Куусінен Отто Вільгельмович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Куусінен Отто Вільгельмович
фін. Otto Wille Kuusinen
рос. Отто Вильгельмович Куусинен
Ottokuusinen.jpg
Ім'я при народженні фін. Otto Wilhelm Kuusinen
Народився 4 жовтня 1881(1881-10-04)
Лаукаа[ru], Велике князівство Фінляндське
Помер 17 травня 1964(1964-05-17) (82 роки)
Москва
·злоякісна пухлина
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність фінн
Діяльність політик, письменник, поет, літературний критик, дипломат
Alma mater Гельсінський університет і Гельсінський університет[d]
Володіє мовами російська і фінська[1]
Членство Російська академія наук, Академія наук СРСР і Політбюро ЦК КПРС
Посада депутат парламенту Фінляндії[d] і депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
У шлюбі з Aino Kuusinen[d]
Діти Hertta Kuusinen[d]
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна

Отто Вільгельмович (Отто Вілле) Куусінен (фін. Otto Wille Kuusinen; 4 жовтня 1881, Лаукаа, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія17 травня 1964, Москва, СРСР) — фінський, російський і радянський політичний діяч, письменник, теоретик марксизму, академік Академії наук СРСР (20.06.1958, загальна історія), прем'єр-міністр і міністр закордонних справ так званого «уряду Фінляндської Демократичної Республіки» під час радянсько-фінської війни (1939-1940).

Перший і останній голова Президії Верховної Ради Карело-Фінської РСР в 19401956 роках. Герой Соціалістичної Праці (1961).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 4 жовтня 1881 року у селі Лаукаа[en] Вазаської губернії[cs] Великого князівства Фінляндського в родині кравця. Навчався в гімназії Ювяскюля.

Закінчив історико-філологічний факультет Імператорського Олександрівського університету (1905). У 1904 році вступив в соціал-демократичну партію Фінляндії, а через два роки став її лідером. Брав участь у Копенгагенському та Базельському Конгресах II Інтернаціоналу.

На виборах у липні 1908 року був обраний в депутати сейму Великого князівства Фінляндського (1908-1909 і 1911-1913).

У 1918 році Куусінен був уповноваженим у справах освіти у Раді народних уповноважених — революційному уряді Фінляндії. Після поразки червоних у громадянській війні в Фінляндії втік в РРФСР. Влітку 1918 року опублікував перекладений на багато мов памфлет «Фінська революція, самокритика», в якому розкритикував старий соціал-демократичний робітничий рух. Куусінен перейшов до більшовиків і брав участь у створенні Комуністичної партії Фінляндії в Москві восени 1918 року. За його ініціативою компартія готувалася до збройного повстання у Фінляндії. 17 травня 1919 року за рішенням партії нелегально (під ім'ям Отто Віллі Брандт) проник у Фінляндію з товаришем Юка Лехтосаарі (під ім'ям Бруно Сааристо). Написав програму Соціалістичної робочої партії Фінляндії, писав статті в газету фінського соціал-демократичного союзу молоді. У лютому 1920 року поширилися чутки про його смерть. В Росії і в Фінляндії керівники робітничого руху прочитали в його честь пам'ятні промови і навіть назвали місце зборів фінських комуністів у Петрограді Клубом Куусінена. Але він вижив, переховувався в Гельсінкі і через Швецію повернувся в Росію на початку 1921 року.

У міжвоєнний період працював у Комінтерні, був делегатом восьми його конгресів. Був одним з ідеологів цієї організації, яка закликала до всесвітньої диктатури пролетаріату. У 1921-1939 роках — секретар Виконкому Комінтерну (ВККІ). У 1922 році — кандидат у члени Президії ВККІ, а в 1922-1939 роках — член Президії ВККІ. У 1923-1926 роках — член Оргбюро ВККІ.

Відразу ж після початку радянсько-фінської війни Куусінен був призначений главою уряду і міністром закордонних справ «Фінляндської Демократичної Республіки», від імені якого 2 грудня 1939 року підписав «Договір про взаємодопомогу та дружбу» з Радянським Союзом, незважаючи на те, що його уряд не контролювало столицю Фінляндії — Гельсінкі.

До кінця війни, у зв'язку з відмовою Уряду СРСР від планів захоплення території Фінляндії, уряд Куусінена було розпущено. У березні 1940 року була утворена Карело-Фінська РСР, яка включила в себе колишню Карельську АРСР, а також землі Західної Карелії, що відійшли до СРСР. 9 липня 1940 року Куусінен був обраний Головою Президії Верховної Ради Карело-Фінської РСР. У 1940-1958 роках за сумісництвом був також заступником Голови Президії Верховної Ради СРСР.

У лютому 1941 року на XVIII партійній конференції був обраний до складу ЦК ВКП(б), членом якого залишався до смерті. У жовтні 1952 року — березні 1953 року — член Президії ЦК КПРС.

З червня 1957 року до травня 1964 року — член Президії ЦК КПРС і секретар ЦК КПРС. Був найстарішим за віком серед секретарів ЦК КПРС і членів його Президії (Політбюро).

У період «відлиги» став членом Академії наук СРСР і був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджений чотирма орденами Леніна.

Отто Куусінен був редактором підручника «Основи марксизму-ленінізму», однієї з фундаментальних робіт в галузі діалектичного матеріалізму і наукового комунізму. Ця книга стала одним з перших документів, в яких згадується теза про переростання держави диктатури пролетаріату в загальнонародну державу, яка в подальшому стала частиною Програми КПРС 1961 року.

Помер 17 травня 1964 року в Москві, тіло було піддано кремації, а прах похований в некрополі біля Кремлівської стіни.

Особисте життя[ред. | ред. код]

У 1902 році Куусінен обвінчався з Саймою-Пауліною Дальстрем. Шлюб розпався в 1923 році. Діти, народжені у шлюбі з Саймою:

дочка — Хертта Куусінен (19041974) — була почесним головою Комуністичної партії Фінляндії, президентом Міжнародної демократичної федерації жінок;
син — Еса (1906-1949), журналіст і перекладач, жив і працював у Петрозаводську, у 1937-1939 роках піддавався репресіям[2];
дочка — Рійкка (проживала у Москві, наприкінці життя переселилася в Фінляндію, померла в будинку для престарілих в Гельсінкі[3]);
син — Хейккі (1911—?), фізик, доцент Гельсінського університету;
син — Танел (1913—?), (піаніст, випускник Академії імені Сібеліуса).

У 1923 році одружився з Айно Туртіайнен, яка у 19311933 роках була на нелегальній роботі по лінії Комінтерну в США, потім — агентом радянської військової розвідки в Японії. У 1937 році А. Туртіайнен засуджено на 8 років таборів[4].

З 1936 року останні роки життя Отто Куусінен прожив у шлюбі з Мариною Аміраговою.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Куусинен Эса (Сипи Эско) Вильгельмович. Инкери.ру. Процитовано 2014-05-04. 
  3. Эдвард Хямяляйнен. Из жизни русских в Финляндии. «Россия в красках». Процитовано 2014-05-04. 
  4. Лурье, Вячеслав Михайлович (2003). ГРУ: дела и люди (Россия в лицах). Олма-Пресс. с. s. 419. ISBN 5765414990. 
  5. Памятник Отто Вилле Куусинену в Петрозаводске. Установлен в 1973 году

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Антеро Уйтто. «Финноед» Отто Вилле Куусинен. Перевод доктора исторических наук Вадима Мусаева[ru]. Издательство: Гйоль. 2017. 399 стр.
  • Финноед Куусинен / eh49 livejournal
  • David Kirby. Kuusinen, Otto Wilhelm / A. T. Lane. Biographical Dictionary of European Labor Leaders, p. 526
  • заметки об О.В.Куусинене // Информационный бюллетень, № 6, январь 1989. С. 16–18. / Издание Историко-литературного клуба г. Петрозаводска.
  • Временный «оазис» творческой мысли в СССР под руководством О. В. Куусинена / Антисектантский, антидогматический оазис творческой мысли // vikent.ru // Арбатов Г. А. Общественная наука и политика, в Сб.: Наука и власть: воспоминания учёных-гуманитариев и обществоведов / Сост.: Н.В. Бойко, М., «Наука», 2001 г., с. 42-44.
  • Арбатов Георгий Аркадьевич. Творческий коллектив О.В.Куусинена. Учебное пособие «Основы марксизма-ленинизма»
  • Основы марксизма-ленинизма: учебное пособие. Гос. изд-во полит. лит-ры, 1959 - 773 стор.
  • Основы марксизма-ленинизма: учебное пособие. - 2-е изд. - Москва : Госполитиздат, 1962. - 783 с.; 22 см.
  • Основы марксизма-ленинизма: учебное пособие. Госполитиздат • Москва • I960

    Книга написана группой научных и партийных работников и публицистов. Основная работа проделана коллективом авторов в составе: О. В. Куусинен (руководитель), Ю. А. Арбатов, А. С. Беляков, С. Л. Выгодский, А. А. Макаровский, А. Г. Милейковский, Е. П. Ситковский, Л. М. Шейдин.

    Над отдельными главами работали также К. Н. Брутенц, Ф. М. Бурлацкий, Н. И. Иванов, И. С. Кон, Б. М. Лейбзон, Н. В. Матковский, Ю. К. Мельвиль, Д. Е. Мельников, Л. А. Мендельсон, Ц. А. Степанян, С. Г.Струмилин. Кроме того, при разработке некоторых вопросов были использованы материалы, представленные В. Ф. Асмусом, А. Н. Кузнецовым, Б. П. Кузнецовым, Ю. Н. Семеновым, И. С. Смирновым, П. С. Черемных.

    При подготовке текста учебного пособия ценную помощь оказали своими замечаниями и советами: по философским вопросам — член-корреспондент АН СССР А. Д. Александров, член-корреспондент АН СССР Б. М. Вул, профессор Г. М. Гак, профессор Г. Е. Глезерман, член-корреспондент АН СССР Ф. В. Константинов, член-корреспондент АН СССР X. С. Коштоянц, профессор М. М. Розенталь, член-корреспондент АН СССР П. Н. Федосеев; по вопросам развития науки — академик А. Н. Несмеянов; по вопросам экономики — член-корреспондент АН СССР А. А. Арзуманян, академик Е. С. Варга, профессор Л. М. Гатовский, член-корреспондент АН СССР Л. А. Леонтьев; по главе 25 — член-корреспондент АН СССР Ю. П. Францев. Весьма полезные замечания были также получены от ряда ответственных партийных и советских работников.