Лисичанський міський краєзнавчий музей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лисичанський міський краєзнавчий музей
Лисичанський міський краєзнавчий музей.jpg
48°54′56″ пн. ш. 38°24′58″ сх. д. / 48.9156694° пн. ш. 38.4162417° сх. д. / 48.9156694; 38.4162417
Тип музей
Адреса 94, пр-т. Перемоги, м. Лисичанськ, Луганська область, Україна
Засновано 1964 рік
Фонд більш ніж 17 тисяч експонатів

Лисичанський міський краєзнавчий музей — краєзнавчий музей у місті Лисичанськ Луганської області, один з трьох музеїв міста. Був заснований у 1964 році у будівлі колишньої штейгерської школи (сьогодні в ній розташований Музей історії розвитку вугільної промисловості Лисичанського вугільного району), а у 1991 році був переведений до нового приміщення за адресою пр-т. Перемоги, 94. В музеї 7 експозиційних залів, фондова колекція нараховує більш ніж 17 тисяч експонатів основного та допоміжних фондів.

В музеї проводяться презентації книг краєзнавчої тематики та науково-практичні конференції, зустрічі з лисичанами, які внесли свій вклад у історію міста, вечори пам'яті, екскурсії та уроки народознавства, методичні заняття та засідання клубів.

У музеї оформлені 4 експозиційних зали: «Археологія та природа рідного краю», «Історія розвитку краю у 18-19 столітті», «Лисичанськ довоєнний XIX століття», «Лисичанськ і лисічане в період Великої Вітчизняної війни».

Виставкові зали і фонди[ред.ред. код]

Виставковий зал музею дає лисичанам можливість познайомитися з творчістю українських художників, пересувними тематичними виставками з Києва, Санкт-Петербурга, Луганська, роботами майстрів декоративно-прикладного мистецтва регіону та міста.

Знайомство з експозиційними залами починається з діорами, що відбиває багатство рослинного і тваринного світу в околицях Лисичанська в 60-х роках ХХ століття — часу створення музею.

Доповнюють експозицію окремі стенди з експонатами про природу рідного краю в різні історичні періоди.

Палеонтологічні експонати розповідають про географічні особливості нашого краю та численних представників флори і фауни.

Археологічна колекція музею знайомить відвідувачів з пам'ятниками матеріальної і духовної культури нашого краю, історія якого налічує близько 100 тисяч років — від кам'яної доби до середньовіччя.

Експонати на стендах музею створені різними етносами, мають різний історико-культурний рівень, але у своєму різноманітті вони відображають минуле вже не існуючих народів. Центром експозиції з археології є реконструкція катакомбного поховання (ІІІ-ІІ тис. до нашої ери), матеріали для якого надані археологічною експедицією Східно-української філії інституту археології під керівництвом професора С.М. Санжарова, що проводила розкопки на території Лисичанська в 2007-2008 роках.

Освоєння і заселення земель, виникнення військових поселень, казенних сіл, розвідка і видобуток корисних копалин підготували зародження і розвиток вугільної, хімічної, і скляної промисловості в Лисичанську, який став місцем зосередження починань, експериментів, пошуків, успіхів і поразок, місцем, де жили і працювали такі знамениті вчені, дослідники, інженери як Лутугін Л.І., Менделєєв Д.І., Ковалевський Є.М., Даль І.М., Зеленцов І.М., Тіме І.А. і багато інших.

Виникнення Лисичанська нерозривно пов'язане з початком промислової розробки кам'яного вугілля в Донбасі і в Росії.

Речові експонати та документальні свідоцтва розкажуть відвідувачам про першому руднику і перших шахтарів, першому шахтарському поселенні та перший досвід гірничої справи.

Швидкий розвиток кам'яновугільної промисловості викликало потребу в гірських фахівцях, і в 1873 році в Лисичанську відкрилася штейгерська школа, що готувала гірничих майстрів середньої ланки.

З пуском в 1892 році содового заводу в Лисичанську виникла нова галузь промисловості — хімічна. У кінці XIX століття на ньому працювало понад 900 постійних робітників, а в 1916-1545 осіб.

Багатство надр Лисичанська забезпечило розвиток виробництва скла. У 1913 році став до ладу склозавод Лівенгофського акціонерного товариства (сьогодні — завод "Пролетарій").

Перша світова війна, жовтневий переворот 1917 року, громадянська війна, що розділила населення країни на два протиборчі табори та участь лісичан у військових діях, революційних події знайшли своє відображення в експозиції.

Серед унікальних експонатів музею можна виділити особисті речі К.Є. Ворошилова (1881-1969 рр.): вазу з цілісного шматка вугілля, тростина з червоного дерева, механічні настінні годинники, морські годинник, пенал, ручку, пенсне, скриньки.

Після закінчення громадянської війни почався новий період розвитку країни. Документальні свідчення, представлені в експозиції, розповідають про НЕП, гуртки ліквідації неписьменності і гірський інститут, будівництво ГРЕС і скляного заводу, шахт, шкіл і палаців культури, лікарень і спортивних комплексів, житлових будинків і робітничих селищ.

За даними Всесоюзного перепису населення 1939 року в місті Лисичанську, Верхньому і Пролетарський, в селищах Новодружеськ і Привілля проживало 93 тисячі чоловік.

Подальший розвиток Лисичанська було перервано війною.

З 20 тис. осіб, призваних на фронт, 11,5 тис. лисічан загинули на вогненних дорогах війни, 2 300 вивезені на примусові роботи до Німеччини, близько тисячі мирних жителів замучені в період німецької окупації, 5 тис. захисників і визволителів Лисичанська покояться в 19 братських могилах на території міста. 18 чоловік, життєвий шлях яких пов'язаний з Лисичанськом, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Значне місце займають експонати, що розкривають тему боротьби проти ворога на окупованій території. Діорама партизанської землянки дозволяє відвідувачам познайомиться з обстановкою, в якій постійно — в дощ, спеку і лютий мороз, доводилося жити і боротися партизанам.

У зв'язку з незавершеністю експозиції вільні площі використовуються для оформлення тематичних виставок до знаменних, пам'ятних та ювілейних дат.

На базі стаціонарної експозиції «Українська хата» проводяться уроки з народознавства, тематичні вечори та методичні заняття.

Роботи заслуженого художника України, лауреата Російської премії ім. М.А. Шолохова, членів Національної спілки художників України — Миколи Васильовича та Ельвіни Максимівни Можаєва.

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]