орден Леніна Герой Соціалістичної Праці
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Отто Вільгельмович (Отто Віллі) Куусінен (фін. Otto Wille Kuusinen; 4 жовтня 1881, Лаукаа, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія17 травня 1964, Москва, РРФСР, СРСР) — фінський, російський і радянський політичний діяч, письменник, теоретик марксизму, академік Академії наук СРСР (20.06.1958, загальна історія), прем'єр-міністр і міністр закордонних справ так званого «уряду Фінляндської Демократичної Республіки» під час радянсько-фінської війни (1939-1940).

Перший і останній голова Президії Верховної Ради Карело-Фінської РСР в 19401956 роках. Герой Соціалістичної Праці (1961).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 4 жовтня 1881 року у селі Лаукаа Вазаської губернії Великого князівства Фінляндського в родині кравця. Навчався в гімназії Ювяскюля.

Закінчив історико-філологічний факультет Імператорського Олександрівського університету (1905). У 1904 році вступив в соціал-демократичну партію Фінляндії, а через два роки став її лідером. Брав участь у Копенгагенському та Базельському Конгресах II Інтернаціоналу.

На виборах у липні 1908 року був обраний в депутати сейму Великого князівства Фінляндського (1908-1909 і 1911-1913).

У 1918 році Куусінен був уповноваженим у справах освіти у Раді народних уповноважених — революційному уряді Фінляндії. Після поразки червоних у громадянській війні в Фінляндії втік в РРФСР. Влітку 1918 року опублікував перекладений на багато мов памфлет «Фінська революція, самокритика», в якому розкритикував старий соціал-демократичний робітничий рух. Куусінен перейшов до більшовиків і брав участь у створенні Комуністичної партії Фінляндії в Москві восени 1918 року. За його ініціативою компартія готувалася до збройного повстання у Фінляндії. 17 травня 1919 року за рішенням партії нелегально (під ім'ям Отто Віллі Брандт) проник у Фінляндію з товаришем Юка Лехтосаарі (під ім'ям Бруно Сааристо). Написав програму Соціалістичної робочої партії Фінляндії, писав статті в газету фінського соціал-демократичного союзу молоді. У лютому 1920 року поширилися чутки про його смерть. В Росії і в Фінляндії керівники робітничого руху прочитали в його честь пам'ятні промови і навіть назвали місце зборів фінських комуністів у Петрограді Клубом Куусінена. Але він вижив, переховувався в Гельсінкі і через Швецію повернувся в Росію на початку 1921 року.

У міжвоєнний період працював у Комінтерні, був делегатом восьми його конгресів. Був одним з ідеологів цієї організації, яка закликала до всесвітньої диктатури пролетаріату. У 1921-1939 роках — секретар Виконкому Комінтерну (ВККІ). У 1922 році — кандидат у члени Президії ВККІ, а в 1922-1939 роках — член Президії ВККІ. У 1923-1926 роках — член Оргбюро ВККІ.

Відразу ж після початку радянсько-фінської війни Куусінен був призначений главою уряду і міністром закордонних справ «Фінляндської Демократичної Республіки», від імені якого 2 грудня 1939 року підписав «Договір про взаємодопомогу та дружбу» з Радянським Союзом, незважаючи на те, що його уряд не контролювало столицю Фінляндії — Гельсінкі.

До кінця війни, у зв'язку з відмовою Уряду СРСР від планів захоплення території Фінляндії, уряд Куусінена було розпущено. У березні 1940 року була утворена Карело-Фінська РСР, яка включила в себе колишню Карельську АРСР, а також землі Західної Карелії, що відійшли до СРСР. 9 липня 1940 року Куусінен був обраний Головою Президії Верховної Ради Карело-Фінської РСР. У 1940-1958 роках за сумісництвом був також заступником Голови Президії Верховної Ради СРСР.

У лютому 1941 року на XVIII партійній конференції був обраний до складу ЦК ВКП(б), членом якого залишався до смерті. У жовтні 1952 року — березні 1953 року — член Президії ЦК КПРС.

З червня 1957 року до травня 1964 року — член Президії ЦК КПРС і секретар ЦК КПРС. Був найстарішим за віком серед секретарів ЦК КПРС і членів його Президії (Політбюро).

У період «відлиги» став членом Академії наук СРСР і був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджений чотирма орденами Леніна.

Отто Куусінен був редактором підручника «Основи марксизму-ленінізму», однієї з фундаментальних робіт в галузі діалектичного матеріалізму і наукового комунізму. Ця книга стала одним з перших документів, в яких згадується теза про переростання держави диктатури пролетаріату в загальнонародну державу, яка в подальшому стала частиною Програми КПРС 1961 року.

Помер 17 травня 1964 року в Москві, тіло було піддано кремації, а прах похований в некрополі біля Кремлівської стіни.

Особисте життя[ред.ред. код]

У 1902 році Куусінен обвінчався з Саймой-Пауліною Дальстрем. Шлюб розпався в 1923 році. Діти, народжені у шлюбі з Саймой:

дочка — Хертта Куусінен (19041974) — була почесним головою Комуністичної партії Фінляндії, президентом Міжнародної демократичної федерації жінок;
син — Еса (1906-1949), журналіст і перекладач, жив і працював у Петрозаводську, у 1937-1939 роках піддавався репресіям[1];
дочка — Рійкка (проживала у Москві, наприкінці життя переселилася в Фінляндію, померла в будинку для престарілих в Гельсінкі[2]);
син — Хейккі (1911—?), фізик, доцент Гельсінського університету;
син — Танел (1913—?), (піаніст, випускник Академії імені Сібеліуса).

У 1923 році одружився на Айно Туртіайнен, яка у 19311933 роках була на нелегальній роботі по лінії Комінтерну в США, потім — агентом радянської військової розвідки в Японії. У 1937 році А. Туртіайнен засуджено на 8 років таборів[3].

З 1936 року останні роки життя Отто Куусінен прожив у шлюбі з Мариною Аміраговою.

Пам'ять[ред.ред. код]

На честь Куусінена названі вулиці в Москві (вулиця Куусінена), Астрахані, Донецьку, Алмати.

У Петрозаводську на Радянській площі встановлено пам'ятник Куусінену, ім'я Куусінена носив Петрозаводський державний університет.

Примітки[ред.ред. код]

  1. КУУСИНЕН Эса (СИПИ Эско) Вильгельмович. Инкери.ру. Процитовано 2014-05-04. 
  2. Эдвард Хямяляйнен. Из жизни русских в Финляндии. «Россия в красках». Процитовано 2014-05-04. 
  3. Лурье, Вячеслав Михайлович (2003). ГРУ: дела и люди (Россия в лицах). Олма-Пресс. с. s. 419. ISBN 5765414990. 

Джерела[ред.ред. код]