Маракуя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маракуя
Passion fruits - whole and halved.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальпігієцвіті (Malpighiales)
Родина: Passifloraceae
Рід: Пасифлора (Passiflora)
Вид: Маракуя
Біноміальна назва
Passiflora edulis
John Sims, 1818
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Passiflora edulis
EOL logo.svg EOL: 584518
IPNI: 321964-2
ITIS logo.svg ITIS: 22223
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 78168

Мараку́я, або страстоцвіт їстівний, або пасифлора їстівна, або гранадила пурпурна (Passiflora edulis, порт. Maracujá) — вид рослин роду пасифлора. Таку саму назву мають плоди цієї рослини (їх також називають плодами пристрасті та пешенфрутами, від англ. passion fruit).

Усталений в українській мові наголос на передостанній склад «мараку́я» насправді неправильний, оскільки слово походить з індіанських мов тупі-гуарані, у яких наголос падає на останній склад. Тож точнішою назвою була б «маракуя́».

Передісторія[ред. | ред. код]

Маракуя родом із Бразилії. Англійці називають її «passion fruit» («фрукт пристрасті»), у той час як самі бразильці підкреслюють, що назва «плід пристрасті» зовсім не пов'язана з амурними справами, як може здатися на перший погляд: ідеться про страсті Христові, Оскільки квіти пасифлори своїм виглядом схожі на терновий вінець. Сучасні плантації вирощування маракуї сконцентровані переважно в Південній і Центральній Америці, Новій Зеландії та на Гаваях.

Опис плоду[ред. | ред. код]

Залежно від сорту плоди бувають жовтого або фіолетового кольору, з шорсткою, гладкою та хвилястою поверхнею. Усередині ховаються їстівні насінини, жовта оболонка яких має кислий смак і особливий аромат.

Вибір[ред. | ред. код]

Переважно вибирають фрукти з гладкою блискучою поверхнею, але солодший смак мають плоди з шорсткою, потрісканою шкіркою. Така шкіра виглядає зів'ялою, що зовсім не свідчить про зіпсованість плоду. Стиглі плоди мають насичене забарвлення, характерне для конкретного сорту.

Зберігання[ред. | ред. код]

Для повного дозрівання достатньо залишити фрукти за кімнатної температури: не випадково маракуї транспортують на стадії недостиглих плодів. Стиглі плоди можна зберігати в холодильнику щонайбільше один тиждень.

Вживання[ред. | ред. код]

Кисло-солодкий сік плодів маракуї тонізує (зазвичай його змішують з апельсиновим соком, додають до йогуртів тощо), а також використовують у фармацевтиці та косметиці. Зазвичай маракую вживають у свіжому вигляді, але нерідко її плоди використовують для приготування соусів, начинок, лікерів. Плід слід розрізати навпіл і їсти його м'якуш ложкою. Як соус, м'якоть плодів дуже добре поєднується з морозивом. Щоб позбутися кісточок, загорніть плід в марлю та вичавіть сік.

Корисні властивості[ред. | ред. код]

Маракуя має проносну властивість і покращує роботу кишківника, сприяє виведенню з організму сечової кислоти і є жарознижувальним засобом. Цей фрукт рекомендують уживати при захворюваннях печінки, сечовивідних шляхів та низькому тиску. Сік маракуї діє заспокійливо та поліпшує сон. Однак маракую не рекомендують людям, схильним до алергічних захворювань.

Література[ред. | ред. код]

  • Меженський В. М., Меженська Л. О., Якубенко Б. Є. Нетрадиційні ягідні культури: рекомендації з селекції та розмноження. — К. : ЦП «Компринт», 2014. — 119, [12] с. : мал. — ISBN 978-617-7202-09-6 (PDF-файл, див. с. 74-76)
  • Раціональне і безпечне харчування як основа громадського здоров'я: навчальний посібник / В. В. Касянчук, В. О. Курганська, О. М. Олешко ; за ред. проф. А. Г. Дьяченка. — Суми: Сумський державний університет, 2017. — 355 с. — ISBN 978-966-657-712-5 (PDF-файл, див. с. 318)

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Пасифлора