Підкарпатська Русь
| Підкарпатська Русь | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
|||||
| Країна |  Чехословаччина |
||||
| Населення | |||||
| - повне | 572 028 | ||||
| Площа | |||||
| - повна | 12 097 км² | ||||
 |
|||||
|
|||||
Підкарпа́тська Русь (чеськ. Podkarpatská Rus, Země Podkarpatoruská; також Карпа́тська Україна з вересня 1938 року — чеськ. Země Zakarpatskoukrajinská) — назва одної з п'яти (пізніше чотирьох) земель, які складали першу Чехословацьку Республіку у 1919—1938 (з 26 жовтня 1938 року перейменована на Карпа́тську Україну — автономний край у складі «другої» Чехословацької Республіки. Територіально обіймала сучасну територію Закарпатської області, крім околиць міста Чоп, але включаючи село Лекаровце (тепер Словаччина).
Зміст
Історія[ред. • ред. код]
Період визначення[ред. • ред. код]
Після розпаду Австро-Угорської імперії 8 листопада 1918 ради русинів у Старій Любовні, Ясіні (пізніше в Пряшеві) ухвалили постанови про відділення від Угорщини, але питання про приєднання до якоїсь з держав не було вирішене.
9 листопада рада в Ужгороді висловилася за приєднання до Угорщини на умовах автономії.
12 листопада рада русинських емігрантів на чолі з Григорієм Жатковичем, що пройшла в Скрентоні (США), попередньо проголосувала за приєднання до Чехословаччини і прийняла рішення провести в плебісцит всіх американських русинів. Опитування пройшло в грудні, і голоси на ньому розділилися таким чином:
- 67 % проголосувало за входження краю до Чехословаччини,
- 28 % за приєднання до України,
- 2 % за повну незалежність,
- по 1 % за приєднання до Галичини, Угорщини або Росії.
Тим часом в Карпатській Русі проходили інші народні збори, які брали різні рішення. Рада в Хусті зажадала приєднання до України, а «Рада галицьких і угорських русинів» на чолі з Антоном Бескидом в Прешові підтримала рішення приєднатися до Чехословаччини.
Зі свого боку Угорщина надала 26 грудня 1918 Закарпаттю автономію у своєму складі під назвою «Руська Країна». У цей же самий час делегація словацьких русинів вела переговори в Будапешті з Міланом Годжею про приєднання до Чехословаччини.
На початку 1919 року Закарпаття зайняла чехословацька армія. Григорій Жаткович зустрівся в Парижі з Антоном Бескидом, де був прийнятий меморандум для Паризької мирної конференції. 23 квітня 1919 було підготовлено прохання про входження до Чехословаччини для президента ЧСР Томаша Масарика, а 8 травня в Ужгороді після наради Бескида, Волошина і Жатковича збори ухвалили рішення про приєднання до Чехословаччини. Після цього Масарик послав своїх представників в Карпатську Русь, які після повернення склали рапорт про крайню відсталість території. Після дискусій було вирішено відмовити Карпатській Русі ввійти до складу Чехо-Словаччини. Проте союзники майже змусили Чехо-Словаччину на переговорах в Сен-Жермені прийняти Карпатську Русь до свого складу, побоюючись, що вона стане частиною Угорщини. Таким чином 10 вересня 1919 Карпатська Русь увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії. Остаточно статус території був підтверджений Тріанонським договором 1920 року.
У складі Чехо-Словаччини[ред. • ред. код]
Конституція Чехословаччини, прийнята 29 лютого 1920 ввела в ужиток назву «Підкарпатська Русь» і, починаючи з цього часу, таку назву використовувалося у всіх офіційних відносинах і як політичне поняття в міжнародній практиці. 29 лютого 1920 був затверджений герб Підкарпатської Русі — стоячий ведмідь і прапор — синьо-жовте полотнище. 26 квітня був встановлений пост земського губернатора.
- Ним став Григорій Жаткович. З 1923 року Підкарпатська Русь мала 9 депутатів в чехословацькому парламенті. На знак протесту проти того, що обіцяна автономія так і не була надана, Жаткович в 1921 році пішов зі свого поста і повернувся до Америки. Після нього на чолі території були:
- Петро Еренфельд (1921—1923),
- Антон Бескид (1923—1933),
- Антонін Розсипал (1933—1935),
- Костянтин Грабар (1935—1938).
Спочатку територія була розділена на три жупи — Ужгородську, Мукачівську та Мармароську, а в 1927 році на 12 округ з окружними центрами Берегове, Великий Березний, Волове, Іршава, Мукачеве, Перечин, Рахів, Свалява, Севлюш, Тячево, Ужгород, Хуст.
Політична ситуація в Карпатській Русі була складна. Українофіли на чолі з Августином Волошиним бажали автономії в рамках ЧСР, русофіли, представлені Автономно-землеробським союзом Андрія Бродія і Руською національно-автономною партією А.Фенцика, яка орієнтувалася на італійських фашистів, підтримували автономію в складі ЧСР чи Угорщини, Об'єднана Угорська партія (близько 10 % голосів) вимагала повернення до складу Угорщини, комуністи (до 25 % голосів) хотіли приєднання до радянської України. Так, на виборах 1935 року 63 % голосів отримали прихильники повної автономії, приєднання до Угорщини або України і лише 25 % прихильники Чехословаччини. Проти автономії виступали всі чеські партії Карпатської Русі.
На початку жовтня 1938 (після Мюнхенської угоди) було проголошено автономію краю під новою офіційною назвою Карпатська Україна.
Втрата Закарпаття Чехо-Словаччиною[ред. • ред. код]
18 березня 1939 в Закарпаття були введені угорські війська, Карпатську Україну було ліквідовано, територію анексувала Угорщина.
У 1944 році Закарпаття зайняли радянські війська, які за допомогою місцевих комуністів утворили маріонеткову Закарпатську Україну. 29 червня 1945 в Москві було підписано угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законника). Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 року. Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа — Селменці (Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп), які були не частиною Підкарпатської Русі, а частиною словацького Земпліну (Велькокапушанського і Кралевохлмецького районів)
Культура[ред. • ред. код]
ЗМІ[ред. • ред. код]
У регіоні в період 1921-1938 році видавалось більше сотні періодичних видань, причому більшість газет та журналів виходили російською або українською мовами. Зокрема в 1932 році виходили 118 газет: 70 з них російською або українською, 31 угорською, 10 чеською, 2 на івриті, а 5 газет були багатомовними.[1]
Представники російської еміграції та москвофіли видавали низку журналів, серед яких ілюстрований журнал для юнацтва «Юный Другъ».
Див. також[ред. • ред. код]
- Карпатська Україна
- Українці в Чехословаччині (1918–1938)
- Закарпатська Україна
- Історія Закарпаття
- Пряшевська Русь
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Борисенок Е. Ю. Концепции «украинизации» и их реализация в национальной политике в государствах восточноевропейского региона (1918‒1941 гг.). Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук. — М., 2015. — С. 673, 675—676.(рос.)
Посилання[ред. • ред. код]
- Василь Ґренджа-Донський ЩАСТЯ І ГОРЕ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ (ЩОДЕННИК)
- У Чехії презентували альбом про українські Карпати
Література[ред. • ред. код]
- Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки: 1919—1938 рр.): путівник-довідник / Я. Достал ; пер., упоряд. та допов. Ю. Фатули ; [вступ. сл. Й. Кобаля]. — Ужгород: Карпати, 2014. — 312 с. : іл. — Бібліогр.: с. 297 (6 назв). — ISBN 978-966-671-374-5
 |
Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
|||||||||||||
|
||||||||||||||||
