Західна Двіна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Західна Двіна
Belarus-Dzvina River-6.jpg
Західна Двіна у Білорусі
Fluss-lv-Düna.png
56°51′19″ пн. ш. 32°32′30″ сх. д. / 56.85554080558333112° пн. ш. 32.54168769447221621° сх. д. / 56.85554080558333112; 32.54168769447221621
Витік Валдайська височина
Андреапольський район Тверської області
• координати 56°51′15″ пн. ш. 32°32′25″ сх. д. / 56.854333° пн. ш. 32.540389° сх. д. / 56.854333; 32.540389
висота, м 215 м
Гирло Ризька затока Балтійського моря
м. Рига
• координати 57°03′43″ пн. ш. 24°01′33″ сх. д. / 57.06194° пн. ш. 24.02583° сх. д. / 57.06194; 24.02583
висота, м 0 м
Похил, м/км 0,21 м/км
Басейн Ризька затокаБалтійське море
Країни: Росія Росія, Білорусь Білорусь,
Латвія Латвія, Литва Литва
Естонія Естонія
Прирічкові країни: Росія Росія,
Білорусь Білорусь,
Латвія Латвія
Регіон Тверська область, Смоленська область, Вітебська область
Довжина 1 020 км
Площа басейну: 87 900 км²
Середньорічний стік 700 м³/с
Притоки: праві: Торопа, Усв'яча, Валинка, Шевінка, Оболь, Струнка, Полота, Дриса, Росиця, Дубна, Айвієксте, Персе, Огре;
ліві: Велеса, Межа, Каспля, Лучоса, Бікложа, Улла, Ушача, Дісна, Друйка, Лауцеса, Лауцеса, Кекавиня
CMNS: Західна Двіна у Вікісховищі

За́хідна Двіна́ (рос. Западная Двина, біл. Заходняя Дзьвіна, латис. Daugava) — річка у Східній Європі, в Балтійському регіоні. Західна Двіна тече територією Росії, Білорусі і Латвії. Має виток на Валдайській височині, впадає в Ризьку затоку Балтійського моря. Довжина — 1020 км. Сточище — 87 900 км². Середня витрата води в гирлі близько 700 м³/сек. Живлення змішане, з переважанням снігового і великою часткою ґрунтового. Весняна повінь — від кінця березня до початку червня, літня межень уривається дощовими паводками, восени паводки частіші. Зимова межень з грудня до середини березня, але в окремі роки спостерігаються паводки, викликані відлигою.

З'єднана не діючою Березинською водною системою з річкою Дніпро.[1]

Назва[ред. | ред. код]

  • Ве́на (лів. Vēna) — первинна назва лівською мовою.
  • Дауга́ва, або Давга́ва (латис. Daugava; лит. Dauguva; латг. Daugova) — балтська назва річки
  • Двіна́, або Дзвіна (біл. Дзьвіна́; пол. Dźwina) — слов'янська назва річки.
  • Дю́на (нім. і швед. Düna) — німецька назва річки.
  • Ди́на (швед. Dyna) — старошведська назва, що походить від німецької.
  • Західна Двіна (рос. Западная Двина, біл. Захо́дняя Дзьвіна́) — російська назва річки; на противагу річці Північна Двіна.

Географія[ред. | ред. код]

Довжина річки — 1020[2]км, з яких 325 км припадає на Росію, 328 км — на Білорусію і 367 км — на Латвію[3].

Витікає з озера Корякіно на висоті 221,2 м над рівнем моря[4], після чого протікає через озеро Охват[5]. Потім тече на південний захід, після Вітебська повертає на північний захід. Впадає у Ризьку затоку Балтійського моря в межах міста Риги, утворюючи ерозійну дельту у колишнього острова Мангальсала, який на сьогоднішній день є півостровом, так як гирло другого рукава було засипано в 1567 році.

Площа сточища — 87,9 тис. км² [5], щільність річкової мережі — 0,45 км/км², озерність — 3 %.

Долина річки трапецеїдальної форми, місцями глибоко врізана або невиразна. Ширина долини у верхній течії до 0,9 км, в середньому 1-1,5 км, в нижньому 5-6 км. Заплава переважно двостороння. Русло помірно звивисте, слабо розгалужене, місцями з порогами. Вище Вітебська вихід на поверхню девонських доломітів утворює пороги завдовжки 12 км.

Ширина річки за озером Охват — 15-20 метрів. Береги лісисті, помірно круті супіщані з валунами, на приморській рівнині низькі. Русло кам'янисте, з окремими перекатами і невеликими порогами.

На ділянці Андреаполь - Західна Двіна ширина річки збільшується до 50 метрів, а за містом Західна Двіна, подолавши ще одну порожисту ділянку, річка приймає великі притоки - Велесу, Торопу і Межу, після чого розширюється до 100 метрів.

За гирлом Межі - велика запань, призначена для збору лісу, що сплавляється Межею. Нижче запані річка тече у високих берегах, покритих змішаним лісом. Ліс зникає перед містом Веліж. За Веліжем річка судноплавна.

Між Латгальською і Аугшземською височинами Даугава протікає у давньій долині. Тут ширина річки сягає 200 метрів. На ділянці від Краслави до Даугавпілса знаходиться природний парк «Даугавас-локі» («Закрут Даугави»). Минувши Даугавпілс, Даугава виходить на Східно-Латвійську низовину. Тут течія річки сповільнюється і береги стають низькими, через це під час весняного водопілля на цій ділянці часто утворюються крижані затори, що призводить до великих розливів.

Від Єкабпілс до Плявіняс Даугава тече в крутих берегах, зі стрімкими скелями, складеними з сірого доломіту. Особливо цікавою і красивою долина річки була від Плявіняс до Кегумс. У руслі було багато порогів і мілин. Береги прикрашали красиві скелі Олінькалнс, Авотиню-Калнс, Стабурагс. Після спорудження Плявіньскої ГЕС рівень води підвищився на 40 м і всю ділянку стародавньої долини було затоплено водами Плявіньского водосховища.

Від Яунєлгава до Кегумс простягається водосховище Кегумської ГЕС, а у Саласпілса шлях річці перегороджує гребля Ризької ГЕС.

Нижче острова Долес річка тече по Приморській низовини. Тут її долину утворюють пухкі відкладення четвертинного періоду. Береги річки на цій ділянці низькі, а долина заповнена річковими відкладеннями. В районі Риги з'являються наносні піщані острови - Закюсала, Луцавсала, Кундзиньсала, Кіпсала тощо.

Ширина річки у ризьких мостів - близько 700 м, а в районі Мілгравіса досягає 1,5 км. Глибина річки становить тут приблизно 8-9 м. Середньорічна витрата води - 678 м³/с. Якість води на офіційних пляжах Риги відповідає нормам для купання[6]..

Історія[ред. | ред. код]

  • 1205 року в районі гирла річки засновано цистеріанський Дюнамюндський монастир.
  • 1305 року на місці монастиря закладено Дюнамюндський замок Лівонського ордену.
  • 1567 року змінила русло в районі Риги, утворивши нове гирло.
  • 1641 року шведи збудували Дюнамюндську фортецю в районі нового гирла.
  • 1680 року шведи зруйнували Дюнамюндський замок в районі старого гирла.

Притоки[ред. | ред. код]

Міста[ред. | ред. код]

ГЕС[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Западная Двина // Железное дерево — Излучение. — М. : Большая российская энциклопедия, 2008. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т. / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 10). — ISBN 978-5-85270-341-5.]
  2. Западная Двина (река) // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978
  3. Л.С.Аносова и др.; под общ. ред. В.Ф.Логинова, Г.Я.Сегаля. {{{Заголовок}}}.
  4. Блакiтная кнiга Беларусi: Энцыклапедыя / рэдкал.: Н. А. Дзiсько i iнш. — Мiнск: БелЭн, 1994. — С. 176—178. — 10 000 экз. — ISBN 5-85700-133-1. (белор.)
  5. Аркуш карти O-36-113 Охват. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1987 р. Видання 1992 р. (рос.)
  6. Рижане спрашивают: чистая ли в Даугаве вода?. www.riga.lv (ru). Процитовано 2019-01-17.  / Информационный портал Рижской думы riga.lv

Посилання[ред. | ред. код]