Жидачів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жидачів
Zhydachiv COA.png Zhydachiv flag.gif
малий Герб Жидачева Прапор Жидачева
Church of the martyrs of Boris and Hlib. Zhydachiv. Lviv region..JPG
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Жидачівський район
Код КОАТУУ 4621510100
Засноване 1164
Магдебурзьке право 1393
Статус міста з 1393 року
Населення 10 962 (01.01.2017)[1]
Площа 13 км²
Поштові індекси 81700
Телефонний код +380-3239
Координати 49°23′06″ пн. ш. 24°08′40″ сх. д. / 49.38500° пн. ш. 24.14444° сх. д. / 49.38500; 24.14444Координати: 49°23′06″ пн. ш. 24°08′40″ сх. д. / 49.38500° пн. ш. 24.14444° сх. д. / 49.38500; 24.14444
Висота над рівнем моря 261 м
Водойма р. Стрий
День міста третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Жидачів
До обл./респ. центру
 - залізницею 78 км
 - автошляхами 68 км
До Києва
 - автошляхами 544 км
Міська влада
Адреса м. Жидачів, вул. Шашкевича, 2, тел. (03239)31-151
Веб-сторінка Жидачівська міськрада

Commons-logo.svg Жидачів у Вікісховищі

Карта
Жидачів. Карта розташування: Україна
Жидачів
Жидачів
Жидачів. Карта розташування: Львівська область
Жидачів
Жидачів

Жида́чів (Удеч) — місто районного значення Жидачівського району Львівської області, районний центр.

Одне із найдавніших міст Прикарпаття. Розташоване на межі горбистої Подільської височини та плоскої улоговини Передкарпаття, за 3 км від впадіння в Дністер його найбільшої притоки річки Стрий.

Історія[ред. | ред. код]

Давньоруське городище літописного міста Зудичева
Реконструкція вигляду городища княжої доби Жидачева в урочищі Базиївка межі ХІІІ-XIV ст. Автор Качор І. В.

Найдавніші поселення на території міста простежуються вже понад 20 тисяч років, про що свідчать археологічні знахідки.

Перша письмова згадка про місто датується 1164 роком (згадується як Удеч або Зудечів). Надалі в документах зафіксовано близько 25 назв міста.

Вже у ХІІ столітті місто сформувалося як потужний торгівельний центр і відігравало значну роль в економічних зв'язках Галицько-Волинської Русі з Київською Руссю та західними і причорноморськими країнами. Через Жидачів проходив важливий торговий шлях із Сходу на Захід. Крім того, завдяки судноплавним в той час річкам Дністер та Стрий, Жидачів був зв'язаний з столицею Галицько-Волинської Русі — містом Галичем, з придунайськими містами та морським портом Київської Русі — Олешшям. Жидачівські купці вели жваву торгівлю також з містами Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн.

Близько XIV століття в Удечі поселились євреї.

В кінці XIV століття на тривалий час підпало під владу Польщі. В цей час тут виникає римо-католицький храм, якому у 1387 році король Владислав Ягелло дарував село Рогізно. 1393 року місто отримало магдебурзьке право, що відповідало інтересам іноземних ремісників та торгівців, котрі в цей час активно заселяли галицькі міста. В часи останньої фази боротьби за галицько-волинську спадщину, яку тоді вели Польща та Литва, з 1405 по 1431 (або 1421-1430), Жидачів став столицею брата лідера православної партії князя Свидригайла - Федора Любартовича, котрий прибув сюди із Сіверщини.[2] У 1415 році за кошти Федора була оздоблена місцева церква. Відповідно до історичних джерел, крім Федора, містом від його імені управляв галицький боярин Ленко, автор грамоти 1424 року, написаної староукраїнською мовою. В 1435 році Жидачівський повіт передано князеві Земовиту Мазовецькому, який віддав його у володіння жидачівському судді Сеньку Прочоличу з Рудного, очевидно, теж місцевому галицькому феодалові. Місто було центром староства гродового, Жидачівського повіту Львівської землі Руського воєводства, одним із найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю. Крім того, мешканці займались землеробством і ремісництвом. Ці заняття відображені на гербі міста 1653 року —- біла соляна куля, леміш від плуга, серцеподібний щит. В 1602р. споруджується мурований латинський храм. Його головний вівтар, присвячений Успінню Діви Марії, було збудовано 12 жовтня 1612 року. З того часу зберігся вишуканий різьблений вхідний портал святині, заснований жидачівським старостою Золчинським.

Жидачів увійшов в історію як місце де від час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького тут і в навколишніх селах почали формуватись ударні групи і загони повсталих, які знищували шляхетські маєтки. Так, на початку 1648 року жидачівські міщани на чолі з попом Ільком та його зятем Федором напали на замок, пограбували шляхетське майно і наробили чимало шкоди6. Принагідно були знищені і всі судові книги шляхетських гродських і земських судів. (Наявні у Львівському архіві судові книги розпочинаються з 1649 року). Восени 1648 року запалали й інші панські маєтки у Жидачеві. Один з маєтків захопили 136 повстанців, серед яких було 88 селян, 40 міщан, а решта (8) — отамани й попи. Сформована в Жидачеві одна з ударних груп повстанців знищила багато шляхетських маєтків далеко за межами міста. В 1676 році, Ян ІІІ Собєський, готуючись до війни з турецькими загонами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шайтана», стояв біля міста табором. Бої тривали майже місяць, вирішальною стала битва від 17 жовтня 1676 року. Король Речі Посполитої підписав з турками мирну угоду, відібрав 12 000 полонених, яких гнали в ясир, було відслужено урочистий молебень (месу) з приводу перемоги в костелі Жидачева.

16 вересня 1768 року у Жидачеві було страчено чотирьох гайдамаків — Василя Крупського з Лисянки, Івана Бученка з Черкас, Івана Засилова з Краснопілля (Уманщина) і Якима Шелеста з Жаботина (Смілянщина).

XIX століття відоме як період епідемій холери, пожеж, від яких часто потерпало населення міста. Проте, вже у другій половині XIX століття будуються кам'яні будівлі приміщення повітового суду, повітової ради, два приміщення школи. В 1889 році закінчується в будівництво колії Стрий — Ходорів і з цього часу Жидачів отримав залізничне сполучення.

1 січня 1925 р. до міста приєднано село Фільварки Жидачівські[3].

Перед Другою світовою війною в місті нараховувалось близько 4200 мешканців, з них — понад 1900 українців, 1290 поляків, 950 євреїв. У роки Другої світової війни в місті була знищена, репресована четверта частина його мешканців. Все єврейське населення міста було знищено. У 1945 році з Жидачева було виселено всіх поляків. Період з вересня 1939 року по липень 1941 і 19441991 період радянської влади.

У післявоєнні роки розвиток міста пов'язаний із будівництвом і діяльністю целюлозно-паперового комбінату, який запущено в дію 1951 року.

Сьогодні місто — має дуже високий рівень безробіття. Починаючи з 1996 року, 21 вересня — день міста[4].

У 2018 році в Україні передбачається відзначення на державному рівні 625-ої річниці з часу надання магдебурзького права місту Жидачеву (1393).[5]

Транспорт[ред. | ред. код]

Територією міста проходить автошлях E40.

Пам'ятки історії і культури[ред. | ред. код]

В даний час у місті є понад 30 пам'яток історії і культури. Серед них:

  • залишки давньоруського городища, замку ХІІ-XIV ст.
  • чудотворна ікона Богоматері Воплочення — Жидачівська Оранта 1406 р. (знаходиться в церкві Воскресіння).
  • римо-католицький костел (за радянських часів спочатку був автовокзал, потім — краєзнавчий музей), тепер діючий храм католиків
  • на трьох пагорбах за містом раніше було родове помістя, до якого, за легендами, веде підземний хід з костелу
  • старі «панські» конюшні (зараз навчальні класи, гаражі місцевого ПТУ).

Зберігся старий «польський» цвинтар.

У жовтні 1992 р. в місті було відкрито пам'ятник Т. Г. Шевченку.

Освіта[ред. | ред. код]

Міста-партнери[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Жидачівські старости[ред. | ред. код]

Фотографії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Шараневич І. (1863) Исторія Галицко-Володимирской Руси, от найдавнѣйшихъ временъ до року 1453. Львовъ: Печатня Ставропигійского института, -С.305
  3. Dz.U. 1924 nr 117 poz. 1050
  4. Історія міста - Офіційний сайт Жидачівської міської ради. zhydachiv-meriya.lviv.ua (uk-ua). Процитовано 2017-03-29. 
  5. Проект Постанови Верховної Ради України про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році (реєстр. № 7274 від 10.11.2017, поданий Народними депутатами України Єленським В. Є., Княжицьким М. Л., Лесюком Я. В.)
  6. а б в г Міста партнери - Офіційний сайт Жидачівської міської ради. zhydachiv-meriya.lviv.ua (uk-ua). Процитовано 2017-03-29. 
  7. Eichenstein Cwi Hirsz z Żydaczowa (пол.)
  8. Tarłowie (01) (пол.)
  9. Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII ww. / opracował K. Prszyboś..  — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — S. 182—183. (пол.)
  10. Łoziński W. Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1889. — S. 53. (пол.)
  11. Pileccy (01) (пол.)
  12. Kowalska H. Ligęza Mikołaj z Bobrku (ok. 1530—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. — T. XVII/2, zeszyt 73. — S. 318 (пол.)
  13. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… — Lwów, 1740. — T. 3. — S. 107. (пол.)
  14. Kowalska H. Ligęza Mikołaj z Bobrku (ok. 1530—1603)… — S. 319 (пол.)
  15. Оssolińscy (02) (пол.)
  16. Żydaczów… — S. 881.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]