Лев берберійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лев берберійський
BarbaryLionB1898bw.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Кішкоподібні (Feliformia)
Родина: Котові (Felidae)
Рід: Пантера (Panthera)
Вид: Лев (Panthera leo)
Підвид: Берберійський лев
Panthera leo leo
(Linnaeus, 1758)
Синоніми
Felis leo Linnaeus, 1758
Panthera leo berberisca
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Panthera leo leo
EOL logo.svg EOL: 1273814
ITIS logo.svg ITIS: 622059
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1446311

Лев берберійський, лев атласький (лат. Panthera leo leo) — популяція лева, яка вимерла у дикій природі, хоча близько 100 особин знаходиться в зоопарках по всьому світу. Останній лев у дикій природі був застрелений у 1922 році. Берберійський лев є найважчим підвидом лева. Нормальна вага для самців 200 — 300 кг, для самок 120 — 180 кг.

Зустрічався у горах і пустелях Берберійського узбережжя Північної Африки, від Марокко до Єгипту. [1] Популяцію у дикій природі було знищено після поширення вогнепальної зброї та винагород за відстріл левів. [2] Дослідження записів про полювання та спостереження показав, що невеликі групи левів, можливо, зустрічались в Алжирі до початку 1960-х років, а в Марокко — до середини 1960-х років. [1] На початок ХХІ сторіччя популяція у природньому середовищі знищена. [3]

До 2017 року берберійського лева вважали окремим підвидом лева. [4][5][6] Результати морфологічного та генетичного аналізу зразків левів із Північної Африки, опублікованих у 2008 році, показали, що берберійський лев суттєво не відрізняється від зразків левів, зібраних у західній та північній частині Центральної Африки. [7] Він входить до тієї ж філогеографічної[en] групи, що і азійський лев, а також тісно пов'язаний з популяціями левів у Західній Африці. [8][9]

У середньовіччі англійці тримали берберійських левів у Лондонському Тауері. У XIX і на початку XX століть багато берберійських левів знаходилось у цирках.

Особливості[ред. | ред. код]

Вага самців від 180 до 250 кг, рідко трохи більша і від 100 до 170 кг у самок, берберійський лев був поряд з вимерлим капським левом (Panthera leo melanochaitus) найбільшим сучасним підвидом лева. Його найпомітнішою відмінністю була особливо густа темна грива, що заходила далеко за плечі й висіла вниз на животі.

У існуючих підвидів левів маса самців коливається від 150 до 210 кг, дуже рідко не багато більше (до 225 кг), самок від 90 до 150 кг.

Історія та поширення[ред. | ред. код]

Берберійський лев в історичні часи зустрічався на всій території африканського континенту, на північ від Сахари. Давні римляни часто використовували його на аренах у розважальних боях проти туранського тигра, який наразі також є вимерлим. З джерел випливає, що берберійський лев приблизно на початку XVIII століття майже зник у Північній Африці і залишався лише в маленькому ареалі на північному заході. Поширення вогнепальної зброї і цілеспрямована політика винищування були причинами того, що популяція сильно скоротилася і в цьому регіоні. Останній берберійський лев, що жив на волі, був застрелений у марокканській частині Атлаських гір у 1922 році. Схожа доля спіткала і інших великих хижаків Північної Африки. Берберійський леопард став украй рідкісним, а атласький ведмідь повністю вимер.

Генетичне дослідження[ред. | ред. код]

Хоча берберійський лев був морфологічно відмінним, його генетична унікальність залишалася під сумнівом. [10] У комплексному дослідженні еволюції левів в 2008 році було досліджено 357 зразків левів з Африки та Індії. Результати показали, що чотири леви в неволі з Марокко не виявляли жодної унікальної генетичної характеристики, але мали спільні мітохондріальні гаплотипи[en] зі зразками левів із Західної та Центральної Африки. Усі вони були частиною великої групи мтДНК, яка також включала зразки азійських левів. Результати підтвердили гіпотезу про те, що ця група розвинулась у Східній Африці і близько 118 000 років тому зазнала розселення на північ і захід під час першої хвилі експансії левів. Вона мала дві точки біфуркації: в Африці, а пізніше в Західній Азії. Леви в Африці, ймовірно, становлять єдину популяцію, яка схрещувалась між собою під час кількох хвиль міграції з пізнього плейстоцену[en]. [7]

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Берберійський лев мешкав окрім північноафриканських напівпустель і степів також у лісах і Атлаських горах. До його жертв відносилися головним чином олені, кабани і місцевий підвид звичайних бубалів.

Берберійські леви в неволі[ред. | ред. код]

Лев в зоопарку, який можливо походить від берберійських левів

Спочатку науковці вважали, що берберійські леви вимерли й в неволі. Однак марокканські правителі отримували від берберів левів у подарунок, коли ці тварини вже ставали досить рідкісними. Особини, яких марокканський король Хасан II в 1970 році передав рабатському зоопарку, були ймовірно прямими нащадками тих левів. Морфологія переданих особин відповідала історичному опису берберійських левів. У 1998 році жило ще 52 лева, що походять від левів султана, однак і вони мають домішки інших видів. 11 особин, які також можуть бути нащадками берберійських левів, живуть у зоопарку Аддис-Абеби. Їхні предки були власністю імператора Хайле Селассіє I.

Раніше фенотип берберійських левів був аргументом на користь обґрунтованості їхнього статусу як підвиду. Згідно з новішими дослідженнями зовнішність цих звірів може бути наслідком і зовнішніх умов. Густа грива можливо є лише адаптацією до холодного довкілля. У левів незалежно від підвиду з'являється густіша грива, якщо вони живуть у доволі холодному кліматі, наприклад в європейських зоопарках. Генетичні дослідження в 2006 році, тим не менш, підкріпили статус берберійських левів як окремого підвиду. Це, однак, залежить від все ще не до кінця зрозумілого походження левів Хасана II.

У різних зоопарках і цирках є екземпляри, які ймовірно походять від берберійських левів, але з великою ймовірністю нечистокровні. Існують також особини, які в результаті схрещування мають зовнішні ознаки берберійських левів, проте в них лише частково наявний генетичний матеріал цього підвиду.

Наприкінці XIX століття в Лондонському зоопарку жив чистокровний берберійський лев на ім'я Султан.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Black, S. A.; Fellous, A.; Yamaguchi, N.; Roberts, D. L. (2013). Examining the Extinction of the Barbary Lion and Its Implications for Felid Conservation. PLOS ONE 8 (4): e60174. Bibcode:2013PLoSO...860174B. PMC 3616087. PMID 23573239. doi:10.1371/journal.pone.0060174. 
  2. Pease, A. E. (1913). The Distribution of Lions. The Book of the Lion. London: John Murray. с. 109−147. 
  3. Помилка скрипту: Не існує модуля «cite iucn».
  4. Nowell, K.; Jackson, P. (1996). African lion, Panthera leo (Linnaeus, 1758). Wild Cats: Status Survey and Conservation Action Plan. Gland, Switzerland: IUCN/SSC Cat Specialist Group. с. 17–21. ISBN 978-2-8317-0045-8. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 26 грудня 2018. Процитовано 17 січня 2022.  Проігноровано невідомий параметр |name-list-style= (довідка)
  5. Шаблон:MSW3 Carnivora
  6. Kitchener, A. C.; Breitenmoser-Würsten, C.; Eizirik, E.; Gentry, A.; Werdelin, L.; Wilting, A.; Yamaguchi, N.; Abramov, A. V.; Christiansen, P.; Driscoll, C.; Duckworth, J. W.; Johnson, W.; Luo, S.-J.; Meijaard, E.; O’Donoghue, P.; Sanderson, J.; Seymour, K.; Bruford, M.; Groves, C.; Hoffmann, M.; Nowell, K.; Timmons, Z.; Tobe, S. (2017). A revised taxonomy of the Felidae: The final report of the Cat Classification Task Force of the IUCN Cat Specialist Group. Cat News (Special Issue 11): 71–73. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 17 січня 2022.  Проігноровано невідомий параметр |name-list-style= (довідка)
  7. а б Antunes, A.; Troyer, J. L.; Roelke, M. E.; Pecon-Slattery, J.; Packer, C.; Winterbach, C.; Winterbach, H.; Johnson, W. E. (2008). The Evolutionary Dynamics of the Lion Panthera leo revealed by Host and Viral Population Genomics. PLOS Genetics 4 (11): e1000251. PMC 2572142. PMID 18989457. doi:10.1371/journal.pgen.1000251.  Проігноровано невідомий параметр |name-list-style= (довідка)
  8. Bertola, L.D.; Jongbloed, H.; Van Der Gaag K.J.; De Knijff, P.; Yamaguchi, N.; Hooghiemstra, H.; Bauer, H.; Henschel, P.; White, P.A.; Driscoll, C.A.; Tende, T.; Ottosson, U.; Saidu, Y.; Vrieling, K.; de Iongh, H. H. (2016). Phylogeographic patterns in Africa and High Resolution Delineation of genetic clades in the Lion (Panthera leo). Scientific Reports 6: 30807. Bibcode:2016NatSR...630807B. PMC 4973251. PMID 27488946. doi:10.1038/srep30807.  Проігноровано невідомий параметр |name-list-style= (довідка)
  9. Manuel, M. d.; Ross, B.; Sandoval-Velasco, M.; Yamaguchi, N.; Vieira, F. G.; Mendoza, M. L. Z.; Liu, S.; Martin, M. D.; Sinding, M.-H. S.; Mak, S. S. T.; Carøe, C.; Liu, S.; Guo, C.; Zheng, J.; Zazula, G.; Baryshnikov, G.; Eizirik, E.; Koepfli, K.-P.; Johnson, W. E.; Antunes, A.; Sicheritz-Ponten, T.; Gopalakrishnan, S.; Larson, G.; Yang, H.; O’Brien, S. J.; Hansen, A. J.; Zhang, G.; Marques-Bonet, T.; Gilbert, M. T. P. (2020). The evolutionary history of extinct and living lions. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 117 (20): 10927–10934. PMC 7245068. PMID 32366643. doi:10.1073/pnas.1919423117.  Проігноровано невідомий параметр |name-list-style= (довідка)
  10. Black, S.; Yamaguchi, N.; Harland, A.; Groombridge, J. (2010). Maintaining the genetic health of putative Barbary lions in captivity: an analysis of Moroccan Royal Lions. European Journal of Wildlife Research 56 (1): 21–31. doi:10.1007/s10344-009-0280-5. Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 17 січня 2022.  Проігноровано невідомий параметр |name-list-style= (довідка)

Література[ред. | ред. код]

  • Ronald M. Nowak:Walker's Mammals of the World, Johns Hopkins University Press, 1999 ISBN 0-8018-5789-9