Локіть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Див. також: Лікоть та Локоть
село Локіть
Герб села Локоть (Великая Абранка).png
Герб
Церква Введення Пресвятої Богородиці
Церква Введення Пресвятої Богородиці
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Хустський район
Громада Іршавська міська
Код КАТОТТГ UA21120130140045474
Основні дані
Населення 336
Площа 0,496 км²
Густота населення 677,42 осіб/км²
Поштовий індекс 90110
Телефонний код +380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°25′37″ пн. ш. 22°59′05″ сх. д. / 48.42694° пн. ш. 22.98472° сх. д. / 48.42694; 22.98472Координати: 48°25′37″ пн. ш. 22°59′05″ сх. д. / 48.42694° пн. ш. 22.98472° сх. д. / 48.42694; 22.98472
Середня висота
над рівнем моря
376 м
Водойми річка Абранка
Місцева влада
Адреса ради 90110, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Чорний Потік, 153
Карта
Локіть. Карта розташування: Україна
Локіть
Локіть
Локіть. Карта розташування: Закарпатська область
Локіть
Локіть
Мапа
Map

CMNS: Локіть у Вікісховищі

Ло́кіть — село в Україні, в Хустському районі Закарпатської області.

Географія[ред. | ред. код]

Займає площу 0,496 км² і розташоване на високому правому березі річки Абранки — лівої притоки річки Іршавки на висоті від 362 до 378 метрів над рівнем моря. Село знаходиться за 13 км на північний захід від залізничної станції «Іршава» і за 700 метрів від автодороги Загаття — Чорний Потік — Дешковиця.

Назва[ред. | ред. код]

Історична назва села — Велика Абранка (Nagyábránka) походить від назви річки Абранки — лівої притоки річки Іршавка. Час появи русинської назви села Локіть невідомо і в документах XVII—XVIII ст. в. воно не зустрічається. Але в угорському географічному довіднику 1877 вже вказані обидві назви: Ábránka-Nagy (Lokoty).[1] Після входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини в 1919 році, офіційною назвою села стало Локоть (чеськ. Loket).[2]

Символіка[ред. | ред. код]

Печатка сільського уряду Локтю в 1919—1938 р

З 1919 по 1938 р.р. сільський уряд Локтю мав власну печатку — зображення риби та дублюючі написи русинською (СИЛЬСКІЙ УРЯДЪ. ЛОКОТЬ) і чеською (OBECNI ÚŘAD. LOKET) мовами.[3]

Історія[ред. | ред. код]

На останньому аркуші урбарія 1603 року приведений «список нових сіл, побудованих Жигмондом Ракоці після смерті Гашпара Магочі (Mágócsi Gáspár)», тобто між 1595 і 1603 р серед сіл округи Krajna в цьому списку є село Abranka (поки без поділу на Велику — суч. с. Локіть і Малу — суч. с. Смологовиця).[4]

Велика Абранка ( Nagy Abranka ), як окреме село, вперше згадується в 1613 році.[5]

Інші назви: 1610-Nagj Abranka, 1645-Nagy Abranka, 1728-Abrahanka, 1773-Nagy Abranka, 1877-Ábránka (Nagy), 1877-Nagy- і Kisábránka, 1930-Abranka.

В адміністративно-територіальному відношенні Велика Абранка спочатку входила до складу округи Крайна ( Krajnai kerület ) Мукачівської (з 1729 — Мукачівсько-Чинадіївської) домінії, а з 1867 по 1918 роки — в округ Фелвідек ( Felvidéki járás ) комітату Береґ.

У урбарії 1690 року поряд з назвою села Велика Абранка написано orosz falu (угор.: руське село).[6]

У період антигабсбурзької національно-визвольної війни угорського народу 1703—1711 р.р. під керівництвом Ференца II Ракоці серед повстанців — куруців були і жителі Великої Абранки. В мукачівському списку 1704 року, є імена греко-католиків, які брали участь у Повстанні Ференца Ракоці 1703—1711 р.р., згадані п'ять жителів села Лікоть: Янош Сомош, Янош Лутак, Федір Молнар, Янош Вадас і Петер Чебин.[7]

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення:

  • 1798 — 112 осіб
  • 1828 — 46 осіб (враховувалися лише особи від 16 до 60 років)[8]
  • 1877 — 337 осіб, з них 302 греко-католика і 35 юдеїв.[1]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 355 осіб, з яких 162 чоловіки та 193 жінки.[9]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 340 осіб.[10]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[11]

Мова Відсоток
українська 99,11 %
російська 0,89 %

Релігія[ред. | ред. код]

Велика частина віруючих села — православні — парафіяни Свято-Введенського храму Іршавського благочиння Мукачівської єпархії Української Православної Церкви. Настоятель храму — протоієрей Іоанн Ришко.[12]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Церква Введення пр. богородиці. 1734.

У 1682 р. згадують священика Василя Абранського, що походив з кріпацької сім'ї, а про церкву йдеться в 1690 р. У 1710 p., внаслідок війн, які вів Ракоці, село, як і вся околиця, було дуже спустошене. Оскільки стара дерев'яна церква згоріла, в 1733 p., коли священиками були Григорій Мешко та Василь Ціцей, споруджували нову церкву, яка мала один дзвін.

Дерев'яну церкву згадують у 1778 p., коли філіями Смологовиці були Мала Абранка, Івашковиця, Кобалевиця і Климовиця, і в 1798 p., коли населення становило 112 осіб, а церкву описано як маленьку і темну.

Тризрубна, збудована з дубових колод, церква збереглася донині і датується за написом на дошці. Зарубки та сліди кутових з'єднань на брусах свідчать, що церкву перенесли в Локоть з іншого села.

Місцевий краєзнавець В. Керечанин вважає, що церкву споруджено в 1784 р. в Заріччі і перенесено в Локоть у 1800 р. Вівтарний зруб — п'ятигранний. Двосхилий дах, нижчий над вівтарем і вищий над навою, вкриває коробові склепіння східної та центральної частин та плоске перекриття бабинця.

Над бабинцем — невисока квадратна башта з глухим підсябиттям, увінчана стрімким шпилем. Опасання обходить усі зруби, спираючись на випуски вінців, і на західній стіні бабинця утворює невеликий відкритий ґанок на різьблених стовпчиках. Шпилеподібне завершення дозволяє зарахувати церкву до групи готичних храмів Закарпаття.

У 1937 р. робили ремонт церкви і, можливо, тоді дерев'яне покриття дахів замінили етернітом. Традиційну двоярусну дзвіницю перероблено на одноярусну. Казательницю до церкви зробили І. Павлишинець та Ю. Логойда.

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

  • Шкіря Іван Іванович (1958) — учасник Афганської війни 1979—1989 років, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня;

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Magyarország helységnévtára tekintettel a közigazgatási, népességi és hitfelekezeti viszonyokra. Szerkesztette Dvorzsák János. Budapest, 1877. — 122 old.
  2. Андрій Пушкаш. Цивілізація або варварство: Закарпаття 1918—1945 / Андрій Пушкаш; Інститут слов'янознавства РАН. — М .: Видавництво «Європа», 2006. — с. 453
  3. Геральдика Закарпаття. Герби и печатки міст, СІЛ та селищ: (довідник) / Б. Маріконе, В. Ньорба. — Ужгород: Краєвиди Карпат, 2010.
  4. Magyar Országos Levéltár. Magyar kincstári levéltárak, E 156, Urbaria et conscriptions, Fasc. 18, № 24 — 49 old.
  5. Magyar Országos Levéltár. Magyar kincstári levéltárak, E 156, Urbaria et conscriptions, Fasc. 18, № 25 — 52 old.
  6. Magyar Országos Levéltár. Magyar kincstári levéltárak, E 156, Urbaria et conscriptions, Fasc. 19, № 7 — 158 old.
  7. Hodinka Antal: II. Rákóczi Ferenc fejedelem és a «gens fidelissima». Pécs, 1937. — 7 old.
  8. Magyar Országos Levéltár, Regnicolaris levéltár — N szekció, Archivum palatinale, N 26, Conscriptio regnicolaris art. VII. 1827. ordinate, Évkör: 1828—1832
  9. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. 
  10. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. 
  11. Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. 
  12. Мукачівська єпархія. Офіційний сайт єпархії. Українська Православна Церква. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 4 квітня 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]