Лес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лес
Льос
осадова гірська порода
LoessVicksburg.jpg
Загальні відомості
Мінеральний склад кварц, польові шпати, слюда, рогова обманка, каолініт, монтморилоніт
Ідентифікація
Колір сірувато-жовтий, іноді бурий або червонувато-бурий
Використання

CMNS: Лес у Вікісховищі

Лес (нім. Löss, Löß, від алем. lösch — «крихкий, сипкий»)[1][2] — континентальна ґрунтоутворювальна гірська осадова порода сірувато-жовтого, іноді бурого або червонувато-бурого кольору. Потужність лесових нашарувань становить від кількох десятків сантиметрів до кількох десятків метрів на вододілах та схилах терас давніх долин.

Гранулометрія[ред. | ред. код]

Суглинок (рідше супісок) палево-жовтого кольору, пилуватий, пористий, нешаруватий, із значним вмістом карбонатів кальцію (до 15—30 %)[3]. Лес складається загалом з пилуватих частинок розміром від 0,05 до 0,005 мм (до 60 %), глинистих частинок розмірами менше ніж 0,005 мм (до 10—20 %) і піщаних частинок розмірами 0,1—0,25 мм (до 7 %)[3].

Мінеральний склад[ред. | ред. код]

У мінералогічному складі в лесах переважають кварц, менше — польові шпати, слюда, рогова обманка і глинисті мінерали (каолініт і монтморилоніт)[3]. У лесовій товщі трапляються черепашки наземних молюсків і карбонатні конкреції значних розмірів (до 2—5 см). В окремих шарах присутні зернятка вулканічного попелу, що був принесений за сотні кілометрів. Інколи можна зустріти залишки кісток ссавців: гризуни, мамут.

Структура[ред. | ред. код]

У лесовій товщі є кілька горизонтів викопних ґрунтів. Лес має стовпчасту структуру і в природних умовах під дією ерозії утворює вертикальні урвища. Пористість лесового горизонту становить 40—55 %. Досить поширені мікроканали (макропори, сліди рослинних залишків, корінців). При надмірному зволоженні нерівномірно ущільнюється, просідає.

Походження[ред. | ред. код]

Походження лесу остаточно не з'ясовано. Існує кілька гіпотез:

  • еолова (найпоширеніша) — утворення внаслідок нагромадження сухого пилу в сухих степах, куди його переносить вітер. Під час тертя частинки пилу отримують електростатичний заряд, а під час осідання вони міцно об'єднуються з частинками, що несуть протилежний заряд. Це пояснює міцні механічні властивості ґрунтів. Запропонована німецьким вченим Фердінандом Ріхтгофеном у 1877 році, розвинута радянським вченим В. П. Обручевим.
  • делювіальна;
  • водно-льодовикова;
  • ґрунтова — процес накопичення мінералів відбувається різними шляхами, а формування властивостей — за рахунок вивітрювання та ґрунтоутворення. Лес — материнська порода для чорноземів та сіроземів. Гіпотезу запропонував радянський вчений Лев Семенович Берг.

Поширення[ред. | ред. код]

Леси поширені майже на всіх материках у теплих посушливих районах помірного поясу, найбільше в Азії та обох Америках. У Євразії — на значних площах України, Казахстану, Західного Сибіру, Північного Кавказу[3].

Лесові ґрунти України[ред. | ред. код]

Схема розміщення лесових ґрунтів в Україні за типом просадковості

В Україні леси поширені переважно в степу та лісостепу, де він є материнською породою для чорноземів[3].

В Україні лесові ґрунти займають 65–70 % території — здебільшого на надзаплавних та вододільних терасах річок.

Для лесових ґрунтів властиві: невелика щільність (ρ = 1,25–1,55 т/м3), низька вологість (W = 0,1–0,2), значна пористість (більш 50 %). Коефіцієнт водонасичення лесового ґрунту менший, ніж Sr = 0,6, хоча в деградованому стані цей показник може бути більшим. Показники механічних властивостей лесового ґрунту в природному стані та після зволоження дуже відрізняються.

Господарське застосування[ред. | ред. код]

Лес використовується для виготовлення цегли (саман), особливо в Китаї, для створення дамб та гребель. Через зволоження порода може ущільнюватись, внаслідок чого бувають провали ґрунту.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  2. Löss, Löß. bei: Duden online
  3. а б в г д Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література[ред. | ред. код]

  1. Тутковский П. А. К вопросу о способе образования лесса // Землеведение, 1899, книга 1—2. (рос.)
  2. Берг Л. С. О почвенной теории происхождения лесса. Известия Географического Института, выпуск 6. — Л., 1926. (рос.)
  3. Бондарчук В. Г. О физико-географических условиях образования лёсса и гумусовых горизонтов юга СССР / Труды Института географии АН СССР. Выпуск 37. М. — Л., 1946. (рос.)
  4. Леси і палеоліт Поділля: тези доповідей ХІХ українсько-польського семінару, Тернопіль, 23-27 серп. 2015 р. — Львів: ЛНУ, 2015. — 90 с. — ISBN 978-966-02-7678-9. (рос.)
  5. Обручев В. А. Избранные работы по географии Азии. Том 3. — М., 1951. (рос.)
  6. Приклонский В. А., Ананьев В. П. Лёссовые породы СССР и их строительные свойства, ч. 1. — Л., 1959. (рос.)
  7. Кригер Н. И. Лесс, его свойства и связь с географической средой. — М., 1965. (рос.)
  8. Guenther E. W. Sedimentpetrographische Untersuchung von Lössen, Tl 1, Köln, Graz, 1961. (нім.)

Посилання[ред. | ред. код]