Німецька марка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Німецька марка
нім. Deutsche Mark
100 DM Serie4 Vorderseite.jpg
Банкнота 100 марок 1989 року друку
1-DM-Coin-German.jpg
Монета 1 марка 1992 року карбування
Держава(и) Західна Німеччина Західна Німеччина (1949–1990)
Німеччина Німеччина (1990–2001)
Банкноти 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000 марок
Монети 1, 2, 5, 10, 50 пфенігів, 1, 2, 5 марок
Літерний код DEM
Центральний банк Німецький Бундесбанк
Веб-сайт bundesbank.de
Валютні курси
1 EUR = 1,95583 DEM (31.12.1998)
1 USD = 1,6794 DEM (31.12.1998)
1 GBP = 2,7775 DEM (31.12.1998)
CMNS: Німецька марка на Вікісховищі

Німе́цька ма́рка (нім. Deutsche Mark - Дойчмарка) — колишня валюта Німеччини. Була запроваджена у 1948 році на території Західної Німеччини. Після возз'єднання у 1990, стала використовуватись у всій Німеччині. Літерний код валюти: DEM, скорочене позначення: DM. Поділялася на 100 пфенігів (нім. Pfennig, скорочено: pf). В обігу перебували монети номіналом 1, 2, 5, 10, 50 пфенігів і 1, 2, 5 марок та банкноти в 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 і 1000 марок. Центральний банк — Німецький Бундесбанк.

Завдяки, зокрема, жорсткій монетарній політиці Бундесбанку, німецька марка за час свого існування мала особливо «твердий» обмінний курс по відношенню до інших валют і була другою за популярністю резервною валютою у світі.

З 1 січня 2002 року в Німеччині було запроваджено Євро. Обмін німецьких марок на нову валюту проводився за курсом 1,95583 марок за одне євро.

Зміст

Назва[ред. | ред. код]

Назва «Марка» походить від однойменної одиниці ваги, яка слугувала еталоном для виготовлення монет. Термін «Марка» походить від злиття трьох німецько-тевтонських діалектів на основі класичної латинської мови — Marca, Marcha, Marha, Marcus і вперше з'являється в термінології в ІХ столітті[1]. Дослівно українською мовою перекладаєтьс як «Знак» або «відзначати», «маркувати». На початку свого існування марка слугувала мірою ваги і відповідала 8 унціям, проте протягом середньовіччя курс змінювався залежно від регіону[2].

Історія[ред. | ред. код]

Марка була однією з основних грошових одиниць на території німецьких держав починаючи з XVI століття. Після їх об'єднання у 1871 році єдиною німецькою валютою стала Золота марка з прив'зкою до золота (звідки й назва). Золотий стандарт був припинений з початком Першої світової війни що призвело до повного знецінення паперових грошей і появи різних грошових одиниць, т.з. Нотгельдів, які мали місцеві обіги. У 1919 році була запроваджена Паперова марка яка також зазнала гіперінфляції. У 1923 була введена Рентна марка, а у 1924, паралейно з останньою, Райхсмарка. Обидві валюти проіснували до кінця Другої світової війни.

Після закінчення Другої світової війни в економіці Німеччини панував хаос. Її територія, як і Берлін, була розділена на чотири окупаційні зони (західна — американська, британська, французька і східна — радянська). Однією з причин економічної розрухи, що охопила Німеччину в 1945—1948 роках, був колапс грошово-фінансової системи країни.

21 червня 1948 року західна окупаційна влада провела сепаратну грошову реформу з введенням нової валюти, яка поділила економічно Німеччину на дві частини. Грошова реформа готувалася в обстановці найсуворішої таємності протягом багатьох місяців. У колишній казармі в Ротвестене під Касселем були зібрані фахівці, які підготували потрібні закони і провели організаційну підготовку введення нової грошової одиниці — німецької марки, яка складалася з 100 пфенігів. Банкноти (номіналом від ½ до 100 марок) були надруковані в США і завезені до Німеччини через Іспанію. Право обміну одній людині старих марок на нові було наступним: в межах 60 марок обмін проводився в співвідношенні 1:1, а більше — в співвідношенні 10:1. У такому ж співвідношенні були переоцінені вклади в кредитних установах, при цьому половина з них була потім зарахована на блоковані рахунки, 70 % яких потім анулювали. Таким чином, переоцінка грошей була проведена в співвідношенні 6,5 нових марок до 100 старих.

З цього моменту в Німеччині діяли дві різні грошові системи: в західній частині — німецька марка, а в східній — залишалися в обігу райхсмарка, рентна марка і марка Союзного військового командування, які пізніше були замінені на нову валюту — марку НДР.

У травні 1949 року після прийняття Конституції ФРН в країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи було встановлено золотодоларовий стандарт, курс німецької марки до долара становив 3,33 марки за 1 долар США. На нових грошах не вказувалася назва держави: вони випускалися від імені «Банку німецьких земель», який у 1957 році був перетворений в Німецький федеральний банк (Бундесбанк).

28 вересня 1949 року в період масової девальвації валют німецька марка також була девальвована, її курс був знижений до 4,20 марки за 1 долар США. У 1953 році ФРН вступила до Міжнародного валютного фонду, який виходячи з цього паритету зафіксував золотий вміст марки в 0,399902 г чистого золота. У 1976 році МВФ скасував золоті паритети, і німецька марка втратила зв'язок з золотом. У країні встановилася система не розмінних на золото кредитних грошей.

Видатну роль у повоєнному реформуванні німецької економіки та валютної системи, становленні повоєнної марки та захисту її від гіперінфляції відіграв Людвіг Ергард, федеральний міністр економіки у 1949—1963 роках, бундесканцлер у 1963—1966 роках.

Уже в 1950-х роках німецька валюта стала зразком стабільності, через що жителі багатьох країн воліли зберігати заощадження саме в марках. За даними дослідника Ганса Ропера, до 1977 року марка знецінилася в порівнянні з 1950 роком майже вдвічі, проте це один з найкращих результатів у світі. Для порівняння — купівельна спроможність американського долара за той же період скоротилася на 60 %, а фунта стерлінгів — на 82 %.

У 1958 році марка отримала статус вільно конвертованої валюти. Це змусило вирішувати питання про співвідношення стабільності внутрішніх цін і обмінного курсу. На початку 1960-х років курс марки був занижений.

Після розвалу Бреттон-Вудської валютної системи на початку 1970-х років і скасування жорсткого співвідношення валютних курсів на світовому ринку, марка отримала більший простір для маневру.

Під час нафтової кризи 1973—1974 років марка не тільки не знецінилася, але й посилила свої позиції, остаточно перетворившись в другу за значимістю світову валюту після американського долара. Якщо в середині 1973 року долар коштував 2,67 марки, то навесні 1978 року був подоланий «психологічний» рубіж — 2 марки за долар, а на протязі останніх 10 років існування марки — її курс коливався в межах 1,4—1,8 марок за долар. Якщо у 1973 році лише 2 % світових валютних резервів були поміщені в німецькі марки, то до 1987 року ця цифра зросла до 14 %.

Серйозним випробуванням для марки стало возз'єднання Німеччини. Німецька марка була символом свободи і економічного благополуччя для жителів НДР, адже володіння нею забезпечувало доступ до численних матеріальних цінностей Західного світу. У 1990 році марка стала єдиною валютою об'єднаної Німеччини. Обмін грошей почався заздалегідь, до 4000 марок НДР можна було обміняти за курсом 1:1 (ці пільгові умови стали причиною серйозного конфлікту між урядом і Федеральним банком). Крім того, при першому відвідуванні заходу країни кожному мешканцю колишньої НДР видавалися так звані «привітальні гроші» — 100 німецьких марок. Коли обмін був завершений, з'ясувалося, що монет номіналом в 1 марку в обігу не вистачає. В результаті, протягом року на території колишньої НДР їх функцію виконували старі монети НДР в 50 пфенігів.

Протягом 1990-х років німецька марка залишалася однією з найстабільніших валют у Європі, успішно конкуруючи з доларом як засіб заощадження. У країнах колишньої Югославії німецька марка отримала статус другої неофіційною валюти, а подекуди навіть мала офіційне ходіння — наприкінці 1990-х років в Чорногорії та Косово.[3][4]

З 1 січня 1999 після переходу на євро німецька марка перестала бути самостійною валютою і знаходилася в обігу виключно як недесяткова підпорядкована йому грошова одиниця. Монети та банкноти залишалися законним платіжним засобом до 00:00 1 січня 2002 року. З цього моменту німецькі марки і пфеніги приймаються до обміну на євро і центи без обмежень у часі і без додаткових витрат у відділеннях Бундесбанку, 1 євро = 1,95583 марки. Більшість підприємств торгівлі і кредитних установ, взявши на себе добровільні зобов'язання, брали застарілий платіжний засіб і після введення готівкового євро аж до 28 лютого 2002 року. Окремі магазини проводять акції з обміну марок на євро в разі придбання у них товарів.[5][6]

За даними Німецького федерального банку на кінець 2015 року на руках у німців залишилося близько 13 мільярдів марок, що становить приблизно 6,6 мільярдів євро.[7]

Монети[ред. | ред. код]

Стандартні монети[ред. | ред. код]

У 1948 році «Банк німецьких земель» отримав право на карбування монет і випуск їх в обіг. Таким чином, перші монети Федеративної Республіки Німеччини 1948—1949 років випуску містили напис «Банк німецьких земель». Згідно із законом про карбування дрібних монет від 8 липня 1950 року це право було передано федеральному уряду. З тих пір карбувалися монети з написом «Федеративна Республіка Німеччини».

Монети карбувалися на чотирьох монетних дворах ФРН: в Гамбурзі (позначка J), Карлсруе (G), Мюнхені (D) і Штутгарті (F). Після укладення валютно-економічного союзу між ФРН і НДР 1 липня 1990 року, було розпочато в карбування монет в Берліні (позначка А). До цього там карбувалися монети лише марки НДР.

Зовнішній вигляд монет залишалися незмінним протягом 53 років. Спочатку випускалися монети в 1, 5 і 10 пфенігів, які складалися зі сталі, тонко плакованої міддю, або латунню, а також монети з мідно-нікелевого сплаву в 50 пфенігів, 1 та 2 марки. Монета в 2 пфеніга до 1967 року складася з 95 % міді. Монета у 5 марок карбувалася зі срібла.

Через часту плутанину монет в 1 марку з монетами в 2 марки — з 1958 року випускалася монета в 2 марки більшого діаметру з портретом Макса Планка. Так як рахункові машини погано розрізняли монети в 2 марки від деяких іноземних монет — у 1970-х роках монети в 2 марки випускалися зі сплаву магнімат.

Починаючи з 1975 року матеріал з яких карбувалися монети в 5 марок був змінений. Ціна срібла зросла настільки, що матеріальна цінність монет перевищила номінальну вартість, монети в 5 марок стали карбуватися з магнімату.

Всі монети які відносилися до марки ФРН на сьогодні вилучені з обігу і можуть бути обмінені Німецьким федеральним банком на євро (за винятком монет в 2 марки першого випуску).

Зображення
(аверс/реверс)
Номінал Метал Діаметр
(мм)
Товщина
(мм)
Маса
(г)
Аверс Реверс Дата
випуску
1 pfennig 1
пфенніг
бронза/сталь (1948—1949)
мідь/сталь (1950—2001)
16,5 1,38 2 номінал між двох колосків дубова гілка 1948–2001
2 pfennig 2
пфенніга
бронза (1950—1968)
бронза/сталь (1968—2001)
19,25 1,52 3,25
2,9
1950–2001
5 pfennig 5
пфеннігів
бронза/сталь 18,5 1,7 3,0 1949–2001
10 pfennig 10
пфеннігів
21,5 4,0
50 pfennig 50
пфеннігів
мідно-нікелевий
сплав
20,0 1,58 3,5 номінал жінка, що садить дерево
1 Deutsche Mark 1
марка
23,5 1,75 5,5 номінал між дубовим листям герб Німеччини 1950–2001
2 Deutsche Mark 2
марки
25,5 1,79 7,0 номінал
між виноградними гронами
і колосками
герб Німеччини 1951
MaxPlanck 2DM grau.jpg2 марки планк.jpg 26,75 1,79 7,0 Макс Планк герб Німеччини,
номінал
1957–1971
2-DM-Coin-German.jpg Конрад Аденауер 1969—1987
Theodor Heuss 2 DM.jpg2 марки хойс.jpg Теодор Хойс 1970-1987
2 DM Kopseite Kurt Schumacher.jpg2 марки хойс.jpg Курт Шумахер 1979-1993
Muenze 2dm erhardt.jpg2 марки брандт.jpg Людвіг Ергард 1988-2001
Franz-Josef Strauß 2 DM.jpg2 марки брандт.jpg Франц Йозеф Штраус 1990-2001
Muenze 2dm brandt.jpg2 марки брандт.jpg Віллі Брандт 1994-2001
5 Deutsche Mark 5
марок
срібло
(625 проба)
29,0 2,07 11,2 номінал герб Німеччини 1951
1956–1961
1963–1974
5 Deutsche Mark мідно-нікелевий
сплав
10,0 1975–2001

Монета 50 пфеннігів[ред. | ред. код]

Жінка, що стоїть на колінах, зображена на реверсі монети 50 пфеннігів, — Герда Йоханна Вернер. Зображення, як вона садить дуб — було символом реконструкції Німеччини після Другої світової війни. Її чоловік Річард Мартін Вернер, який створював цей малюной, хотів вшанувати пам'ять мільйонів жінок, які піднімали Німеччину з післявоєнних руїн, а також численних лісових робітників, що займаються лісовідновленням.

У 1949 році монетні двори Німеччини почали випускати нову монету 50 пфенігів з написом «Bank deutscher Länder». У 1950 році напис був замінений на «Федеративна Республіка Німеччина», але монетний двір в Карлсруе (G) дозволив свої машинам ненадовго карбувати монети з новим роком і старим написом. 30 000 монет з неправильним написом були вуипущені з економічних міркувань. Так з'явилися предмети колекціонування, які в залежності від стану збереження торгуються до 3000 євро. На початку 1970-х років вони були незаконно перевикарбувані під час скандалу з монетами в Карлсруе.

Спочатку, монета в 50 пфеннігів була єдиною серед інших номіналів з рифленим гуртом. З 1972 року монети цього номіналу випускалися з гладким гуртом, щоб знизити виробничі витрати.

Співвідношення розмірів монети в 50 пфенігів до 1 марки бере початок від співвідношення розмірів срібних монет в Німецької імперії до 1918 року. У той час монета номіналом в 50 пфенігів, або, пізніше, «пів марки», відповідала за вмістом металу половині марки. Діаметр монети в 50 пфенігів залишився незмінним на рівні 20 міліметрів. Діаметр монети в 1 марку відрізнявся тільки на півміліметра від діаметра срібної марки. Тоді як, розмір і товщина відрізнялися.

Монета 1 марка[ред. | ред. код]

Монета номіналом в 1 марку була першою монетою, на якій був викарбувана назва валюти «Німецька марка»; раніше випущені монети називалися «пфеннігами». Як і монета в 50 пфеннігів, вона була виготовлена з мідно-нікелевого сплаву. На монеті було зображено два найбільш поширених німецьких символів: дубове листя на аверсі і федеральний орел на реверсі. У той час як інші раніше випущені монети мали гладкий або рифлений гурт, то на монеті в 1 марку був прикрашений арабесками.

Монета 2 марки[ред. | ред. код]

Перша монета номіналом 2 марки була випущена 8 травня 1955 року. Дизайн створив Йозеф Бернхарт, гравер з Мюнхена, на основі дизайну монети в 1 марку, якин він також розробив.

Маючи однаковий дизайн реверсу, монета мала діаметр на два міліметри більше, ніж монета в 1 марку. На аверсі на додаток до позначення номіналу, замість дубового листя були показані качани кукурудзи і винограду, а гурт містив напис «Einigkeit und Recht und Freiheit» («Єдність, закон і свобода»), замість арабесок; однак, оскільки ці відмінності були незначними, часто виникала плутанина з монетою в 1 марку. Навіть банкам іноді було важко розрізнити дві монети.

Через ці труднощі Бундестаг 30 вересня 1955 року вирішив обміняти монети, що до цього перебували в обігу, на нові, при користуванні якими не виникало б помилок. 13 березня 1957 року Федеральний уряд прийняв рішення щодо дизайну монети. Для зображення на монеті пропонувалися: нобелівський лауреат з фізики, Макс Планк, лікар Роберт Кох та інженер Оскар фон Міллер. Міністр внутрішніх справ Герхард Шредер не зміг підтримати пропозицію віце-канцлера Франца Блюхера випустити ще одну монету з іншим портретом людини, пов'язаної зі створенням лінії Одер-Нейссе, тому що він не вважав доцільним створити два типи монети однакового номіналу. У підсумку, з нагоди 100-річчя був обраний портрет Макса Планка, у виконанні Карла Рота. Крім того, було вирішено зробити монету більш виразною. 21 червня 1958 року вийшло 2 марки нового зразка з трохи більшим діаметром — 26,75 мм і переробленим Федеральним орлом, який розміщався на стороні з позначенням номіналу. 30 червня 1958 року, всього через дев'ять днів після введення нової монети, стара монета в 2 марки була виведена з обігу і втратила своє право як законного платіжного засобу; її можна було обміняти до 30 вересня 1958 року.

Але навіть з введенням нової монети не всі проблеми були вирішені: спочатку плутанина тривала, цього разу з монетою 5 марок. Крім того, вона не була машиночитаємою. Багато іноземних монет тих же розмірів і тим же сплавом сприймалися машинами як двохмаркові номінали, хоча деякі з них мали значно нижчу вартість.

2 лютого 1969 року було оголошено, що повинна з'явитися нова монета в 2 марки із зображенням Конрада Аденауера, першого федерального канцлера Федеративної Республіки Німеччини, який повинен був замінити Макса Планка. Замість простого мідно-нікелевого сплаву (75% Cu, 25% Ni) як матеріал використовувався магнімат. Магнімат складався з чистого нікелевого сердечника (7% для монети в 2 марки), який плакувався мідно-нікелевим сплавом з обох боків. Такі зміни магнітних властивостей монети надійно розпізнавалися машинами. Карбування монет почалося в 1969 році. 28 грудня 1970 року було випущено в обіг перші монети. З матеріально-технічних причин, тільки невелика частина монет потрепила в обіг. Оскільки також були випущені нові монети з портретом Макса Планка (карбувалися до 1971 року), серед спекулянтів і колекціонерів поширилася чутка про те, що федеральний уряд, представлений коаліцією СДПН і ВДП, не допустять політиків ХДС на монетах. Це призвело до того, що колекціонери іноді платили до 5 марок за монету з Аденауером.

1 липня 1973 року (коли всі ще панувала соціал-ліберальна коаліція) монета Аденауера була випущена в великій кількості разом з монетою Теодора Хойса, яка мала ті ж характеристики (розмір, маса, сплав). Монета Макса Планка була виведена з обігу 31 липня 1973 року і, таким чином, зникла з грошового обігу.

За цим послідували ще 2 монети цього типу з зображеннями померлих політиків Федеративної Республіки. Вони випускалися з нагоди круглої річниці створення Федеративної Республіки (1969, 1979, 1989, 1994) або німецької марки (1988). У наступній таблиці представлений огляд шести монет з серії політиків:

Таким чином, починаючи з 1958 року, номінал в 2 марки відрізняються від інших монет. Подібно пам'ятним монетам, вони випускалися в особливих випадках і містили на аверсі портрет знаменитої людини. Між 1973—2001 роками, у великій кількості одночасно, протягом тривалого часу, знаходилися різні монети в 2 марки.

Монета 5 марок[ред. | ред. код]

Для створення дизайну циркуляційної монети номіналом 5 дойчмарок було проведено конкурс, в якому було подано 685 пропозицій. 30 проектів були передані в Федеральний кабінет міністрів 22 лютого 1951 року. Серед учасників до фіналу потрапили: гравер Альберт Холл з міста Швебіш-Гмюнд, Луїс Роберт Ліппл, професор Технічного університету Мюнхена, і Франц Хольц з Майнца. Остаточне рішення було прийнято 8 травня на користь Альберта Холла.

Монета спочатку складалася зі сплаву з 62,5% срібла і 37,5% міді. Коли ціна на срібло за тройську унцію (близько 31 г) тимчасово зросла до більш ніж 6 доларів через спекуляції на ринку зі сріблом в середині 1974 року (при курсі близько 2,50 дойчмарок за долар, що відповідало 15 дойчмаркам), вартість металу наближалася до номінальної вартості монети, це могло незабаром привести до переплавки населенням монет (згідно до закону Грешама-Коперника XVI-го століття). Тоді виробництво і випуск монет були б збитковими. Тому в 1975 році стара монета номіналом 5 марок була вилучена з обігу і замінена новою монетою з магнімату, з більш сучасним зображенням федерального орла.

У 1979 році перехід зі срібла на інший метал обговорювалося в телевізійному двосерійному серіалі «Das Ding». У той час ціна на срібло виросла настільки, що матеріальна вартість срібної монети «Отто Хан», яка вже була викарбувана, була фактично значно вище номінальної вартості в 5 марок; тому монети були знову розплавлені перед випуском, за винятком декількох екземплярів. Наступні нові монети і всі наступні пам'ятні монети такого ж номіналу більше не містили срібла.

Всі циркуляційні монети номіналом 5 дойчмарок, як і монети 2 дойчмарок, містили на гурті напис: «Einigkeit und Recht und Freiheit». Цей текст зустрічався як у правильночитаємому, так і у зворотньому напрямку, через порушення технологічного процесу.

Народні назви[ред. | ред. код]

У різних регіонах Німеччини різні окремі монети мали свої назви. Наприклад, монета 10 пфенігів часто в розмовній мові називалася «грошен», а монета 5 пфенігів іноді називалася «шісткою». 1- та 2-пфеннігові монети іноді називали «індіанськими грошима» (можливо, через їхній коричнево-червоний колір). Монети в 5 марок першого випуску до 1975 року також називалися «срібними орлами» через метал і орла, зображеного на них.

В північній і західній Німеччині була широко поширена назва «Heiermann» для монети в 5 марок. У Баварії монети номіналом в 5 пфенігів і вище отримали баварський редукційний суфікс «-erl» і були названі «Fünferl» («П'ятірка»), «Zehnerl» («Десятка») і «Fuchzgerl» («П'ятидесятка») (= «Fünfzigerl») відповідно до їх номінальної вартості. Монета в 2 дойчмарки часто згадувалася як «Zwickel» («Двушка»). Багато з назв, які використовуються в Баварії для монет-дойчмарок, були переведені в монети євро з відповідними номіналами; тобто «Десятка» — це тепер монета номіналом в 10 євроцентів, а «Двушка» — тепер монета в 2 євро.

Рідкісні циркуляційні монети[ред. | ред. код]

У наступному переліку представлений огляд найрідкісніших циркуляційних монет кожного номіналу з найкращим ступенем колекційного стану (анциркулейтед). Монети у стані пруф іноді мають набагато вищі ціни, а звичайні циркуляційні монети оцінюються значно нижче.

  • 1-пфенніг (1948, Карлсруе (G)) — 90 євро
  • 2-пфенніга (1950, Карлсруе (G)) — 90 євро
  • 5-пфеннігів (1967, Карлсруе (G)) — 80 євро
  • 10-пфеннігів (1967, Карлсруе (G)) — 90 євро
  • 50-пфеннігів (1950, Карлсруе (G), з текстом «BANK DEUTSCHER LÄNDER») — 1.800 євро (див. вище)
  • 50-пфеннігів (1966, Гамбург (J); 1995, Штутгарт (F), Карлсруе (G)) — 100 євро
  • 1-дойчмарка (1954, Штутгарт (F)) — 1.000 євро; (1954, Карлсруе (G)) — 1.600 євро; (1955, Карлсруе (G)) — 1.500 євро
  • 2-дойчмарки «з колоссям» (1951, Карлсруе (G)) — 300 євро
  • 2-дойчмарки «Макс Планк» (1959, Мюнхен (D)) — 300 євро; (1959, Штутгарт (F)) — 400 євро
  • 5-дойчмарок «срібна» (1958, Гамбург (J)) — 4.500 євро
  • 5-дойчмарок «магніматна» (1995, монетний двір Prägestätten) — 50 євро

Крім того, є ще рідкісні монети з браком карбування і пробні монети, які оцінюються значно вище.

Пам'ятні і ювілейні монети[ред. | ред. код]

Крім циркуляційних монет, також карбувалися пам'ятні та ювілейні монети. Хоча ці монети мали статус законного платіжного засобу, вони рідко з'являлися в повсякденному житті.

Перша пам'ятна монета-дойчмарка була випущена 11 вересня 1953 року на честь 100-річчя Німецького музею в Нюрнберзі. Монета мала ті ж технічні дані, що й циркуляційні монета номіналом 5 дойчмарок, що знаходиться в обігу на той час. З тиражем 200 000 екземплярів, з них тільки 1240 монети були випущені в якості пруф, вартість яких доходить до 3600 євро серед колекціонерів. Всього між 1953 і 1979 роками було випущено 28 монет різної тематики.

Після того, як Мюнхен отримав дозвіл на проведення літніх Олімпійських ігор 1972 року, 26 січня 1970 року була випущена перша пам'ятна монета в 10 дойчмарок; на ній була зображена спіраль променів — логотипу ігор. До 1972 року у зв'язку з Олімпійськими іграми було випущено п'ять монет з різним дизайном. Перша монета цієї тематики, з променевою спіраллю, містила змінену легенду: оскільки ігри були дані місту, а не країні, оригінальний текст «SPIELE DER XX. OLYMPIADE 1972 IN DEUTSCHLAND», був замінений на «… IN MÜNCHEN». Вперше на всіх західнонімецьких монетних дворах було запущено виробництво олімпійських монет — до цього всі монети карбувалися лише одним монетним двором. Монети складалися на 62,5% з чистого срібла і на 37,5% з міді. Вони мали масу 15,5 грама і діаметр 32,5 міліметра.

Після того, як в 1975 році монети в 5 марок стали карбуватися з магнімату, через високу ціну на срібло, в 1980 році пам'ятні монети перестали карбувати зі срібла. У 1979 році ціна на срібло злетіла майже до 50 доларів. Для монети, випущеної 24 вересня 1980 року з нагоди 100-річчя Отто Хана, вартість срібла в ній була б на 7,21 дойчмарок вище номінальної вартості в 5 дойчмарок. З тих пір всі монети номіналом в 5 дойчмарок карбувалися з мідно-нікелевого сплаву. Між 1980-м і 1986-м роками було додатково випущено 14 монет різного дизайну. Останній раз пам'ятна монета в 5 марок була випущена 22 жовтня 1986 року на честь 200-ої річниці смерті Фрідріха Великого.

30 квітня 1987 року, до дня 750-річчя Берліна, був відновлений випуск пам'ятних монет номіналом 10 марок. Характеристики монет відповідали олімпійським монетам. У 1998 році вміст срібла (з таким же діаметром і однаковою масою) був збільшений до 92,5%. До введення євро, було випущено 36 монет різного дизайну номіналом 10 марок.

26 липня 2001 року Німецький Федеральний банк представив останній випуск дойчмарки на підставі дозволу, даного Законом щодо карбування золотої монети в 1 дойчмарку, і створення фонду «Гроші та валюта» від 27 грудня 2000 року. Монета виготовлена з чистого золота 999 проби, відповідала за зовнішнім виглядом останній випущеній циркуляційній монеті в 1 дойчмарку, з тією різницею, що на реверсі замість тексту «Федеративна Республіка Німеччина», було вказано «Німецький Федеральний банк». Монета була випущена тиражем в один мільйон штук, її вартість складала 250 дойчмарок. Це була єдина золота монета номіналом в 1 дойчмарку.

Банкноти[ред. | ред. код]

Перша серія банкнот[ред. | ред. код]

Перша серія банкнот була надрукована в США і була доставлена ​​до Німеччини під час надсекретної операції «Пташина собака» на кораблі в Бремергафен навесні 1948 року. Потім 23 000 сталевих коробок з новими грошима були доставлені на вантажівках до Франкфурта. Після цього банкноти були випущені в обіг під час грошової реформи 20 червня 1948 року Банком Німеччини під суверенітетом західних союзників. Дизайн банкнот був в значній мірі заснований на доларі США; використовувалися навіть елементи малюнка американських залізничних акцій. Вказівка ​​установи-емітента і підпис на банкнотах були відсутні. Точно так же була відсутня вказівка ​​місця випуску банкнот, щоб, в разі угоди з Радянським Союзом, вони могли б стати загальною валютою для всієї Німеччини.

Під час грошової реформи були введені банкноти ½, 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 марок. Монети не випускалися до 1949 року. Щоб компенсувати недостачу розмінної монети в обігу, населенню було дозволено використовувати монети і банкноти попередніх випусків, які все ще перебували в обігу, номіналом до однієї рейхсмарки, їх можна було використовувати протягом перехідного періоду до однієї десятої їхньої номінальної вартості. Тому спочатку можна було обійтися без банкнот на суму менше 50 пфенігів.

У першій серії було два різних випуски банкнот в 20 і 50 марок.

24 червня 1948 року область дії німецької марки (Західна Німеччина) була розширена на три західних сектора Берліна. Ці банкноти були проштамповані, або перфоровані, буквою «В». Тому в просторіччі ці купюри називалися «ведмежою маркою» («Bärenmark»).

1-а серія банкнот
Зображення Номінал Розміри (мм) Основний
колір
Опис Дата
введення
Дата
вилучення
Аверс Реверс Аверс Реверс
0,50 DM Serie1 Vorderseite.jpg 0,50 DM Serie1 Rueckseite.jpg 50
пфеннігів
112 × 67 зелено-
синій
номінал номінал 20
червня
1948
30
квітня
1950
1 DM Serie1 Vorderseite.jpg 1 DM Serie1 Rueckseite.jpg 1
марка
синьо-
коричневий
28
лютого
1957
2 DM Serie1 Vorderseite.jpg 2 DM Serie1 Rueckseite.jpg 2
марки
рожево-
зелений
5 DM Serie1 Vorderseite.jpg 5 DM Serie1 Rueckseite.jpg 5
марок
коричнево-
рожевий
постать чоловіка, що сидить на тлі
корабля і глобуса; номінал
31
травня
1950
10 DM Serie1 Vorderseite.jpg
10 DM Serie1 Rueckseite.jpg 10
марок
141 × 67 синій алегорична група:
«робота, справедливість і розвиток»;
номінал
31
липня
1966
20 DM Serie1 Ausgabe1 Vorderseite.jpg 20 DM Serie1 Ausgabe1 Rueckseite.jpg 20
марок
146 × 67 зелений постаті жінки і юнака, що сидять на тлі
промислового містечка, номінал
31
січня
1964
20 DM Serie1 Ausgabe2 Vorderseite.jpg 20 DM Serie1 Ausgabe2 Rueckseite.jpg 20
марок
156 × 67 синьо-
червона
портрет жінки у профіль,
номінал
3
травня
1949
50 DM Serie1 Ausgabe1 Vorderseite.jpg 50 DM Serie1 Ausgabe1 Rueckseite.jpg 50
марок
151 × 67 синій постать жінки, що сидить
з кошиком фруктів; номінал
15
травня
1962
50 DM Serie1 Ausgabe2 Vorderseite.jpg 50 DM Serie1 Ausgabe2 Rueckseite.jpg 50
марок
156 × 67 чорно-
червоний
портрет жінки в анфас,
номінал
31
липня
1949
100 DM Serie1 Vorderseite.jpg 100 DM Serie1 Rueckseite.jpg 100
марок
червоний постать жінки, що сидить з книжкою
на тлі глобуса, номінал
15
червня
1956

Друга серія банкнот[ред. | ред. код]

Друга серія банкнот також випускалася в обіг Банком німецьких земель поетапно від 20 серпня 1948 року і мала відповідну вказівку емісійного центру «Bank deutscher Länder» замість «Банкнота» на лицьовій стороні, як це було на перший серії. Дизайни 10 і 20 марок були однакові з відповідними номіналами першої серії. Дизайни для 5, 50 і 100 марок були розроблені графіком Максом Біттрофом. Банкноти складалися зі зносостійкого паперу і були надруковані в Англії, Франції та США. У 1955 році підприємство «Бундесдрюккерей» з виготовлення цінних паперів отримало наказ надрукувати банкноту в 5 дойчмарок, за якою послідувала купюра в 50 марок в 1959 році.

2-а серія банкнот
Зображення Номінал Розміри (мм) Основний
колір
Опис Дата
введення
Дата
вилучення
Аверс Реверс Аверс Реверс
0,05 DM Serie2 Vorderseite.jpg 0,05 DM Serie2 Rueckseite.jpg 5
пфеннігів
60 × 40 синьо-фіолетовий номінал номінал 20
серпня
1948
31
жовтня
1950
0,10 DM Serie2 Vorderseite.jpg 0,10 DM Serie2 Rueckseite.jpg 10
пфеннігів
синьо-коричневий 30
вересня
1950
5 DM Serie2 Vorderseite.jpg 5 DM Serie2 Rueckseite.jpg 5
марок
120 × 60 зелений алегорична група: «викрадення Європи» 22
березня
1950
31
липня
1966
10 DM Serie2 Vorderseite.jpg 10 DM Serie2 Rueckseite.jpg 10
марок
141 × 67 синій алегорична група: «робота, справедливість і розвиток» 13
грудня
1951
20 DM Serie2 Vorderseite.jpg 20 DM Serie2 Rueckseite.jpg 20
марок
146 × 67 зелений постаті жінки і юнака, що сидять на тлі промислового містечка, номінал грудень
1952
31
січня
1964
50 DM Serie2 Vorderseite.jpg 50 DM Serie2 Rueckseite.jpg 50
марок
150 × 75 зелено-коричневий портрет чоловіка у капелюсі з картини Альбрехта Дюрера, номінал портрет чоловіка у капелюсі з картини Альбрехта Дюрера, група «мотиви з життя», номінал, печатка Банку німецьких земель 18
вересня
1951
31
липня
1965
100 DM Serie2 Vorderseite.jpg 100 DM Serie2 Rueckseite.jpg 100
марок
160 × 80 блакитний член міської ради Нюрнберга Якоб Мюффел (з картини Альбрехта Дюрера), номінал, печатка Банку німецьких земель член міської ради Нюрнберга Якоб Мюффел (з картини Альбрехта Дюрера), історичні будівлі Нюрнберга, номінал 16
травня
1951

Для захисту від підробки всі купюри цієї серії мали гільйош. Крім того, кожні купюри в 5- і 10-пфеннігів, а також в 5- і 50-марок мали водяний знак. Крім того, купюра в 5 марок купюра мала додаткову захисну нитку.

Банкноти в 5, 50 і 100 марок містили на зворотному боці текст про покарання за підробку: «Кожен, хто копіює або підробляє банкноти, або вводить в обіг копійовані, або підроблені банкноти, підлягає покаранню ув'язненням терміном до двох років», такий же текст містився на попередніх банкнотах-рейхсмарках.

Третя серія банкнот[ред. | ред. код]

Третя серія банкнот випускалася в обіг з 1961-го до початку 1990-х років. Плани з випуску нової серії банкнот з'явилися ще в 1957 році, коли Банк німецьких земель був перетворений в Німецький Бундесбанк, тому що слова «Банк німецьких земель», надруковані на попередніх серіях, вже не були коректними. Як перша серія банкнот, випущена Бундесбанком, вона отримала внутрішнє позначення «BBk I».

Банкноти попередніх серій мали дуже короткий термін служби в порівнянні з банкнотами більш пізніх випусків, оскільки вони були зроблені з не надто зносостійкого паперу. Потреба випуску нової серії також була викликана зменшенням резервних запасів банкнот попереднього випуску, які використовувались для заміни пошкоджених купюр.

Типовими елементами захисту банкнот від підробки цього періоду був гільош, багаторівневий водяний знак і захисна стрічка. Більшість банкнот мали флуоресцентні номери банкнот, які були видно під ультрафіолетовим світлом, а також зелені, жовті і сині флуоресцентні волокна, вбудовані в папір; однак в обігу також зустрічалися деякі екземпляри банкнот без цих характеристик. Папір банкнот мав різні відтінки: зелений (5 і 20 марок), блакитний (10 і 100 марок) або жовтуватий (інші номінали). В 1977 році банкноти отримали новий елемент захисту, так званий «M-Merkmal». Елемент являв собою безбарвну неорганічну оксидну суміш, що була нанесена на захисну нитку, яка мала машиночитаєму функцію. Банкноти, які були захищені від підробок таким чином, називалися всередині Бундесбанку «BBk Ia». Всі банкноти третьої серії містили вказівку щодо покарання за підробку та фальсифікацію.

Друк 500 мільйонів екземплярів нових банкнот відбувався виключно в Німеччині. Близько половини випуску третьої серії, вимірюваного кількістю банкнот, а не номінальною вартістю, було надруковано в Берліні, в федеральній друкарні «Bundesdruckerei», а решта — в Мюнхені, в приватній друкарні «Giesecke & Devrient». У 1960 році розпочався друк перших 20-маркових купюри, пізніше були надруковані також 100- і 1000-маркові купюри друкарнею «Giesecke & Devrient». Вартість друку склала близько 50 мільйонів марок, що було профінансовано за рахунок прибутку Бундесбанку. У цілому, обміну підлягало близько 20 мільярдів марок.

Незважаючи на велику потребу торгівлі в новій купюрі в 1000 марок, Бундесбанк не наважувався ввести її, заради протидії чуткам щодо наростання інфляції. Тираж 1000-маркової купюри неухильно збільшувався протягом багатьох років. Якщо в 1964 році їх було 640 000 екземплярів, 4,5 мільйона в 1974 році, то через десять років по тому їх вже налічувалося 19,4 мільйонів.

Всього вийшло п'ять випусків цієї серії банкнот. Перший тираж датується 2 січня 1960 року і містить підпис тодішнього президента і віце-президента Бундесбанку Карла Блессінга і Генріха Трегера. 2 січня 1970 року, після кадрової зміни вищого керівництва Бундесбанку, вийшов другий тираж. У той же час, на зворотному боці банкнот, в тексті щодо покарання за підробку, слово «Zuchthaus» («виправний будинок») було замінено словом «Freiheitsstrafe» («позбавлення свободи»), оскільки виправні будинки були скасовані після великомасштабної реформи кримінального законодавства 1969 року. Були присутні підписи нового керівництва Бундесбанку Карла Класена і Отмара Еммінгера. 1 червня 1977 року Еммінгер посів посаду президента, а Карл Отто Пьоль став його віце-президентом. Починаючи з цього випуску, банкноти містили елемент захисту «M-Merkmal» і мали найменування «BBk Ia». Дата випуску на банкнотах востаннє була змінена 2 січня 1980 року. Пьоль на той час став президентом Бундесбанку, а Гельмут Шлезінгер був його заступником. Пізніше на зворотному боці банкнот з'явився міжнародний знак охорони авторського права.

Третя серія банкнот була вилученя з обігу 30 червня 1995, майже через три роки після того, як до обігу надійшов повний номінальний ряд четвертої серії банкнот.

Дизайн[ред. | ред. код]

Спочатку Бундесбанком були визначені зображення портретів, написів і форматів банкнот. Оскільки захист від підробок був на першому плані, використовувалися важкі для копіювання зображення портретів зі старих, визнаних культурно-історичних картин. Коли справа дійшла до основних кольорів, Бундесбанк слідував забарвленню банкнот попередніх серій. Для нових купюр номіналом в 500 і 1000 марок були обрані червоний і коричневий кольори. Ці дві купюри були єдиними в цій серії, які також містили банкнотні номери на зворотному боці.

Потім Бундесбанк оголосив конкурс на подальший дизайн, а саме на вибір мотивів оформлення для зворотного боку і декоративного дизайну, і запросив для цього десять графічних дизайнерів, які вже мали досвід у створенні дизайнів банкнот і поштових марок.

Дизайн-переможець був обраний на початку 1959 року за участю тодішнього федерального президента банку Теодора Хойсса. Учасниками конкурсу були: Герман Айденбенц (його проекти були використані для серії «BBK I»), Макс Біттроф (його проекти були використані для серії «BBK II» (запасна серія); Рудольф Герхардт (його проекти були використані для серії «BBK IIa» (запасна серія для Берліна); Рене Біндер (хоча його проекти не були реалізовані, графічні рішення цієї серії згодом стали відомі на виставці); Ернст Бьом (його малюнки нагадували банкноти трильйонних номіналів 1924 року, на яких містилося зображення портрету праворуч в прямокутному вікні); Курт Кранц (його проекти також містили портрети в прямокутнику, їхнім примітним рішенням були вигнуті лінії на лицьовій стороні банкнот, які «послаблювали» надмірно «квадратні» елементи малюнку. Для водяного знака, він, був єдиним, хто запропонував орла, а не зображення голови); Еріх Меєрвальд (банкноти, які він розробив, мали акварельний вид, з круглими вигнутими лініями); Карл Ханс Вальтер (його малюнки містили портрети в круглому медальйоні, в центрі ліворуч вказувався номінал. На зворотних боках банкнот крупних номіналів мотиви малюнків, містили зображення орла); Альфред Голдаммер (у його дизайні повністю домінували кола і круглі лінії); Леон Шелль (дизайн зворотного боку єдиної відомої банкноти в 50 німецьких марок містить середньовічну торгівельну сцену).

Переможцем конкурсу став швейцарець Герман Айденбенц, який на той час жив в Гамбурзі. Бундесбанк відхилив деякі з його пропозицій зобразити картину «Лицар, смерть і диявол» Альбрехта Дюрера на зворотному боці банкноти в 1000 марок. Пізніше Айденбенц сказав, що джентльменам це не сподобалося. Замість цього на зворотному боці банкноти був зображений Лімбургзький собор, з гравюри мюнхенського гравера і художника-графіка Себастьяна Сайлера. Інші затвердженні відхилення від оригінального малюнка Айденбенца включали зображення дубової гілки, замість дубового листа, на 5-ти марках, і замку на 50-ти марках, замість силуету німецького міста, як це передбачалося спочатку.

3-я серія банкнот
Зображення Номінал
(марок)
Розміри (мм) Основний
колір
Опис Дата
введення
Дата
вилучення
Аверс Реверс Аверс Реверс
5 DM Serie3 Vorderseite.jpg 5 DM Serie3 Rueckseite.jpg 5 120 x 60 світло-зелений портрет венеційки (за мотивами однойменної картини Дюрера), номінал дубове листя, номінал, печатка Німецького федерального банку 6
травня
1963
30
червня
1995
10 DM Serie3 Vorderseite.jpg 10 DM Serie3 Rueckseite.jpg 10 130 x 65 сіро-блакитний портрет молодого чоловіка (за мотивами однойменної картини Дюрера), номінал корабель «Горх Фок II», номінал, печатка Німецького федерального банку 21
жовтня
1963
20 DM Serie3 Vorderseite.jpg 20 DM Serie3 Rueckseite.jpg 20 140 x 70 зелений портрет нюрнбергської патриціанки Ельсбет Тухер (за мотивами однойменної картини Дюрера), номінал скрипка і кларнет, номінал, печатка Німецького федерального банку 10
лютого
1961
50 DM Serie3 Vorderseite.jpg 50 DM Serie3 Rueckseite.jpg 50 150 x 75 коричневий чоловічий портрет (за мотивам картини невідомого швабського художника «Чоловік з дитиною», що зберігається у Штеделевському художньому інституті у Франкфурті), номінал Гольстинські ворота у Любеку, номінал, печатка Німецького федерального банку 18
червня
1962
100 DM Serie3 Vorderseite.jpg 100 DM Serie3 Rueckseite.jpg 100 160 x 80 синій портрет космографа Себастьяна Мюнстера (за мотивам картини художника Христофа Амбергера, з Берлінскої картинної галереї), номінал орел, номінал, печатка Німецького федерального банку 26
лютого
1962
500 DM Serie3 Vorderseite.jpg 500 DM Serie3 Rueckseite.jpg 500 170 x 85 червоно-коричневий чоловічий портрет (за мотивам картини «Портрет безбородого чоловіка» німецького художника Ганса з міста Швац), номінал замок Ельц, номінал, печатка Німецького федерального банку 26
квітня
1965
1000 DM Serie3 Vorderseite.jpg 1000 DM Serie3 Rueckseite.jpg 1000 180 x 90 коричневий портрет математика і астронома Йоганна Шонера (за мотивам картини художника Лукаса Кранаха Старшого), номінал кафедральний собор у Лімбурзі-на-Лані, номінал, печатка Німецького федерального банку 27
липня
1964

Четверта серія банкнот[ред. | ред. код]

19 березня 1981 року члени Ради Центрального банку Німецького Бундесбанку вирішили випустити нову серію банкнот. Це стало необхідним через технічний прогрес, який полегшив підробку старих банкнот. Нова серія стала більш пристосованою для автоматичних платежів. Минуло майже десять років, перш ніж перші два номінали банкнот четвертої серії були введені в обіг, що відбулося 1 жовтня 1990 року. Це були банкноти 100 і 200 марок — цей номінал став новинкою цієї серії банкнот.

При розробці і виборі елементів дизайну було прийнято багато нових рішень. Ще під час появи задуму створення четвертої серії, зображення на ній портретів стало основною концепцією оформлення банкнот. «Повинні були бути обрані портрети видатних особистостей з історії Німеччини в області мистецтва, літератури, музики, бізнесу, науки і техніки». Крім того, тематика оформлення зворотного боку повинна була стосуватися людини, зображенної на лицьовій стороні. Основні кольори всього номінального ряду серії було залишено незмінними, кожна банкнота містила слово «банкнота» в фрактальному шрифті.

Персоналії[ред. | ред. код]

Комітет, який складався з істориків Карла Отмара фон Аретіна, Кнута Борхардта і Хорста Фурманна, був уповноважений визначити особистостей, які повинні з'явитися на банкнотах. Було від 70 до 80 осіб на вибір. «Кращі особистості» (наприклад, Гете, Шиллер, Дюрер) були відкинуті. Точно так же вибули люди, які не належали до національної спільноти, або які могли викликати конфесійні, або політичні протиріччя (наприклад, Мартін Лютер, Карл Маркс), або які в основному працювали за кордоном, такі як Жак Оффенбах.

При виборі особистостей враховувався статевий баланс, релігійна приналежність, походження і область роботи. У серії мали бути присутні три, або, принаймні, два жіночих персонажа. Проте, вибір жіночих особистостей був дуже обмежений. Мета полягала в тому, щоб показати жінок, які працювали самостійно, не будучи в тіні близьких їм чоловіків (Шарлотта фон Штайн, Шарлотта фон Калб). Проте, такі жінки були дуже рідкісним явищем до 19-го століття. Тому комітет спочатку вибирав видатних жінок, не беручи до уваги обмеження, що стосуються сфери діяльності, походження чи віросповідання.

Однією з вимог до дизайну було те, що люди, зображені на купюрах, як це бачив глядач, повинні дивитись ліворуч у бік центру банкноти. Це дозволило створити дзеркальне співвідношення портрету з портретом водяного знаку. Оскільки братів Грімм мали зображати дві особи, для них була зарезервована найбільша за розміром банкнота. Дотримувалося чергування на банкнотах чоловік/жінка. Співвідношення номінал/особистість було випадковим і не мало ніякої закономірності та врахування заслуг персоналії.

Марія Сибілла Меріан насправді призначалася для 100 марок, а Клара Шуман — для 500 марок. Для портрета Марії Сибілли Меріан, однак, була доступна тільки художньо неповна гравюра Йоганна Рудольфа Шелленберга, оскільки оригінальний малюнок викликав сумніви щодо автентичності. Тому Бундесбанк провів конкурс дизайнерів, щоб отримати високоякісний шаблон для друку з цієї гравюри, яка згодом стала основою для портрета на банкноті. Оскільки банкнота в 100 марок повинна була з'явитися однією з перших, портрети вищевказаних жінок були обмінені через ці труднощі.

Відбір дизайну[ред. | ред. код]

На конкурс дизайну банкнот, який тривав з 1 січня по 30 червня 1987 року, Бундесбанк замовив чотири дизайнера-графіка: одного з друкарні «Bundesdruckerei» (представлену Рудольфом Герхардтом, який вже проектував запасні банкноти («BBk-II») для Західного Берліна), Ернста Юнгера, Йоганна Мюллера та Адріана Артура Сенгера. Після рішення експертної комісії, що складається з істориків, дизайнерів та дизайнерів-графіків, а також соціолога, лише одна серія малюнків відповіла високим вимогам. Однак ця серія малюнків занадто нагадувала швейцарський франк, тому не могло бути й мови щодо її затвердження. Це вимагало б нового конкурсу дизайнерів, який затримав би проект принаймні на один рік. Оскільки представлені два проекти дизайну «Bundesdruckerei» були відхилені Бундесбанком, був взятий до уваги проект тодішнього головного графічного дизайнера «Bundesdruckerei», Райнхольда Герстеттера, який на той час перебував у розпорядженні Бундесбанку. Після розгляду комітетом цей проект був у підсумку обраний як основа для нової серії банкнот. Експерти писали: «Комітет експертів з мистецтва одностайно вважає, що конструктивні особливості, [...] зібрані тут, в значній мірі відповідають вимогам [...]. У зв'язку з цим комітет експертів з мистецтва може рекомендувати Deutsche Bundesbank використати існуючі дизайни як основу для нової серії банкнот».

Оформлення[ред. | ред. код]

Міські картини на задньому плані оформлення лицьової сторони були ідеєю Герштеттера. Деякі з його проектів також відрізнялися яскравими сучасними будівлями в відповідних містах. Дизайн міста Франкфурта привів до рішення зобразити на банкнотах лише історичні будівлі. Причина була в тому, що зображення офісних хмарочосів Deutsche Bank мало домінування в дизайні, до того ж Бундесбанк не хотів брати участі в рекламі приватної компанії.

У 1988 році вирішувалося питання щодо правильного вибору міста для кожної банкноти. Для Пауля Ерліха на 200-т марках графік-дизайнер Герстеттер спочатку зобразив місто Бад-Гомбург, його місце смерті. Це було відкинуто, тому що його роботи в основному проходили в Берліні і Франкфурті-на-Майні. Для Клари Шуман на купюрі в 100 марок графік зобразив Франкфурт, яка провела там останні роки свого життя. Після рішення зобразити на 5-ти марках портрету Беттіни фон Арнім, швидко стало ясно, що на цьому номіналі буде показане місто Берлін. Оскільки кожне місто повинно було з'являтися на банкнотах тільки один раз, для Пауля Ерліха розглядався тільки Франкфурт. Лейпциг був пізніше обраний для Клари Шуман, тому що це місто було не тільки її місцем народження, але також і тому, що вона домоглася там свого першого великого успіху.

Рішення представити на купюрах Лейпциг було прийнято через успішне завершення подій 1989/1990 років, спочатку четверта серія банкнот призначалася тільки для Західної Німеччини і Західного Берліна. Це було викликано тим, що Лейпціг представляв нові федеральні землі, також це місто мало особливе символічне значення: тут пройшли перші демонстрації в понеділок, які привели до розпуску НДР і возз'єднання Німеччини.

Дизайн зворотного боку[ред. | ред. код]

Райнхольд Герштеттер створив малюнок з казки «Зіркові талери» братів Грімм, як центральний мотив для оформлення зворотного боку банкноти в 1000 марок. Однак, незважаючи на їхню велику колекцію казок, внесок братів Грімм не можна було зводити лише до одних казок, оскільки вони внесли великий вклад в німецьку мову, опублікувавши німецький словник. Таким чином, їхній словник став основним мотивом, а малюнок до казки розмістили на білому полі купюри.

Зворотний бік банкнот також був розроблений з великою увагою до деталей. Навіть фонові малюнки були пов'язані з людиною, зображеною спереду. У четвертій серії більше не було тексту щодо покарання за підробку банкнот.

Номінал 5 марок[ред. | ред. код]

Спочатку планувалося створити сім номіналів для нової серії банкнот, як і в попередній серії. Проте, номінал в 5 марок повинен був бути відхилений на користь нової банкноти в 200 марок. Кількість купюр в 5 марок становила лише близько п'яти відсотків від відповідних монет. Тоді, як наприкінці 1980-х років близько 38 відсотків від загального обсягу готівки в обігу становили купюри в 100 марок. Тільки в червні 1987 року члени Ради Центрального банку вирішили продовжити випуск банкноти в 5 марок, розширивши таким чином серію до восьми номіналів банкнот.

Однак, оскільки особи для інших банкнот вже були визначені, було важко знайти «підходящу» жінку для 5 марок, тому що це повинна мала бути католичка, яка б могла стояти в одному ряду з раніше обраними особистостями, що жили в період з ХVII і до початку XX століття. Письменниця Беттіна фон Арнім була єдиною жінкою, яка відповідала цим критеріям, навіть незважаючи на те, що тема поезії та літератури вже піднімалася у вигляді присутності на купюрі в 20 марок письменниці Аннетте фон Дросте-Хюльсхофф і її регіональна приналежність не відкрила нового міста для оформлення банкнот.

На зворотному боці першого проекту купюри був зображений пам'ятник Гете, спроектований Беттіною фон Арнім. Однак 5 марок не повинні були стати, хоча й опосередковано, «банкнотою Гете». Було вирішено на білому полі зворотного боку зобразити лише текст листування Арнім з Гете. Другий малюнок (з вінком з квітів, як це показано в її книзі «Весняний вінок Клеменса Брентано») був відхилений з естетичних міркувань. Оскільки ця серія банкот стала загальнонімецькою, на зворотному боці з'явилися Бранденбурзькі ворота, які були побудовані і відкриті при її житті. Ворота були і залишаються символом єдності Німеччини. Ця обставина, в якомусь сенсі, робила купюру в п'ять марок загальнонімецькою банкнотою.

В іншому банкнота в 1000 марок також була адаптована до нової політичної ситуації, в ході цього ілюстрація до «Зіркових талерів» стала другорядним мотивом, а Берлін і побічно Лейпциг стали основою оформлення купюри.

4-а серія банкнот
Зображення Номінал
(марок)
Розміри (мм) Основний
колір
Опис Дата
введення
Дата
вилучення
Аверс Реверс Аверс Реверс
5 DM Serie4 Vorderseite.jpg 5 DM Serie4 Rueckseite.jpg 5 122 x 62 жовто-
зелений
письменниця Беттіна фон Арнім, будинок Віперсдорф, будівлі історичного Берліна, ріг (символ Віперсдорфа), номінал Бранденбурзькі ворота, текст з листування Беттіни фон Арнім з Гете, номінал, печатка Німецького федерального банку 27
жовтня
1992
31
грудня
2001
10 DM Serie4 Vorderseite.jpg 10 DM Serie4 Rueckseite.jpg 10 130 x 65 блакитно-
фіолетовий
математик-астроном і фізик Карл Фрідріх Гаусс, Гауссовий розподіл, історичні будівлі Геттінгена, номінал секстант; невелика карта, що показує тріангуляцію Королівства Ганновера; виконана Гауссом; номінал; печатка Німецького федерального банку 16
квітня
1991
20 DM Serie4 Vorderseite.jpg 20 DM Serie4 Rueckseite.jpg 20 138 x 68 зелений поетеса Аннетте фон Дросте-Хюльсхофф
будівлі міста Мерсбург
номінал
перо; бук, що стосується книги Аннетти фон Дросте-Хюльсхофф «Бук євреїв»; відкрита книга; номінал; печатка Німецького федерального банку 30
березня
1992
50 DM Serie4 Vorderseite.jpg 50 DM Serie4 Rueckseite.jpg 50 146 x 71 коричневий архітектор Йоганн Бальтазар Нейман, будівлі Старого Вюрцбурга, архітекторська лінійка, номінал будівля Вюрцбургського палацу-резиденції і креслення церкви бенедиктинського абатства в Нересхаймі в осьовому перерізі, номінал, печатка Німецького федерального банку 30
вересня
1991
100 DM Serie4 Vorderseite.jpg 100 DM Serie4 Rueckseite.jpg 100 154 x 74 блакитний композитор і піаністка Клара Шуман, будівлі історичного Лейпцига, ліра, номінал рояль, Консерваторія Хоха у Франкфурт-на-Майні, камертони, номінал, печатка Німецького федерального банку 1
жовтня
1990
200 DM Serie4 Vorderseite.jpg 200 DM Serie4 Rueckseite.jpg 200 162 x 77 червоно-
помаранчевий
лікар, лауреат Нобелівської премії Пауль Ерліх; будівлі історичного Франкфурта-на-Майні; формула арсфенаміну; номінал мікроскоп, посох Асклепія, номінал, печатка Німецького федерального банку 1
жовтня
1990
500 DM Serie4 Vorderseite.jpg 500 DM Serie4 Rueckseite.jpg 500 170 x 80 червона натураліст і художниця Марія Сибілла Меріан, комаха, будівлі стародавнього Нюрнберга, номінал кульбаба, комаха з роду п'ядунів, комаха з роду Rhopalocera, номінал, печатка Німецького федерального банку 27
жовтня
1992
1000 DM Serie4 Vorderseite.jpg 1000 DM Serie4 Rueckseite.jpg 1000 178 x 83 червоно-
коричневий
вчені-філологи і казкарі брати Грімм (портрет роботи Елізабет Йєрихау-Бауман), будівлі історичного Касселя, номінал «Словник німецької мови» братів Грімм, Стара бібліотека в Берліні, номінал, печатка Німецького федерального банку 27
жовтня
1992

Технічний дизайн і ступені захисту[ред. | ред. код]

Папір для банкнот був зроблений з бавовни і злегка забарвлений ​​в основний колір банкноти: досить, щоб людське око могла сприймати цей колір, але не настільки сильно, щоб копіювальні пристрої могли малопомітно відтворювати цей колір. Крім того, папір був змішаний з жовтими, синіми і червоними флуоресцентними волокнами, які були видні в ультрафіолетовому світлі. Папір для банкнот мав товщину 100 мкм і масу на 90 г/м² (похибка складала ±5%). Номер банкноти був надрукований флуоресцентним кольором в передній лівій і нижній правій частині банкноти. Він містив індивідуальну контрольну цифру, яка була створена з використанням діедральних груп.

Як і в серії «BBk I», водяний знак являв собою відзеркалення портрету банкноти. Новими елементами захисту стали водяний знак з номіналом банкноти, наскрізний елемент і захисна нитка з алюмінієвим покриттям, вбудована в папір, на ній був надрукований номінал банкноти, яка була частково видна спереду (так звана «віконна нитка»). Також в багатьох місцях використовувалися мікроелементи, рельєфний друк і конфігурації ліній, що створювали муар. Був присутній ефект нахилу, якщо уважно придивитися можна було побачити літери «DM» нижче вертикального позначення номіналу у положенні, коли банкнота була нахилена під певним кутом. Оптично змінний колір використовувався тільки на банкнотах в 500 і 1000 марок, на позначенні великого числа номіналу знизу на лицьовій стороні.

Крім того, були й інші ступені захисту, які можна було побачити тільки за допомогою технічних засобів. До них відносяться штрих-код з водяним знаком, магнітні пігменти в певних фарбах і деякі зображення, які з'являлися в ультрафіолетовому або інфрачервоному світлі.

Як і в попередній серії, половина банкнот була виготовлена підприємством «Bundesdruckerei» в Берліні, а решта на підприємстві «Giesecke & Devrient» в Мюнхені. Згідно приватному друкарському підприємству, виготовлення банкноти коштувало від 10 до 20 пфеннігів.

Введення в обіг[ред. | ред. код]

За даними Бундесбанку, технічний запуск нової серії пройшов гладко. Щоб заздалегідь протистояти чуткам і побоюванням щодо грошової реформи, Бундесбанк вперше опублікував 24 березня 1988 року прес-реліз про нову серію банкнот. Вперше серія була публічно представлена 17 квітня 1989 року.

Трохи більше ніж за шість місяців до запланованої дати введення в обіг, Бундесбанк запустив широкомасштабну кампанію в друкованих ЗМІ за 15 мільйонів марок, щоб інформувати населення про нову серію банкнот. Велике значення було надано опису нових ступенів захисту. Також були випущені брошури, які були показані в банках і ощадних касах. У серпні 1990 року великій частині населення була розіслана велика листівка, на додаток до телефонного рахунку, з описом банкнот.

Але була і критика. В результаті виявлення нових ступенів захисту у населення складалося враження, що банкноти є фальшивими. Це призвело до того, що не було приділено належної обережності в поводженні з новими банкнотами. Через таку поведінку населення і зростання його доступу до сканерів і кольорових принтерів зросла кількість фальшивих банкнот. Федеральне управління кримінальної поліції (BKA) і Державне управління кримінальної поліції розкритикували той факт, що їх техніків та експертів по підробленим грошам населення майже не чуло.

Після введення банкноти в 10 марок в квітні 1991 року, як третьої купюри нової серії, періодично з'являлися повідомлення в ЗМІ про плутанину з банкнотою в 100 марок через схожість кольору (блакитно-фіолетовий і червонувато-синій). Проте, Бундесбанк не бачив необхідності в якихось діях щодо цього, тому що ще при введенні серії «BBk I» також була схожа плутанина і труднощі в платіжних операціях, які ослабли після того, як населення звикло до банкнот.

Критика також надходила від Німецької асоціації сліпих і слабозорих. У листі до Deutsche Bundesbank критикувалося, що тактильні мітки можна було відчути на дотик пальцями тільки до тих пір, поки банкнота мало була в обігу, і що відмінності в довжині між різними номіналами банкнот, які складали 8 мм, були занадто малі, щоб можна було розрізнити банкноти.

Також були виявлені деякі помилки на банкнотах. У рояля в будинку чоловіка Клари Шуман — Роберта Шумана, в Цвіккау, є дві педалі. А на банкноті показані чотири педалі. Це пояснювалося тим, що була мета показати не якийсь певний предмет, а тільки музичний інструмент того часу. Дизайнер Райнгольд Герстеттер пізніше пояснив, що він не міг точно визначити кількість педалей на представлених йому зображеннях. Також часто критикувалася орфографічна помилка в слові «Wangeroog», замість «Wangeroogе», на карті, зображеної на білому полі зворотного боку банкноти в 10 марок. Дослідники Бундесбанку вказували на те, що написання назви острова часто змінювалося і що за часів Гаусса воно писалося без букви «е».

Поліпшення ступенів захисту (BBk IIIa)[ред. | ред. код]

З 1 серпня 1997 року банкноти номіналом 100 і 200 марок були випущені з додатковими ступенями захисту, оскільки вони найчастіше підроблялися. У лютому 1998 року в обіг була випущена нова банкнота номіналом 50 марок. Ці банкноти отримали внутрішнє позначення серії «BBk IIIa». Найбільш помітними змінами були голограма зліва і перламутрова смуга на правій стороні спереду. «Кіпп-ефект» також був поліпшений. Крім того, банкноти мали трохи інші кольори, ніж старі банкноти; вони виглядали трохи більш пастельними, а лінії не такими різкими. Фонові візерунки (особливо ззаду) також були змінені. Якщо раніше були зображені мотиви, пов'язані з зображеною людиною, то тепер можна було побачити колові візерунки. Нові банкноти також містили «Сузір'я Євріона», яке було призначене для запобігання копіюванню сканерами і копіювальними апаратами.

З введенням євро німецька марка, а разом з нею і ця четверта серія банкнот втратили статус законного платіжного засобу 31 грудня 2001 року.

Банкноти з голограмою

4-а серія банкнот
Зображення Номінал
(марок)
Розміри (мм) Основний
колір
Опис Дата
введення
Дата
вилучення
Аверс Реверс Аверс Реверс
50 DM 1996.jpg 50 DM 1996 b.jpg 50 146 x 71 коричневий архітектор Йоганн Бальтазар Нейман, будівлі Старого Вюрцбурга, архітекторська лінійка, номінал будівля Вюрцбургського палацу-резиденції і креслення церкви бенедиктинського абатства в Нересхаймі в осьовому перерізі, номінал, печатка Німецького федерального банку 2
лютого
1998
31
грудня
2001
100 DM 1996.jpg 100 DM Serie4 Rueckseite.jpg 100 154 x 74 блакитний композитор і піаністка Клара Шуман, будівлі історичного Лейпцига, ліра, номінал рояль, Консерваторія Хоха у Франкфурт-на-Майні, камертони, номінал, печатка Німецького федерального банку 1
жовтня
1997
200 DM 1996.jpg 200 DM 1996 b.jpg 200 162 x 77 червоно-
помаранчевий
лікар, лауреат Нобелівської премії Пауль Ерліх; будівлі історичного Франкфурта-на-Майні; формула арсфенаміну; номінал; голограма мікроскоп, посох Асклепія, номінал, печатка Німецького федерального банку

Грошовий обіг[ред. | ред. код]

Протягом 53 років випуску німецької марки грошова маса постійно росла. Тільки в 1998 році річний грошовий потік впав нижче значення попереднього року.

У 1950 році сума витрачених населенням грошової маси склала 7,8 млрд., в 1955 році — 15,5 млрд., а у 2000 році вона досягла 244,8 млрд німецьких марок. Це означає, що обсяг грошової маси збільшився більш ніж в 30 разів. Валовий національний продукт за цей час номінально зріс в 38 разів (а реально у вісім разів). Таким чином, з роками співвідношення готівкової маси до валового продукту було незначно знижене. Оскільки німецькі колекційні монети номіналом 5 або 10 марок мали дуже високу вартість, їх частка в монетному обігу в кінці 2000 року становила близько 25%.

Починаючи з 1970-х років, кількість готівкових німецьких марок за кордоном також неухильно росла, почасти через гастарбайтерів, які забирали гроші на свою батьківщину, а почасти через бажання німців подорожувати. Готівка також вивозилася за кордон для вигідного вкладання. Кількість готівкових марок, які перебували в обігу за кордоном, статистично не реєструвалася, однак дослідження, проведене Бундесбанком, передбачає, що «в кінці 1994 року, за кордоном могло знаходитися від 30% до 40% акцій в німецьких марках».

З тих пір, як федеральний уряд оголосив в жовтні 1987 року, що він введе податок на прибуток з процентного доходу, попит на готівкові гроші різко зріс. Номінали в 500 і 1000 марок були особливо затребувані. Тільки в квітні 1989 року, коли було оголошено про відмову від цих планів, попит на готівку знову впав.

Введення німецької марки в колишній НДР не привело до значного збільшення готівки в обігу, оскільки обмін був в основному безготівковим. До 6 липня 1990 року гроші НДР повинні були бути зараховані на рахунок. Кредит був тоді доступний в німецьких марках. Монети-пфенніги НДР все ще можна було використовувати до 1 липня 1991 року по курсу 1:1, тому що неможливо було викарбувати відразу достатню кількість монет. Потреба в банкнотах поповнювалася з існуючих резервів Бундесбанку.

Найбільшу частку, як в кількісному, так і в номінальному вираженні, паперових грошей, витрачених у 2000 році, мала банкнота 100 марок. В готівковому обігу кількість банкнот в 100 марок складала 37,1%, а за номінальнальною вартістю — 38,9%. Другу за величиною частку в номінальному вираженні (34%), мала банкнота в 1000 марок, на третьому місці була банкнота в 500 марок (10,1%), що було обумовлено високою номінальною вартістю. У кількісному вираженні банкнота в 10 марок (20,7%), була попереду банкноти в 20 марок (17,6%).

Незадовго до введення готівки в євро 1 січня 2002 року національної готівки в Німеччині скоротився швидше, ніж у всіх інших країнах валютного союзу. В основному банкноти крупних номіналів німецької марки поверталися з-за кордону. В кінці 2001 року, з 162,2 млрд. марок, в обігу перебувало тільки 60% банкнот від номінальної вартості грошової маси попереднього року.

При плануванні введення євро Бундесбанк припускав «коефіцієнт усадки» (тобто частку готівки, яка не підлягає обміну), для монет він складав більше 40%. Всього було зібрано й утилізовано близько 28,5 млрд. монет номінальною вартістю близько 9,5 млрд. марок. Банкнот очікувалося утилізувати 2,6 млрд. штук на суму близько 260 млрд. марок.

З введенням готівки в євро монети і банкноти німецької марки втратили статус законного платіжного засобу 31 грудня 2001 року. Бундесбанк обмінював банкноти в німецьких марках (за винятком банкноти в 50 марок типу II BDL (зеленого кольору), випущеної 1948 року) і монети (за винятком монети в 2 марки першого випуску 1951 року, з колоссям) з 1 січня 2002 року за незмінним курсом на банкноти і монети в євро безкоштовно і на невизначений термін.

Як показано в таблиці нижче, через кілька років після введення євро були обмінені значні суми монет і банкнот в німецьких марках. Станом на кінець червня 2016 року їхня загальна вартість склала близько 12,76 млрд. марок, що відповідає 6,52 млрд. євро. Найбільша частка необмінених банкнот (72 мільйони штук) належить купюрі в 10 марок. Лідером з монет є один пфеніг, з 9,7 млрд. необмінених штук. За даними Бундесбанку, щороку обмінюється монет і банкнот вартістю близько 100 мільйонів марок. До теперішнього часу 167,3 млн. банкнот і 23,5 млрд. монет не були повернуті.

Після того, як Бундесбанк конфіскував обмінені монети і банкноти, вони були знищені. Банкноти подрібнювалися; монети пресувалися, розплавлялися і продавалися як сировина іншим країнам, для виготовлення монет, які виготовлялися з того ж сплаву.

Фальшування[ред. | ред. код]

Німецька марка була другою найбільш підроблюваною валютою в світі, найчастіше підробляли тільки долар США. У 1996 році, за даними Інтерполу, в усьому світі були вилучені підроблені банкноти німецької марки номіналом 40 мільйонів марок. У тому ж році в Бундесбанком було виявлено 25 769 фальшивих банкнот, основною частиною яких були номынали в 100 і 200 марок. Підробка банкнот менших номіналів мала меншу прибутковість для фальшивомонетників, а фальшиві банкноти крупних номіналів було складніше ввести в обіг, тому що вони більш прискіпливо розглядалися.

Початок[ред. | ред. код]

Перші підробки з'явилися незабаром після випуску перших монет і банкнот німецької марки. Вже 15 серпня 1949 року у газеті «Weser-Kurier» з'явилося оголошення про 31-річного фальшивомонетника, на той час ще відомого як «Фальшивомонетник», який разом зі спільником виготовив 20 банкнот німецької марки на суму 70 000 німецьких марок і намагався збути їх. У 1949 році було виявлено 160 000 підроблених банкнот, а в 1950 році — 138 000 штук.

У 1962 році троє чоловіків з південної Німеччини виготовили більше 11 000 фальшивих банкнот по 50 марок, але не змогли збути жодну з них, через їхній арешт. Рік по тому два мешканця Гамбурга також не змогли ввести в обіг свої підроблені банкноти по 10 марок на суму 200 000 марок. Оскільки банкноти виготовлялися вночі при поганому освітленні, кольори не могли бути точно відтворені, тому ці банкноти мали яскраво-жовтий відтінок. За дев'ять років до цього в Німеччині було вилучено майже 6000 підроблених банкнот номінальною вартістю трохи менше 220 000 німецьких марок.

Монетний скандал в Карлсруе і «Фальшивий Рембрандт»[ред. | ред. код]

У 1974 році в Карлсруе відбувся скандал щодо монет, який стосувався не підроблених грошей, а незаконних справжніх грошей. Три співробітника місцевого монетного двору викарбували близько від 1650 до 1700 рідкісних монет з тодішньою колекційною вартістю близько 500 000 німецьких марок за свій рахунок і збули їх. В червні 1978 року вони були засуджені судом другої інстанції до тюремного ув'язнення, двоє обвинувачених відбулися умовно-достроковим звільненням. Суд постановив, що монети, які виготовлені на державному монетному дворі на оригінальних заготовках, з використанням оригінальних штемпелів, але без урядового мандата, повинні класифікуватися як підроблені.

В 1975 році особливої слави домігся фальшивомонетник Гюнтер Хопфінгер, який пізніше став відомий як «Фальшивий Рембрандт», він, використовуючи чорнила, відтворював банкноти в 1000 марок третьої серії на звичайній друкарській машинці всього за вісім годин. До сьогодні не відомо скільки з цих банкнот він поширив. Залежно від джерела вказується 11, 35, або 80 банкнот. Хопфінгер був засуджений до чотирьох років в'язниці. Пізніше його підроблені банкноти мали цінність в три рази вище, ніж оригінали. Пізніше кримінальна поліція випустила навчальний фільм про цю справу, який також послужив сюжетом для епізоду «Штутгартські фальшивки», телесеріалу «Місце злочину».

У 1976 році в обігу знаходилося 58 мільярдів штук банкнот-марок, з них було 2700 фальшивих банкнот на суму 275 000 марок.

«Справа про грошову піч»[ред. | ред. код]

В середині 1970-х років було оголошено, що три співробітника Бундесбанку різними способами привласнювали банкноти, які повинні були бути утилізовані через спалення. Хоча, за походженням це були не фальшиві гроші; але купюри більше не призначалися для обігу і вважалися підробкою, аналогічно до незаконновикарбуваних монет в Карлсруе. Який саме обсяг викрадених купюр потрапив до обігу, точно визначити не вдалося.

Введення машиночитаємих елементів захисту[ред. | ред. код]

Щоб ще краще розпізнавати фальшиві банкноти, Бундесбанк в 1977 році встановив пристрої у Франкфурті, а також в центральних державних банках, які могли сканувати спеціальні елементи захисту за допомогою восьми датчиків і, таким чином, могли визначати справжність банкноти. Раніше цю дуже копітку роботу виконували вручну близько 5000 людей.

У період рецесії в Німеччині на початку 1980-х років, зростання банкрутства і безробіття, також призвело до збільшення кількості підроблених грошей. У 1981 році було вилучено 17 172 фальшивих монет вартістю близько 34 300 німецьких марок, що було вдвічі більше кількості фальшивих монет, ніж в попередньому році. У 1980-х роках сканери також використовувалися для підробки, за їхньою допомогою створювалися кліше для друкарських машин. У 1987 році було вилучено близько 12 000 фальшивих банкнот, переважно банкнотами в 50 і 100 марок.

Поява кольорових копіювальних машин та фальшивих монет[ред. | ред. код]

З кінця 1980-х років, з ростом використання кольорових копіювальних машин, вони стали інтенсивно використовувалися для виробництва фальшивих грошей. Особливо популярним був пристрій CLC-500 фірми Canon, який на той час коштував близько 80 000 марок (з урахуванням інфляції в сучасній валюті: близько 72 000 євро). Перші скопійовані банкноти з'явилися в 1988 році, але на той час Бундесбанк не бачив гострої небезпеки від підробок. У 1989 році поліція зареєструвала 243 контрафактних екземплярів банкнот, 590 в 1990 році, 18 226 в 1991 і 37 285 в 1992 році, що було більше у понад в два рази, ніж в попередньому році. Крім того, з 1991 року в обігу були так звані «універсальні купюри», для виготовлення яких були необхідні як копіювальні, так і друкарські верстати, які б могли відтворювати високоякісні кольори і контури високої різкості. У 1993 році компанія Canon оголосила, що до копіювальних машин буде включено невидимий серійний номер, щоб можна було краще відстежити джерела підроблених грошей.

Але не тільки кольорові копіювальні машини привели до потоку підроблених грошей. Після краху соціалізму в Східній Європі з'явилося багато фахівців з друку. У Польщі був виявлений виробничий об'єкт, який виготовив 20 мільйонів марок в банкнотах 100 і 200 марок; а в Туреччині були виготовлені тисячі 500-маркових банкнот. Приблизно 90 мільйонів марок було виготовлено в Ізраїлі у вигляді 1000-маркових банкнот. Німецькі марки також користувалися гарною репутацією безпечної валюти в колишніх соціалістичних країнах. Проте, оскільки населення не було знайоме з елементами захисту німецької марки, був також великий ринок фальшивих банкнот цієї валюти.

Через поток підроблених грошей багато магазинів не приймали банкноти великого номіналу. Банкам було запропоновано вставляти в банкомати тільки перевірені пачки банкнот, щоб вони не випускали підроблені банкноти. Сектор роздрібної торгівлі відреагував установкою ультрафіолетових-ламп на касах. На ринку також з'явилися тестові ручки, в яких використовувалися хімічні речовини для виявлення бавовни в папері банкнот. Політики також активізувалися з приводу потоку підробок. У 1993 році члени Бундестагу Бернд Протцнер (партія CSU) та Вольфганг фон Гельдерн (партія CDU) зажадали ввести монети в 100 марок, тому що вони були б більш захищеними від підробок.

З жовтня 1993 року по 1996 рік відбулося масштабне підробляння монет в 5 марок. Вони складалися з мідно-нікелево-цинкового сплаву і не мали сердечника, який міг намагнічуватися, тому вони не приймалися машинами. Проте, монети були оптично дуже добре зроблені, відхилення від оригіналу можна було знайти лише за допомогою збільшувального скла. Також до обігу були введені дрібними злочинцями зі Східної Європи фальшиві монети, зроблені в Італії. Слідчі з Федерального управління кримінальної поліції припускали, що існує близько мільйона фальшивих монет, але після арешту злочинець визнав, що викарбував близько 300 000 фальшивих монет.

Після різкого зростання фальшивок на початку 1990-х років через появу кольорових копіювальних машин, кількість вилучених фальшивих банкнот знову зменшилася в 1999 і 2000 роках, але значно збільшилася незадовго до вилучення німецьких марок з обігу. У першому кварталі 2001 року окремі державні органи кримінальної поліції зафіксували подвоєння кількості випадків підробки грошей в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року.

Нинішній стан[ред. | ред. код]

На думку Бундесбанку, копіювання банкнот німецької марки після введення євро більше не є незаконним:

«Оскільки банкноти-німецькі марки всіх серій більше не є законним платіжним засобом, обмеження § 128 OWiG (а також кримінальні правила захисту грошових знаків згідно § 146 StGB й далі), з цього випливає, що більше не виводяться специфікації, що стосуються розміру, дозволу, вимог до маркування, чи ще чогось стосовно їхнього зображення; тому, їх, загалом, можна відтворювати з точки зору кримінального або нормативного права» — цитата Бундесбанка

Курс валют[ред. | ред. код]

У таблиці показано курс німецької марки відносно інших головних валют світу:

Рік 1948/49 1950/52 1953 1954 1955 1956 1957 1958 1959 1960 1961 1962 1963 1964 1965 1966
USD 3,33000 4,20000 4,20000 4,19930 4,21070 4,20270 4,20120 4,19190 4,17910 4,17040 4,02210 3,99780 3,98640 3,97480 3,99430 3,99820
GBP 11,70200 11,73530 11,73760 11,70800 11,73200 11,71500 11,73800 11,70900 11,27100 11,22500 11,16200 11,09800 11,16700 11,16700
CHF 0,97861 0,97929 0,98247 0,98073 0,98018 0,97794 0,96717 0,96564 0,93133 0,92461 0,92249 0,92035 0,92309 0,92421
Рік 1967 1968 1969 1970 1971 1972 1973 1974 1975 1976 1977 1978 1979 1980 1981 1982
1 USD 3,98660 3,99230 3,92440 3,64630 3,47950 3,18890 2,65900 2,58970 2,46310 2,51730 2,32170 2,00840 1,83300 1,81580 2,26100 2,42870
1 GBP 10,96100 09,55800 9,38100 8,73600 8,50500 7,97400 6,51400 6,05500 5,44900 4,55300 4,05100 3,85300 3,88800 4,22700 4,55600 4,24200
1 CHF 0,92111 0,92507 0,91002 0,84601 0,84578 0,83537 0,84005 0,87010 0,95232 1,00747 0,96843 1,12924 1,10229 1,08478 1,15252 1,19721
100 JPY 1,01830 0,99960 1,05340 0,97950 0,88880 0,83010 0,85000 0,86710 0,96260 0,84240 0,80640 1,02550 0,97660
Рік 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998
1 USD 2,55520 2,84560 2,94240 2,17080 1,79820 1,75840 1,88130 1,61610 1,66120 1,55950 1,65440 1,62180 1,43380 1,50370 1,73480 1,75920
1 GBP 3,87100 3,79100 3,78500 3,18400 2,94100 3,12400 3,08100 2,87700 2,92600 2,75300 2,48300 2,48160 2,26200 2,34780 2,84100 2,91420
1 CHF 1,21614 1,21181 1,20016 1,20918 1,20588 1,20060 1,15042 1,16501 1,15740 1,11198 1,11949 1,18712 1,21240 1,21891 1,19508 1,21414
100 JPY 1,07640 1,19740 1,23380 1,29150 1,24360 1,37070 1,36580 1,11830 1,23460 1,23130 1,49450 1,58700 1,52930 1,38380 1,43780 1,34840
Графіки валютних курсів німецької марки відносно долара США, британського фунта, швейцарського франка та японської єни
(к-сть доларів, фунтів, франків та єн за 1 марку відповідно)

Німецька марка як світова резервна валюта[ред. | ред. код]

Докладніше: Резервна валюта

До запровадження євро, німецька марка була другою у світі за популярністю резервною валютою (після долара США)[8][9][10].

Розподіл за валютами світових валютних резервів (з 1996 року).

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. John Simpson, Edmund Weiner. Oxford English Dictionary. 1989. P. 21,730. ISBN 978-0-19-861186-8
  2. See Charles du Fresne, sieur du Cange, Gloss. med. et infim. Lat., s.v. Marca for a full list.
  3. Немецкая марка goldyard.club
  4. История немецкой марки boltai.com
  5. Немецкая марка, Германия changes.biz
  6. Немецкая марка (Deutsche mark, DEM) - это economic-definition.com
  7. Майже 13 мільярдів німецьких марок досі не обміняли на євро Українська правда, 26 грудня 2015
  8. Review of the International Role of the Euro (PDF). Frankfurt am Main: European Central Bank. December 2005. ISSN 1725-2210. ISSN 1725-6593 (online).
  9. For 1995–99, 2006–12: Currency Composition of Official Foreign Exchange Reserves (COFER) (PDF). Washington, DC: International Monetary Fund. January 3, 2013. 
  10. For 1999—2005: International Relations Committee Task Force on Accumulation of Foreign Reserves (February 2006). The Accumulation of Foreign Reserves (PDF). Occasional Paper Series, Nr. 43. Frankfurt am Main: European Central Bank. ISSN 1607-1484. ISSN 1725-6534 (online).

Посилання[ред. | ред. код]