Метрополіс (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Метрополіс M:
нім. Metropolis
Метрополіс (афіша)
Жанр Наукова фантастика
Режисер Фріц Ланґ
Продюсер Еріх Поммер
Сценарист Фріц Ланґ, Теа фон Гарбоу
У головних
ролях
Альфред Абель
Бріджит Гельм
Ґустав Фреліх
Рудольф Кляйн-Роґґе
Оператор Карл Фройнд, Ґюнтер Ріттау, Вальтер Рутман
Композитор Ґоттфрід Гуперц
Кінокомпанія UFA
Тривалість 153 хв.
Мова німий фільм, титри німецькою
Країна Німеччина
Рік 1927
Кошторис 5 100 000 райхсмарок
IMDb ID 0017136
CMNS: Метрополіс на Вікісховищі

«Метрополіс» (нім. Metropolis) — німий художній фільм Фріца Ланґа за сценарієм і паралельно написаним романом Теа фон Гарбоу. Це масштабна метафорична й науково-фантастична антиутопія, що стала найвищою сходинкою і завершенням розвитку німецького кіно-експресіонізму. Фільм став безперечною класикою й вплинув на весь наступний розвиток кіномистецтва.

Сюжет[ред.ред. код]

Краєвид Нового Вавилона

Величезне футуристичне місто Метрополіс розділене на дві частини — наземну, де живуть багатії та інтелектуали, і підземну, житло робітників, які обслуговують поверхню, працюючи біля гігантських машин. Фредер, син одного із правителів Метрополіса, бачить дівчину Марію, котра приводить дітей робітників подивитися на сади на поверхні, але їх не пускають в це місце, дозволене тільки багатіям. Фредер з першого погляду закохується в Марію і спускається в машинні відділення на її пошуки. Там він бачить гігантську машину, яка ламається, калічачи і вбиваючи багатьох робіників. Вона уявляється Фредеру страхітливим ідолом, в якому спалюють людей. Фредер негайно вирушає в квартал Новий Вавилон до свого батька.

Фредер дістається до Вавилонської вежі, звідки керується все місто, де розповідає про аварію батькові Джо Фредерсену. Той розгніваний тим, що йому нічого не доповіли і обіцяє все владнати. Син дорікає батькові, що величезне місто побудовано працею людей, яких загнано в підземелля на жалюгідне існування. Втім, Джо переконаний, що це справедливо. Невдовзі йому приносять загадкові плани підземель, знайдені в постраждалих робітників. Багатій звільняє свого помічника Йозефа, котрий замовчав цей факт. Йозефа в покарання самого відправляють до підземель, він намагається застрелитися, але Фредер пропонує працювати на нього.

Фредер повертається в підземелля, де бачить знесиленого робітника 11811 й підміняє його. Фредер наказує піти до Йозефа за допомогою і віддає йому свою куртку. Однак робітник спокушається тимчасовою свободою, знайшовши в куртці гроші, він іде розважатися. Тим часом Джо відвідує винахідника Ротванга. Той, одержимий прагненням повернути кохану Гель, яка покинула його і вийшла за Фредерсена, а невдовзі померла. Винахідник створив гіноїда, проте Джо цікавить розшифровка планів. Ротванг визначає, що це прадавні катакомби. З Джо він спускається до катакомб, які також відвідує Фредер. Там Марія втішає робіників, проповідуючи про велич людини, оповідаючи переінкашену легенду про Вавилонську вежу. Хочу раби збудували її, вони не усвідомлювали високу мету її будівництва, що призвело до бунту проти хазяїв і зруйнування вежі. Тому між розумом (інтелектуалами) і руками (робітниками) мусить бути посередник — серце. Марія обіцяє, що людина, котра зуміє привести обидві касти до порозуміння, неодмінно скоро прийде. Джо замислює посіяти недовіру серед робітників до Марії. В цей час Фредер нарешті зустрічається з Марією і освідчується їй в коханні.

Ротванг біля свого гіноїда

Джо наказує Ротвангу викрасти Марію, щоб надати її подоби гіноїду і той ловить її в глибині підземель. Фредер відвідує церкву, де чує віщу проповідь про Вавилонську блудницю. Ротванг надає своєму гіноїду вигляду Марії та відправляє його підбурити народ на бунт проти справжньої Марії. Однак він не прагне виконати доручення Джо, а помститися йому за Гель, зруйнувавши все, чого він досягнув, і вбивши його сина. Фредер стає свідком розмови батька з гіноїдом та втрачає свідомість. У гарячці Фредеру ввижається Смерть, яка йде у Метрополіс, а лже-Марія постає в образі Вавилонської блудниці.

Йозеф провідує Фредера та приносить новину про Марію, котра розважає еліту, зводячи з розуму всіх чоловіків. Він здогадується, що Джо прагне повстання аби отримати підставу застосувати силу і залякавши народ, тримати робітників у вічній покорі. Лже-Марія красномовно підбурює робітників на повстання, зламати машини. Йозеф і Фредер спускаються в катакомби, де розуміють, що це не справжня Марія. Він намагаєтсья донести це до повстанців, але ті, побачивши сина свого гнобителя, кидаються убити його. Захищаючи Фредера, гине Йозеф.

Фредерсен підслуховує розмову Ротванга з Марією, з якої дізнається про його задум. Джо вступає у бій з винахідником, в ході якого Марія тікає. Тим часом повстання поглинає Метрополіс і прямує розправитися з Фредерсеном. Натовп розтрощує генератори електрики, що спричиняє затоплення підземель. Марія рятує дітей, але стикається з натовпом на чолі з Гротом, який усвідомив, що в бунті могли загинути діти. Повстанці вриваються на поверхню й збираються живцем спалити Марію, яка виявляється гіноїдом. Справжня ж Марія б'є у дзвін, привертаючи увагу натовпу. Її переслідує Ротванг, якого Фредер скидає з даху церкви.

Джо, Фредер і Марія виходять до натовпу. Грот пробує помиритися з Джо, однак той вагається. Марія називає Фредера посередником, він підштовхує батька і лідера повстанців до примирення. Фільм завершується висновком: «Посередником між розумом і руками повинне бути серце».

У ролях[ред.ред. код]

  • Ґустав Фреліх — Фредер, син правителя Метрополіса Джо.
  • Бригітта Гельм — Марія/лже-Марія, дівчина з суспільства робітників, проповідниця/гіноїд, що діє під виглядом Марії.
  • Альфред Абель — Джо Фредерсен, правитель Метрополіса.
  • Рудольф Кляйн-Роґґе — Ротванг, учений-винахідник.
  • Генріх Ґеорге — Грот, доглядач машинного відділення.
  • Теодор Лус — Йозеф, помічник Джо і друг Фредера.
  • Фріц Расп — Тонкий, шпигун Фредерсена.
  • Ірвін Бісванґер — Робітник 11811.
  • Гейнріх Ґото — Майстер церемоній (в титрах не вказаний).

Зйомки[ред.ред. код]

Фріц Ланг і Теа фон Гарбоу в роботі над сценарієм (1923 або 1924)

У Німеччині 1920-х років німецька марка зазнала сильної інфляції після Першої світової війни, тому для іноземного капіталу стало вигідно вкладати гроші німецькі стрічки. Голлівуд співпрацював з німецькими кіностудіями, що посприяло їх розвитку. Фріц Ланг, відомий детективними і пригодницькими стрічками, в 1920 році під час роботи над фільмом «Доктор Мабузі» познайомився зі сценарискою Теа фон Гарбу, а за два роки вони одружилися. В 1924 Ланг і його продюсер Еріх Поммер поїхали до Голлівуду для обміну досвідом. Зупинившись у Нью-Йорку, Ланг був вражений його архітектурою і зробив велику кількість фотографій міста. В Голлівуді на прохання Ланга Еріх Поммер купив дві камери Мітчелла, яких досі не було в Німеччині. Фріц Ланг задумав створити найвидовищніший фільм у світі, що перевершив би голлівудські і його ідею було підтримано студією UFA. Теа фон Гарбу в цей час писала роман «Метрополіс» і сценарій майбутнього фільму за ним, присвячений боротьбі науки з окультизмом. У варіанті Теа фігурували злий чаклун, надприродні істоти, але Ланг визнав, що не зможе зняти такий фільм. Було ухвалено створити стрічку науково-фантастичної тематики.

Зйомки було заплановано на осінь 1924 року, але почалися в травні 1925 року за Берліном. На студії UFA побудували величезні декорації робочого району, підніжжя Вавилонської вежі і готичного храму. Зйомки завершилися в жовтні 1926 року, тривали 310 днів і 60 ночей. В них взяло участь 37000 статистів, у тому числі 750 дітей. За цей час бюджет фільму виріс від 1,5 до 6 мільйонів німецьких марок.

Концепт-дизайн фільму був створений театральним художником Еріхом Кеттелхутом. Спочатку він намалював середньовічний замок в центрі міста, але потім концепція змінилася, і в тому місці виросла Вавилонська вежа, верхівку якої вінчав аеродром у вигляді пентаграми. Він також створив дизайн верхнього міста зі стадіоном, садом, а також декількома будівлями, що вибивалися зі стилю верхнього міста: старим будинком вченого, готичним собором і районом червоних ліхтарів в японському стилі. Також він придумав образ нижнього міста. У Ланга було дві основні камери і два оператора: Карл Фройнд та Гюнтер Ріттал. Також для зйомок фільму використовувалися дві мініатюрні камери: німецьку легку камеру Stachow-Filmer і камера Нетрі, якою знімали дрібні моделі.

Костюм гіноїда

Деякі моделі, як «райський» сад складалися з декорацій і намальованого фону. Через те, що модель знімали з дуже близької відстані, в зйомках пересували не камеру, а саму модель за допомогою електромоторів. Еріх Кеттлхут намалював нічні види Нової Вавилонської вежі на картоні розміром 60 на 40 см. Для анімації ковзаючих по стінах вежі променів прожекторів він покадрово домальовував вежу то з освітленими, то з затіненими місцями. Всього Кеттлхут створив для фільму близько тисячі кадрів Вавилонської вежі.

Міські квартали були фанерними і картонними моделями з намальованим фоном. Загальна конструкція декорацій міста складалася з моделей, розмір яких поступово зменшувався так, щоб три з половиною метра простору студії представляли собою 350 метрів простору міста. На мостах і дорогах мініатюрного міського пейзажу розташовувалися 300 мініатюр автомобілів, які покадрово вручну переміщували асистенти. На підготовку і зйомку цих кадрів пішло шість тижнів, хоча на екрані вони проїжджали за 10 секунд. Перетворення машини на ідола здійснювалося за допомогою руху дзеркал і технології під назвою Шюффтан-процес. Існувало дві моделі, машини та ідола, поставлених она навпроти одної. Дзеркало поверталося і починало відбивати протилежне зображення, перекриваючи початкове. Продібно знімався натовп: дзеркало ставилося перед камерою під кутом 45 градусів так, щоб воно відображало мініатюрну модель, яка стояла поруч з камерою. Частина дзеркальної поверхні стиралася, оголюючи прозоре скло. В утвореній щілині на задньому плані рухалися актори. Місцями Ланг застосовував множинну експозицію — одну і ту ж плівку експонували кілька разів, прикриваючи ті місця, де експозиція в даний момент не потрібна. Саме так знімалася сцена набуттям гіноїда подоби Марії. Спочатку знімали фігуру робота на чорному тлі, потім експонована частина закривалася чорним силуетом, навколо якого плавали кола, зроблені з промасленого паперу. Їх рухали нагору і вниз за допомогою спеціально побудованого підйомника. Кола знімалися через скло, на яке наносили тонкий шар олії. Електричні розряди знімалися вже без скла пізніше. Відеотелефон був зроблений за допомогою проектора, поміщеного ззаду декорації, що проектував знятого заздалегідь співрозмовника. Затоплення підземель було справжнім, для цього знадобилося півтори тисячі кубометрів води, в якій актор мусили стояти по кілька годин.

Дизайн робота було створено архітектором Вальтером Шульце-Міттендорфом. Матеріалом було обрано спеціальний пластик, який поступово застигав на повітрі, дозволяючи надавати йому будь-якої форми. Актриса Бригіта Хельм мусила кілька годин лежати в гіпсовій формі, щоб на її основі надати гіноїду відповідних пропорцій. Сам костюм був розбірним.

Перший показ фільму відбулася в Берліні 10 січня 1927 року в кінотеатрі «Паласт ам Зоо». Його тривалість склала понад 3 години. Коли його подивилися 15 тисяч глядачів, фільм тимчасово вилучили з прокату і сильно скоротили. Фільм став найдорожчим проектом за всю історію німецького німого кіно. Незважаючи на успіх у критиків і значні збори, він так і не зміг окупити витрати на виробництво й ледь не став причиною банкрутства студії UFA. Авторитет Ланга було підірвано і він повернувся до створення детективно-пригодницьких фільмів.

В 2008 році в Буенос-Айресі виявили оригінальну театральну копію фільму, відправлену туди в 1928 році. Ще одну копію знайшли в кіноархіві Чилійського університету[1][2].

Вплив[ред.ред. код]

Метрополіс був одним з улюблених фільмів Адольфа Гітлера.

Гурт «Queen» використовував кадри з фільму для свого ретрофутуристичного кліпу «Radio Ga Ga».

Сюжет фільму був покладений в основу популярної манґи відомого автора Осаму Тедзуки, яка була опублікована у 1949 р. Манґа була екранізована у 2001 р. у вигляді повнометражного аніме-фільму режисером Рінтаро.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Lomography - Appreciating Films: Fritz Lang's Metropolis (1927) (en). Процитовано 2017-07-08. 
  2. Novak, Matt. 1927 Magazine Looks at Metropolis, “A Movie Based On Science”. Smithsonian (en). Процитовано 2017-07-08.