Верхній Вербіж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Верхній Вербіж
Verhniy verbizh herb.gif Verhnii verbizh prapor.gif
Герб Верхнього Вербожа Прапор Верхнього Вербожа
Знак при в'їзді
Знак при в'їзді
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Коломийський район
Рада/громада Нижньовербізька ОТГ
Код КОАТУУ 2623280601
Основні дані
Засноване 1443
Населення 1510
Площа 7.85 км²
Густота населення 192.36 осіб/км²
Поштовий індекс 78216
Телефонний код +380 34339
Географічні дані
Географічні координати 48°29′46″ пн. ш. 24°59′10″ сх. д. / 48.49611° пн. ш. 24.98611° сх. д. / 48.49611; 24.98611Координати: 48°29′46″ пн. ш. 24°59′10″ сх. д. / 48.49611° пн. ш. 24.98611° сх. д. / 48.49611; 24.98611
Середня висота
над рівнем моря
285 м
Водойми Лючка
Найближча залізнична станція Коломия
Місцева влада
Адреса ради 78216, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с. Верхній Вербіж, вул. Шевченка , тел. 2-26-82
Сільський голова Віктор Андрійчук
Карта
Верхній Вербіж. Карта розташування: Україна
Верхній Вербіж
Верхній Вербіж
Верхній Вербіж. Карта розташування: Івано-Франківська область
Верхній Вербіж
Верхній Вербіж

Ве́рхній Ве́рбіж — село Коломийського району Івано-Франківської області.

Село, лежить на правому березі Пруту, за 5 км від районного центру. Через село проходить шосе Коломия — Косів. Назва походить від слова «верба»: тому що тут є багато верб та верболозів якими обсаджено береги річки Лючки та потоків.

Село межує на південному сході з с. Мишином, на південному заході — з с. Великим Ключевом, на північному заході — з с. Соповом, на північному сході — із с. Нижнім Вербіжем.

У Верхньому Вербіжі є будинок культури, бібліотека, готель, бар "ГЕНДЕЛИК", стадіон, Доченків беріг, ліс та луг. До складу села входять кутки Толока, Осередок, Гора.

Історія[ред. | ред. код]

Важко встановити, коли людина вперше осіла на теренах нинішнього Верхнього Вербіжа. Прикарпатський археолог Богдан Томенчук у 1987 році виявив біля сільської церкви поселення голіградської культури фракійського гольштату, яке датується X—VIII ст. до н. е. .

Вперше в історичних джерелах Вербіж згадується у 1373 році, називалося воно тоді Вєрбяз. Та правдоподібно воно існувало ще задовго до цієї згадки. У перших писемних згадках за 1365 і 1373 роки йдеться лише про один Вербіж. Далі село розрослося і розділилося на два.

«Вижний» і «нижний» — це польські словотвори, які польська окупаційна влада накинула багатьом галицьким селам. У польській мові слово «виж» означає височину. Українські відповідники до «вижний» і «нижний» — «горішній» (або по-місцевому «горішний») і «долішній». Після захоплення СРСР Галичини, в 1947 році перейменовано його на російський кшталт — «Верхний» — «Верхній». Так ця назва і прижилася, хоча найсправедливіше було б назвати село «Горішний Вербіж».

Як окреме село вперше згадується в документі 1443 року.

В 1757 році мешканці села разом з опришками спалили садибу місцевого поміщика.

Від XV ст. і до 1772 p. воно належало до Коломийського повіту Руського воєводства Галицької землі; впродовж 17721854 років — до Коломийської округи Королівства Галичини та Володимирії; 18541918 років — до Печеніжинського повіту Коломийської округи Львівського Намісництва Королівства Галіції і Володимирії; листопад 1918 — травень 1919 — до Печеніжинського повіту Коломийської округи Західно-української Народної Республіки; 19191939 років — до Коломийського, а відтак — до Печеніжинського повіту Станіславського воєводства. У 1934 у Польщі, до якої належала тоді Східна Галичина, прийняли закон, згідно з яким кілька сіл творили збірну громаду, або ґміну. Центр такої ґміни був і у Вербіжі Вижному; у 19391941 роках — з приходом у Галичину Червоної армії змінився адміністративний поділ і село стало належати до Коломийського повіту Станіславської області УРСР; у 19411944 роках — в період німецької окупації належало до Коломийської округи Дистрикту Галичина Генерал-губернаторства польських земель; у 19441957 роках — по війні Верхній Вербіж належав до Печеніжинського району Станіславської області УРСР; у 19571963 роках — до Яблунівського району Станіславської (від 1962 р. — Івано-Франківської) області УРСР; з 1963 року — до Коломийського району Івано-Франківської області.

Устрій[ред. | ред. код]

Здавна кожне українське село поділялося на «кутки», мало різні урочища. Верхній Вербіж перетинає річка Лючка, яка тече майже всією площею села, а також траса, які розділяють його на три головні кутки: Толока, Осередок, Гора.

Населення[ред. | ред. код]

Перші відомості про кількість населення Верхнього Вербіжа є за 1880 рік, тут у 196 хатах мешкало 912 осіб: 893 українці, 13 євреїв і 6 осіб, які належали до римо-католицької конфесії. В 1883 році тут мешкало 979 українців; в 1893 році — 1028 українців, 48 євреїв і 30 осіб римо-католицького віровизнання; в 1911 році — 1218 українців, 46 євреїв, 40 римо-католиків; в 1925 році — 1220 українців, 38 євреїв, 22 римо-католики; в 1931 році мешкало 1299 осіб у 321 будинках. 1939 року — 1355 українців, 10 поляків, 5 євреїв. У 2000-ому році у 520 дворах мешкали 1542 особи. В 2005 році у Верхньому Вербіжі нараховувався 1501 житель, стояло 527 дворів.

За національним складом усі мешканці Верхнього Вербіжа — українці. Найстарішою жителькою села є Марія Федорівна Вінтоняк, 1919 року народження.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Поховані[ред. | ред. код]

Загинули[ред. | ред. код]

  • Бежук Іван Дмитрович «Ярема» (*2.08.1922, с. Спас — †10.05.1948) — командир рою сотні УПА «Березівська» куреня «Карпатський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944—1946), субреферент пропаганди Коломийського надрайонного проводу ОУН (1948). Загинув у сутичці чекістсько-військовою групою. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[1].

Посилання[ред. | ред. код]

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 62. — Арк. 265; Cергійчук В. Український здвиг: Прикарпаття. 1939—1955. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. — С. 632; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945—1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. — Київ; Торонто, 2015. — С. 829.

Джерела[ред. | ред. код]