Лес

Лес

Лес (нім. Löß, англ. Loess, рос. Лёсс, кит. 黃土) — континентальна ґрунтоутворювальна гірська осадова порода сірувато-жовтого, іноді бурого або червонувато-бурого кольору. Потужність лесових нашарувань становить від кількох десятків сантиметрів до кількох десятків метрів на вододілах та схилах терас давніх долин.

Гранулометрія

Суглинок (рідше супісок) палево-жовтого кольору, пилуватий, пористий, нешаруватий, із значним вмістом карбонатів кальцію (до 15—30 %). Лес складається загалом з пилуватих частинок розміром від 0,05 до 0,005 мм (до 60 %), глинистих частинок розмірами менше ніж 0,005 мм (до 10—20 %) і піщаних частинок розмірами 0,1—0,25 мм (до 7 %).

Мінеральний склад

У мінералогічному складі в лесах переважають кварц, менше — польові шпати, слюда, рогова обманка і глинисті мінерали (каолініт і монтморилоніт). У лесовій товщі трапляються черепашки наземних молюсків і карбонатні конкреції значних розмірів (до 2—5 см). В окремих шарах присутні зернятка вулканічного попелу, що був принесений за сотні кілометрів. Інколи можна зустріти залишки кісток ссавців: гризуни, мамут.

Структура

У лесовій товщі є кілька горизонтів викопних ґрунтів. Лес має стовпчасту структуру і в природних умовах під дією ерозії утворює вертикальні урвища. Пористість лесового горизонту становить 40—55 %. Досить поширені мікроканали (макропори, сліди рослинних залишків, корінців). При надмірному зволоженні нерівномірно ущільнюється, просідає.

Походження

Походження лесу остаточно не з'ясовано. Існує кілька гіпотез:

• еолова (найпоширеніша) — утворення внаслідок нагромадження сухого пилу в сухих степах, куди його переносить вітер. Під час тертя частинки пилу отримують електростатичний заряд, а під час осідання вони міцно об'єднуються з частинками, що несуть протилежний заряд. Це пояснює міцні механічні властивості ґрунтів. Запропонована німецьким вченим Фердінандом Ріхтгофеном у 1877 році, розвинута радянським вченим В. П. Обручевим.
• делювіальна;
• водно-льодовикова;
• ґрунтова — процес накопичення мінералів відбувається різними шляхами, а формування властивостей — за рахунок вивітрювання та ґрунтоутворення. Лес материнська порода для чорноземів та сіроземів. Гіпотезу запропонував радянський вчений Лев Семенович Берг.

Поширення

Леси поширені майже на всіх материках у теплих посушливих районах помірного поясу, найбільше в Азії та обох Америках. У Євразії — на значних площах України, Казахстану, Західного Сибіру, Північного Кавказу.

В Україні леси поширені переважно в Степу та лісостепу, де він є материнською породою для чорноземів.

Господарське застосування

Лес використовується для виготовлення цегли (саман), особливо в Китаї, для створення дамб та гребель. Через зволоження порода може ущільнюватись, внаслідок чого бувають провали ґрунту.

Див. також

• Глинисті породи
• Лесовидні породи
• Еолові відклади

Література

1. (рос.) Тутковский П. А. К вопросу о способе образования лесса // Землеведение, 1899, книга 1—2.
2. (рос.) Берг Л. С. О почвенной теории происхождения лесса. Известия Географического Института, выпуск 6. — Л., 1926.
3. (рос.) Бондарчук В. Г. О физико-географических условиях образования лёсса и гумусовых горизонтов юга СССР / Труды Института географии АН СССР. Выпуск 37. М. — Л., 1946.
4. (рос.) Обручев В. А. Избранные работы по географии Азии. Том 3. — М., 1951.
5. (рос.) Приклонский В. А., Ананьев В. П. Лёссовые породы СССР и их строительные свойства, ч. 1. — Л., 1959.
6. (рос.) Кригер Н. И. Лесс, его свойства и связь с географической средой. — М., 1965.

1. (нім.) Guenther E. W., Sedimentpetrographische Untersuchung von Lössen, Tl 1, Köln, Graz, 1961.

Пазинич В. (Ukr) Лес - початок Буття (зарисовки з натури) www.academia.edu/9238116/_Ukr_Лес_-_початок_Буття_зарисовки_з_натури_