Кхаджурахо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 24°51′00″ пн. ш. 79°55′48″ сх. д. / 24.85000° пн. ш. 79.93000° сх. д. / 24.85000; 79.93000

Група пам'яток Кхаджурахо
Khajuraho Group of Monuments [1]
Світова спадщина
Khajuraho-Lakshmana temple.JPG
Храм Лакшмани
24°51′ пн. ш. 79°56′ сх. д. / 24.850° пн. ш. 79.933° сх. д. / 24.850; 79.933
Країна Індія Індія
Тип Культурний
Критерії i, ii, iii, iv, vi
Об'єкт № 240
Регіон Азія і Океанія
Зареєстровано: 1986 (10 сесія)

CMNS: Кхаджурахо у Вікісховищі

Кхаджурахо (англ. Khajuraho) — великий комплекс індуїстських храмів північноіндійського типу з баштами параболічних контурів, збудований між 954 і 1050 роками в індійському штаті Мадх'я-Прадеш, де зараз проживає близько 20 тис. жителів. Зараз збереглося близько 20 храмів, найбільший з яких, Кандар'я-Махадева, був збудований у 9 столітті. Комплекс відомий своїми витонченими скульптурами, що зображають сексуальні сцени з Камасутри та сцени групового сексу і зоофілії. Ділянка часто відвідується туристами, а з 1986 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Походження[ред. | ред. код]

У минулому Кхаджурахо був величезним містом, зараз його мальовничі руїни займають площу приблизно 14 км². Храми Кхаджурахо споруджені за часів династії Чандела, яка правила в 850—1150 роках. Місто було їхньою культурної та релігійної столицею. Більшість храмів побудовані в період між 950 і 1100 роками.

Із 85 храмів збереглося тільки 20, які утворюють три групи і належать до двох різних релігій — індуїзму і джайнізму, демонструючи органічне поєднання між архітектурними формами і скульптурою. Світські споруди в Кхаджурахо не збереглися. Храми Кхаджурахо зберігають стильову спільність з храмами північного, індоарійського типу. Одночасно, вони мають особливості в композиції, інтер'єрі, пластичному оздобленні. Для представленого тут північноіндійського стилю «нагару» характерні три елементи: квадратне святилище (санктум санкторум[en]), один або два ряди трансептів і шикхара, що вінчає храм.

Після падіння династії Чандела місто було частково зруйновано і в період мусульманського правління загубилося в джунглях. У 1838 році місцеві провідники привели капітана британської армії Т. Берта до загублених храмів, завдяки чому вони знову стали відкриті для широкої громадськості. Засновник індійської археології Олександр Каннінгем повідомляв, що через кілька років після повторного відкриття Кхаджурахо храми таємно використовувалися йогами й індусами для проведення духовних практик. Туди стали стікатися паломники в дні проведення великих свят, таких як Маха-Шиваратрі. У 1850 році індолог Фредерік Мейсі зробив перші олівцеві замальовки архітектурних деталей Кхаджурахо.

Монументальна архітектура Кхаджурахо[ред. | ред. код]

Комплекс Кхаджурахо є кульмінацією розвитку середньовічної архітектури в Північній Індії. Храми присвячені божествам шайвізму, вайшнавізму і джайнізму. Майже всі храми побудовані зі світло-коричневого пісковику на високій масивній платформі без характерної для індійських храмів огорожі. Будинки розташовані трьома компактними групами. Найбільш видатними вважаються храми західної групи. Серед них виділяється храм Чаунсат Йогині («Храм 64 послушниць»), один з найдавніших храмів, присвячених богині Калі. Найбільший храм належить тій же групі, це храм Кандарья-Махадева, присвячений Шиві. Стіни храмів покриті вишуканою різьбою по каменю. Скульптури і рельєфи зображають різних міфологічних героїв, тварин, музикантів, танцюристів і закоханих.

Деякі з храмів, такі як храм Деві Джагадамбі, присвячений Матері Всесвіту, рясно прикрашені еротичними скульптурами, які деякі індологи пов'язують із тантричними практиками. Більшість храмів Кхаджурахо присвячена основним богам індуїзму (Шиві та його дружині, а також Вішну), проте серед пам'яток також зустрічаються храми джайнів і другорядних (місцевих) божеств.

Західна група складається із дев'яти індуїстських храмів і тільки п'ять із них становлять найбільший інтерес як для туристів, так і для фахівців. Чотири храми джайнів східної групи виконані не настільки якісно і вишукано. На півдні розташовано кілька другорядних храмів, які відвідують, переважно, туристи, що цікавляться історією. У цілому із 22 храмів головною популярністю користуються тільки п'ять храмів із західної групи, щорічно приваблюють тисячі туристів.

Більшість індуїстських храмів зведено за загальним задумом і планом, розрізняючись у деталях. Усі вони симетрично збудовані відносно осі схід—захід. Загальний план відповідає фрактальній геометрії і відображає синтез індуїстської космології і філософії. Три храми побудовані з граніту: до них відносяться Чаунсат Йогині, Брахмі і Лалгун Махадева. Решта храми Кхаджурахо зроблені з пісковику, колір каменю варіюється від темно-жовтого до світло-жовтого, зустрічається рожевий. Уважається, що матеріал для будівництва добували в місті Панна (сучасний штат Мадх'я-Прадеш) на східному березі річки Кен.

До особливостей храмів Кхаджурахо відносять компактність, вертикальна витягнутість, відсутність стін навколо храмів, високі платформи-тераси (джагаті), відкриті галереї навколо храму, а також багата скульптура. Усі храми побудовані за однаковим планом. Вони включають вхід-портик або вхідний павільйон (ардха-мандапа), відкриту галерею-вестибюль (мандапа), центральну залу храму (маха-мандапа) і святилище (санктум).

У великих храмах бічні трансепти мають вікнами з балконами для вентиляції. Над балконами розміщені розкішні скульптурні групи, які показують сцени з життя богів. Сонячне світло з вікон освітлює внутрішню центральну залу. Схематично храм із двома парами трансептів уздовж осі схожий на латинський хрест. Деякі з великих храмів мають додаткові святилища (каплиці) по чотирьох кутах платформи. Храми мають підкреслено високу основу, платформу-терасу (джагаті). За її периметром розміщені серії чудових орнаментів. Пишні рельєфи змінюють одне одного, як кадри з фільму про життя династії Чандела. Стіни храмів покриті двома і більше рядами вишуканих скульптур. Досконала краса проявляється в кожній статуї з її культом витонченості і досконалості. Храмова скульптура є головною привабливою особливістю Кхаджурахо.

Над стінами височать склепіння, що складаються з ряду рукотворних піків. Стародавні писання порівнюють їх ыз гірською грядою гори Кайлаш (у Шиви) або Меру (у Вішну). Висота склепінь поступово збільшується від найнижчого рівня (розташовується над входом-портиком) до найвищого, шикхара (розміщується над святилищем). Склепіння збудовані по одній осі, кожен із них має пірамідальну форму.

Внутрішній устрій і оздоблення храмів[ред. | ред. код]

Вхід-портик у храм є довгастим проходом у наступний відкритий вестибюль (мандапу). Він багато прикрашений кругової гірляндою з каменю. Орнамент складається з любовних пар, красивих квітів і міфічних тварин. У мандапі простір розширюється. Вестибюль прикрашений балюстрадою (какшасаной), різьбленим стелею, колонами і пілястрами. Центральний зал (маха-мандапа) є закритим приміщенням усередині бічних трансептів. У великих храмах у центрі зали розташоване квадратне піднесення (антарала) з колонами по кутах, яке перегороджує прямий шлях до святилища. Вхід у святилище завжди багато декорований. Усередині нього знаходиться мурті, статуя божества або лінгам (якщо храм присвячений Шиві). Інтер'єр храмів рясно прикрашений деталями і скульптурою. Стеля покрита майстерним геометричним малюнком. Найзнаменитіший елемент внутрішнього оздоблення представлений підпорами-фігурами апсар. Образи апсар, котрі є шедеврами середньовічної скульптури, зображені в чуттєвих позах й ідеально відполіровані каменерізами. На фасаді святилища найчастіше поміщають дві або три групи статуй божеств та їхніх супутників, точні копії із зовнішнього фасаду храму.

Скульптурні композиції Кхаджурахо[ред. | ред. код]

Скульптура храмів Кхаджурахо бере витоки із середньовічної школи Орісси і перевершує її у витонченості зображення. Усі скульптури комплексу можна розділити на п'ять категорій.

Скульптури божества, якому присвячений храм. Зустрічаються в нішах на стінах, а також у великих і середніх барельєфах на фасадах храмів й у внутрішньому оздобленні. Скульптури в нішах виконані відповідно до релігійних канонів, закладеними в Агамах. Божества можна відрізнити за особливими ознаками — за коронами, атрибутами в руках, прикрасами (каустубха), намистами або гірляндами (ванамала) і браслетами, за їздовою твариною.

Скульптури супутників божеств. До них належать подружжя божеств (Лакшмі або Парваті), їздові тварини (Гаруда або Нанді), супутники (Вішваксена), святі мудреці-ріші. У деяких божеств може бути група осіб, що супроводжує його.

Напівбоги і духи. До них відносяться апсари, гандхарви і сурасундарі (небесні красуні). Вони представляють найбільш відому і численну групу скульптур Кхаджурахо. Зустрічаються у великих і середніх барельєфах на фасадах храмів, на внутрішніх стінах, колонах і стелі. Зображуються у вигляді прекрасних жінок (чоловіків), одягнених у багатий одяг і прикрашених коштовностями.

Світські образи. Скульптури, присвячені правителям-покровителям будівництва та утримання храму. До них відносяться правителі й їхні сім'ї, а також сцени з повсякденного життя царського двору. Скульптурні композиції представлені вчителями та учнями, сценами домашнього побуту, танцюристами і музикантами, закоханими парами або еротичними групами.

Скульптури тварин. На барельєфах представлені різні тварини, характерні для Стародавньої Індії, а також міфічні тварини. До частих образів відносяться слони, коні, кабани, мавпи, собаки, птахи.

Еротизм Кхаджурахо[ред. | ред. код]

Кхаджурахо став символом еротичної скульптури. Еротичні скульптури і барельєфи дають уявлення про сексуальне життя в Стародавній Індії, проте із трьох цілей сексу в індуїстської філософії (продовження роду, задоволення і просвітництво) в еротичних сценах представлено тільки задоволення.

Витончені жінки (сурасундарі) та їхні супутники представлені в життєвих сценах. Сурасундарі може роздягатися, позіхати, чухати бік, торкатися грудей, умиватися, витягувати скалку з ноги, пестити дитину, грати з домашнім вихованцем, писати лист, грати на флейті. Жінки танцюють і співають, тримають квіти лотоса, дзеркало, посудину з водою, пахощі й інше.

Еротичні сцени зустрічається на фризах платформ, а також у великих, середніх і малих барельєфах на фасадах храмів. Часто любовні пари поміщені в місцях з'єднань між окремими архітектурними елементами храмів на фасаді будівлі (наприклад, з'єднання святилища з центральною залою). Усі еротичні сцени розташовані на зовнішніх стінах за межами храму і немає жодної з них всередині храмів.

На думку деяких індологів, еротичні сценки ілюструють тантричні практики. Камасутра згадує ряд гомосексуальних позицій у 8-й главі третьої частини, і в Кхаджурахо представлено кілька відповідних сцен. Крім Кхаджурахо гомосексуальні мотиви зустрічаються в архітектурі храмів у Конараку і Пурі, а також на буддійському пам'ятнику в Боробудурі в Індонезії.

Індологи висувають кілька пояснень еротизму ряду скульптурних композицій Кхаджурахо. По-перше, сексуальна тема могла бути загальнодоступною в Стародавній Індії і не була предметом табу. У «Ходінні за три моря» купець Афанасій Нікітін, який подорожував до Середньовічної Індії в 1468—1475 роках, зазначав: «А жінки ходять — голова не покрита, а груди голі, а хлопчики і дівчатка голі ходять до семи років, сорому не прикритий» і далі після прибуття в Бідар, «а тут люди всі чорні, всі лиходії, а жінки всі гулящі, та чаклуни, та таті, та обман, так отрута, панів отрутою морять».

По-друге, скульптури є ілюстраціями Камасутри і мають ритуальний символізм. У поєднанні йоги (контролю за емоціями і тілом) і бхоги (фізичного задоволення) індуси бачили шлях до досягнення звільнення.

По-третє, розміщення еротичної скульптури на нижніх рівнях храмів мало на меті показати місце статевих стосунків в ієрархії людських цінностей. На верхніх рівнях розташовані тільки божества і напівбоги.

Слід зазначити, що в мистецтві Стародавньої Індії зустрічаються більш ранні зображення закоханих пар. До них відносяться теракотові скульптури періоду Шунга, а також скульптура більш пізнього періоду в містах Амраваті і Матхура. У цілому, еротизм храмового комплексу Кхаджурахо нерідко перебільшується. За оцінками індологів, серед скульптур і барельєфів, що прикрашають зовнішні стіни західної групи храмів, еротичними є не більше 2-3 %.


Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]