Хімічна промисловість України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хімічна промисловість України. Кольорами позначено рівень розвитку хімічної промисловості у різних областях України від темнішого до світлішого: Дуже високий, високий, середній, низький.

Хімі́чна промисло́вість Украї́ни — хімічна промисловість в межах України.

Для свого розвитку має міцну сировинну базу: власне хімічну сировину (сірка, солі, фосфорити), відходи від інших галузей промисловості, а також нафту, вугілля, природний газ.

Історія[ред. | ред. код]

До 1917[ред. | ред. код]

Початки X. п. були покладені в Україні у 18 ст., коли розвинулося виробництво стрільного пороху. Правда, 1764 Московський сенат, боячися повстання козаків, наказав розмонтували всі порохові зав. в Україні, але 1777 їх відновили, і вже в 1790 — 95 pp. один лише зав. у Шостці покривав пол. попиту на порох всієї Рос. Імперії. Продукція пороху у невеликих кількостях була наладнана в ін. місцевостях України, у тому ч. й у Львові. Відома була в Україні також продукція селітри (амонієвої), але в 19 ст. вона зовсім занепала. До ранніх підприємств X. п. в Україні належить фабрика мідного купоросу в Путивлі (1743).

Однією зі старовинних галузей X. п. в Україні є виробництво лаків і барвників. Фарби й емалі виготовляли в Україні ще за Київ. Русі (11 — 12 ст.); спочатку виробництво базувалося на переробці сирих матеріалів та рослин, пізніше (з 14 ст.) почали вживати природні смоли і бітуми. Першими продуцентами фарб були в Україні гончарі, а також монастирі (Михайлівський у Києві), у 14 — 18 вв. кустарі. Першими великими фірмами лакофарбової промисловості був зав. в Одесі (з 1856), далі зав. у Харкові (1857), Києві (1860), Полтаві (зав. олов'яних білил, 1870); при кінці 19 ст. збудовано лакофарбові зав. у Львові й Харкові. 1910 — 14 лакофарбова промисловість була винятково добре розвиненою галуззю X. п. в Україні.

Як і в ін. галузях нар. господарства царської Росії, на поч. розвитку X. п. в Україні велику роль відігравав закордонний капітал. Так, одним з перших пром. закладів хім. пром-сти був зав. Шульце в с. Іванівка на Харківщині (з 1843), що почав виробляти сірчану кислоту. Менші зав. були в Києві й на Чернігівщині.

До дуже давніх галузей X. п. України належить соляна промисловість. Лише в 1913 — 16 pp. почалася переробка солі калію в Калуші (Галичина). Цю переробку поширено після першої світової війни на Стебник, який у 1922 — 32-их pp. постачав для сіль. господарства зах. земель каїніт. Продукція соди почалася в Україні під кін. 19 ст. (див. Содова промисловість). У 1870-их pp. розвинулася коксохімічна промисловість.

Центром виробництва сірників з 1850-их pp. був Львів, згодом і Чернігівщина.

На початку 20 ст. почалася в Україні продукція каучукових виробів; перший зав. з уваги на потреби війни збудовано в Києві. 1915 наладнано випуск деяких хім. речовин на зав. «Коксобензоль» у Донбасі, а 1916 — 17 побудовано зав. синтетичної азотної кислоти в Юзівці (тепер [[Донецьк) та на содовому зав. в Слов'янському (зараз Слов'янськ). хім. фабрики побудовано також в Одесі (суперфосфатна, лакофарбова), Костянтинівці, Маріуполі (ультрамариновий зав.). Тоді ж вступив у дію зав. анілінових барвників у Рубіжнному. Всі ці зав., значно поширені й розбудовані, працюють донині, а деякі з них (Рубіжанський, Донецький) належать до найбільших хім. заводів в Україні.

Вартість всієї X. п. України на 1913 перевищувала 20 млн крб. золотом, що становило 10 % вартости X. п. Рос. Імперії. За видами хімікатів продукція України 1913 становила (в млн т):

1917—1941[ред. | ред. код]

Воєнні дії першої світової війни та революція 1917 значно пошкодили підприємства X. п. в Україні. 1921 — 27-і pp. були добою реорганізації. У листопаді 1921 створено в Україні трест «Хімвугілля», який перейменовано 1922 на «Південхімтрест» (кілька хім. фабрик України увійшли до всесоюзного тресту «Фосфатотук»). 1927 — 28 Україна давала 15,4 % всієї продукції X. п. СРСР, вартістю на 56,5 млн золотих крб. 1928 створено Комітет хімізації при Раді нар. комісарів УРСР; того ж року продукція X. п. досягла рівня 1914. За першої п'ятирічки плановано вкласти в хім. промисловість УРСР 320 — 340 млн крб. Наголос робився на збільшення випуску мінеральних добрив для сільського господарства і продукції хімікатів воєнного призначення. Для цього побудовано ряд нових заводів: суперфосфатний у Костянтинівці, кіно-фотоплівки в Шостці, зав. «Харпластмас» у Харкові та зав. пластиків у Прилуці. З давніших значно поширено зав. в Донецьку, Одесі, Вінниці.

З посиленням централізації і ліквідацією системи Вищої Ради Народного Господарства (1932) укр. X. п. підпала під керівництво новоствореного всесоюзного Наркомату важкої пром-сти в Москві. До нових підприємств того часу належить Горлівський комбінат (синтетичний аміак з коксового газу), Дніпропетровський галалітовий зав., лако-барвникові фабрики в Дніпропетровську і Гуляй-Полі, фабрика етеру в Києві, суриковий зав. у Кривому Розі (залізні піґменти) і перший в Україні зав. штучного віскозного шовку — «Київського».

З проєктів 3-ї п'ятирічки (1938 — 42) здійснено лише деякі новобудови: азотнотуковий зав. у Дніпродзержинську, Слов'янський новосодовий зав. та перші цехи Лисичанського хімкомбінату (зараз ПАТ Сєвєродонецьке об'єднання «Азот»). 1940 X. п. давала (в тис. т): мінеральних добрив — 1 012, сірчаної кислоти — 407, кальцинованої соди — 434, каустичної соди — 64, калійних добрив — 82, лаків — 45, фарб і барвників — 8, синтетичного волокна — 1,6; у продукції суперфосфатів УРСР здобула 1941 майже монопольне становище в СРСР. 1939 з Всесоюзного Наркомату важкої пром-сти виділено окремий наркомат Xімічної промисловості, і йому передано найважливіші укр. підприємства т. зв. первинної хімії. Швидке зростання X. п. видно зі збільшення її основних фондів (у млн крб): 1928 — 154, 1932 — 464, 1937 — 1270.

З 1944[ред. | ред. код]

Війна 1941 — 45 знову зруйнувала X. п. Її відбудова тривала довше, ніж ін. галузей пром-сті, бо одночасно з відбудовою доцільно було модернізувати технологію виробництва, зокрема з видобутку сірчаної кислоти, каустичної соди та калійних добрив. Довоєнного рівня у цих галузях досягнуто було в 1952 — 56 pp. Великий крок вперед зробила X. п. України в 1955 — 70-их pp., коли планувальні органи республіки мали змогу дещо більше керувати її розбудовою. За ці pоки побудовано нові хім. підприємства: хім. реактивів у Шостці та Черкасах, бромовий зав. в Красноперекопську в Криму, хім. комбінат у Сумах, зав. у |Львові]], сірчаний хім.-гірничий комбінат у Роздолі, зав. фарб у Донецьку, зав. штучного волокна в Черкасах, Чернігові й Сокалі, шинний зав. у Дніпропетровську, хім.-металургійний комбінат у Калуші, калійний комбінат у Стебнику, сірковий комбінат у Яворові. Одночасно на існуючих хім. комбінатах Донбасу було побудовано нові цехи, які опановували нові види продукції, передусім пластмас та композитів. Разом з тим частка України в X. п. всього СРСР зросла з 10 % у 1913 до 21 % в 1940 і 23 % у 1970; у тому ч. продукція мінеральних добрив до 29 % СРСР, сірки — 64 %, сірчаної кислоти — до 18 %, синтетичних барвників — до 32 %, соди кальцинованної — до 25 %, соди каустичної — до 12 %, пластмас — до 25 %, отрутохімікатів — до 12 %, побутової хімії — до 33 %.

Значення X. п. зросло ще більше в 1970 — 80-х pp., коли було побудовано нові зав. синтетичного волокна в Житомирі, тонкого органічного синтезу в Івано-Франківську, новий шинний комбінат у Білій Церкві, зав. азотних добрив у Рівному, зав. двоокису титану в Криму, виробництво капролактаму на Сєверодонецькому комбінаті та ін.

Випуск синтетичних волокон в Україні (в тис. т):

1950 1965 1970 1981
хімічні волокна 2,9 43,9 65,3 164,3
у тому ч.:
штучні волокна і нитки 2,9 20,3 23,3 61,1
синтетичні волокна і нитки 23,6 41,9 103,2
штапельне волокно 2,2 7,0 15,9

Випуск штучного волокна в УРСР становив 1975 19 % продукції СРСР, віскозних ниток — 37 %. Виріб штапельного волокна і целофану розпочато в 1974 — 80-их pp. Продукція пластмас, синтетичних смол та склопластиків наладнана в Україні відносно задовільно; тут працює близько 30 великих фабрик, побудованих переважно після 1950. Випуск карбамідних смол становив 1970 — 47 000 т, алькідних смол — 14 400 т, кремнієвих органічних сполук — 3 660 т.

У зв'язку зі збільшенням видобутку сірки в зах. обл. України змінилася структура вихідної сировини для виробу сірчаної кислоти (на 1975 у % до всієї сировини; в дужках — 1960): колчедан — 48,9 (66,9), елементарна сірка — 37,1 (16,8), похідні гази — 14,0 (16,3). Також у структурі вихідної сировини для виробу азотових хімікатів відбулися великі зміни: збільшення природного газу коштом коксового: 1965 коксовий газ становив 50,7 % вихідної сировини, природний газ — 49,3 %; відповідні числа на 1975: 23,9 % і 76,1 %.

Однією з найголовніших ділянок хімічної промисловості в Україні є мінеральні добрива. Продукцію (в тис. т) видно з таблиці:

1965 1970 1975 1981
Всі добрива 7312 11 541 18 265 21 146
у тому ч.:
фосфатні 2 777 3 761 6 302 7 844
азотні 3905 6810 10 840 12 513
калійні 630 959 1096 759

Наладнано також випуск метилового спирту, ацетальдегіду, винної (оцтової) кислоти, вініль-ацетатів, нітрону та різних емульсій, потрібних для виробу субститутів для одягу (штучна шкіра, штучні хутра, покриття для сидінь в автомобілях тощо). У секторі лаків і фарб введено в дію цехи, які почали продукувати прозорі лаки для покриття дерев'яних меблів, цехи, що продукують похідні алкідних смол; збільшено виробництво мумій та залізного сурика, ультрамаринових сполук. Бл. пол. продукції укр. лакофарбникової продукції вивозиться за межі УРСР, у тому ч. до багатьох ін. країн. У ділянці гербицидів укр. X. п. перейшла в 1970-их pp. на випуск безпечніших з екологічного та гігієнічного погляду й ефективніших продуктів (етеросульфонат, дихоральмочовина, трихлорацетат натрію, кельтан та ін.). Але продукція препаратів ДДТ та ДНОК все ще становить поважну частину гербицидів.

Частка укр. X. п. в продукції всього СРСР на 1965 рік становила — 70 %: всі мінеральні добрива — 21, сірчана кислота — 18, сода кальцинована — 64, отрутохімікати — 12, вироби побутової хімії (пластмаси, волокна й ін.) — 33. Зміна відбулася ще в тому, що в 1960-х pp. переважала в укр. X. п. первинна (велика) хімія, а в 70-их pp. різко підвищилася частка виробів вторинної хімії. Особливо гальмує зростання X. п. в Україні потреба скорочувати випуск тих хімікатів і синтетичних матеріалів, що виробляються на базі переробки нафти, а також вугілля.

X. п. належить до малотрудомістких ділянок важкої промисловости. Вона потребує коштовного устаткування, значної кількости джерел енергії, великої кількости хімічної первинної і допоміжної сировини, але порівняно невеликої чисельності робітників, зате з великим відсотком фахівців високої кваліфікації. На кінець 1973 укр. X. п. мала 19 170 спеціалістів з вищою та 36 000 з середньою спеціальною освітою, тобто 6,4 % і 4,5 % всіх працюючих у промисловості України. Питома вага X. п. в продукції всієї промисловості УРСР становить на 1975 — 80-і pp. незмінно 6,3 % (за вартістю продукції в оптових цінах 1975); частка виробів X. п. в структурі предметів споживання — 2,4 % всіх пром. товарів широкого вжитку.

Продукція хімічної промисловості України
Види продукції (в тис. т) 1913 1928 1940 1945 1950 1960 1970 1980
Мінеральні добрива 36 57 1012 136 1536 3853 11 541 19 739
Сірчана кислота 45 72 407 72 395 1311 2223 4507
Кальцинована сода 113 167 413 122 531 773 871 1077
Каустична сода 36 39 78 8 41 104 218 396,4
Лаки та фарби 10 55 93 205 400 1 100
Хімічне волокно 1,6 2,9 14,2 65,3 161,2
Отрутохімікати для сільського господарства 7,0 34,6 84,4

Основні галузі хімічної промисловості[ред. | ред. код]

Географія[ред. | ред. код]

Більшість підприємств хімічної промисловості зосереджено у трьох районах: Придніпров'ї, Донбасі, Прикарпатті, тому ці райони найбільше екологічно забруднені. Зокрема, основними виробниками хімічної продукції в Україні є холдингова група OSTCHEM, до складу якої входять Черкаський «Азот», Концерн «Стирол» (Горлівка), Сєвєродонецький «Азот» та «Рівнеазот». Також великими виробниками хімічної продукції є Київхімволокно, Алчевський коксохімічний завод, Вінницяпобутхім, Дзержинський фенольний завод тощо.

Власність активів[ред. | ред. код]

На початку 2011 Дмитро Фірташ придбав ВАТ «Азот» у харківського олігарха Олександра Ярославського. Вартість заводу не розголошується, однак відомо, що Ярославський прагнув отримати за «Азот» $800 млн і залишився задоволений результатом угоди. Дмитро Фірташ та пов'язані з ним структури зосередили у своїх руках виробництво 100 % селітри в Україні, 80 % карбаміду та 75 % аміаку.

Дмитро Фірташ — власник холдингу OSTCHEM (входить до складу фінансово-промислової групи «Group DF»), що об'єднує групу хімічних підприємств, які виробляють мінеральні добрива, органічні кислоти, діоксид титану, кальциновану соду, рідкий азот та інші хімічні продукти, контролює 4 з 6 українських виробництв азотних добрив. Фірташ впевнений, що консолідація українського хімпрому — це єдиний засіб для галузі бути конкурентною у світі[1]. Зокрема, модернізація та консолідація підприємств хімічної промисловості дала змогу збільшити обсяги виробництва та вивести хімпром України на новий міжнародний рівень[2][3][4]. Зараз OSTCHEM забезпечує 2,5 % світового споживання ІАС і 1,4 % світового споживання КАС (карбамідо-аміачної суміші).

Головний інвестор у хімічну промисловість України Дмитро Фірташ впевнений, що успіх України на глобальному титановому ринку залежить від того, наскільки швидко буде створений титановий холдинг[5]. Дмитро Фірташ:

« Я абсолютно не сумніваюся, що чим швидше буде створений вертикально-інтегрований титановий холдинг, тим краще для України «


Поза зоною його впливу залишилися ВАТ «ДніпроАЗОТ», яким володіє Ігор Коломойський та Одеський припортовий завод (знаходиться у державній власності)[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Консолідація хімічної галузі — запорука успіху у світовій конкуренції. Архів оригіналу за 5 травня 2014. Процитовано 5 травня 2014. 
  2. Предприятия OSTCHEM наращивают производства. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 5 червня 2014. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 5 червня 2014. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 5 червня 2014. 
  5. Дмитро Фірташ: «Якщо ми хочемо бути гравцем на титановому ринку, ми повинні тримати позицію. Чим швидше буде створений вертикально-інтегрований титановий холдинг, тим краще для України». Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 18 серпня 2014. 
  6. «Олігарх всея селітри». «Український тиждень», № 9 (174) 4-10 березня 2011, стор. 7

Посилання[ред. | ред. код]