Відземе (Латвія)
| Відземе Vidzeme | |
|---|---|
 - | |
 Герб | |
| Тип | історична область |
| Площа | 25 683 км² |
| Країна |  Латвія |
Ві́дземе (латис. Vidzeme) — історичний регіон у Латвії. Розташована на захід від річки Айвієксте (до 1629 на північ від Даугави, Ліфляндська (Відземська) височина).
- Відземе (латис. Vidzeme, «Середзем'я», «Середня земля») — латиська назва.
- Лівонія (лат. Livonia), або Ліфляндія (нім. Livland, «країна лівів», «лівська (лівонська) земля») — латинська і німецька назви, що були запозичені більшістю європейських мов.
Назва «Відземе» як термін, що використовується в латиській мові для позначення своєї землі, з'явилася ще до розпаду Лівонської конфедерації в 16 столітті. Вперше в письмових джерелах слово «Vidzeme» зустрічається в 17 столітті, коли територія герцогства Пярдаугава, населена латишами, лівами та естонцями, була розділена між Швецією та Реччю Посполитою. Паул Ейнхорн у 1649 році у своїй праці Historia Lettica використовував назву Weddu-Semm, а після нього Георг Ельгер у виданому в 1683 році польсько-латинсько-латиському словнику використовував назву Wyddu Zemme як синонім слова «latwaeszu zemme». Пастор Ніци і Барти Яніс Лангіс у латисько-німецькому словнику 1685 року назвав її Widda-semme. Всі згадані автори жили в Курземі або Селі, тому назва «Vidus zeme» свідчить про те, що її використовували мешканці сусідніх земель, які розмовляли латиською мовою. Вони вважали цю землю місцем, яке знаходилося в центрі більшого регіону (тобто Лівонської Конфедерації), або місцем, звідки виїхали їхні предки. Можливо також, що назва «Середня земля» як територія, населена латгалами, спочатку використовувалася як протилежність «Крайній землі» біля моря, тобто території, населеній лівів, Лівземлі.
У давнину територія сучасного Відземе була заселена балтійськими та фінно-угорськими племенами, зокрема латгалами і лівами. До XIII століття ці племена мали власні укріплені поселення та племінні союзи, а річка Даугава відігравала важливу роль як торговий шлях і природна межа між регіонами.
На початку XIII століття територія Відземе стала об’єктом експансії німецьких хрестоносців. У ході Лівонських хрестових походів землі були завойовані та включені до складу Лівонії. Влада в регіоні належала Лівонському ордену та католицьким єпископствам. У цей період почалося активне будівництво кам’яних замків і міст, що сприяло поширенню християнства та феодальних відносин.
Після розпаду Лівонського ордену внаслідок Лівонської війни (1558–1583) Відземе перейшла під контроль Речі Посполитої. Наприкінці XVI — на початку XVII століття регіон став ареною тривалих воєн між Польщею та Швецією. За умовами Альтмарського перемир’я 1629 року Відземе увійшла до складу Шведської держави як частина Шведської Лівонії.
У шведський період були проведені адміністративні та освітні реформи, зокрема створено систему лютеранських парафій і шкіл. Водночас зберігалося кріпацтво, а влада в маєтках залишалася в руках балтійсько-німецької знаті.
На початку XVIII століття під час Великої Північної війни територія Відземе була завойована військами Російської імперії. За умовами Ніштадтського мирного договору 1721 року регіон офіційно увійшов до складу Росії. Відземе стала частиною Ліфляндської губернії, де провідну роль в управлінні зберігала місцева німецька аристократія.
У XIX столітті в регіоні розвивався латиський національний рух, пов’язаний із молодолатишами, поширенням освіти та зростанням національної самосвідомості. Скасування кріпацтва та економічні зміни сприяли формуванню латиської інтелігенції.
Після Першої світової війни та проголошення незалежності Латвії у 1918 році Відземе увійшла до складу нової держави. У 1940 році регіон був окупований СРСР, у 1941–1944 роках — нацистською Німеччиною, після чого знову включений до складу Латвійської РСР.
Період радянської влади характеризувався індустріалізацією, колективізацією сільського господарства та репресіями проти місцевого населення. Після відновлення незалежності Латвії у 1991 році Відземе стала частиною суверенної латвійської держави.
- Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.