Садовський Михайло Вікентійович
| Михайло Вікентійович Садовський | |||
|---|---|---|---|
 Капітан Генерал-хорунжий | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 29 липня 1887 м. Київ,  Російська імперія | ||
| Смерть | 29 грудня 1967 (80 років) м. Торонто, провінція Онтаріо, .svg){kind=small} Канада | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність | .svg){kind=small} УНР | ||
| Вид ЗС |  Армія УНР | ||
| Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Миха́йло Віке́нтійович Садо́вський (*29 липня 1887, Київ — †29 грудня 1967, Торонто) — український військовий та громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, начальник похідної канцелярії Військового міністерства при ставці Головного Отамана; організатор, згодом голова, Українського воєнно-історичного товариства у Польщі, видавець військово-історичних журналів; організатор і директор Українського воєнно-історичного інституту й Музею українського війська в Торонто.
Закінчивши середню реальну школу в Києві, М. Садовський вступив до Чугуївської військової школи, продовжував військовий вишкіл у Володимирському київському кадетському корпусі та Київському піхотному юнкерському училищі — і завершив військове навчання у 1912 як кадровий старшина російської армії в ранзі підпоручника. Приділений до 167 Острожського піхотнього полку в Черкасах, у складі якого вступив у Першу світову війну в 1914.
Перебуваючи на фронтах у воєнний час, був тяжко ранений й отруєний газами. Тричі підвищений у ранзі аж до капітана й нагороджений шістьма нагородами, в тому числі: Анненською зброєю (шабля з написом «За хоробрість») і орденом св. Володимира з мечами й бантом IV ст. Займав різні старшинські командні посади від командира роти (сотні) до замісника командира полку в російській армії за час війни аж до революції.
З вибухом російської революції та спонтанного українського національного визвольного руху приєднався до групи українських свідомих патріотів, що стреміли до удержавлення України й створення власного національного війська. Брав активну безперервну участь у визвольній боротьбі батьківщини проти російських червоної й білої армій; в останніх її стадіях, уже в ранзі полковника Армії УНР, займав переважно штабові становища. Його приділено спершу до Культурно-освітньої управи Управління Генерального штабу, а опісля — до Головного штабу, а в роках 1918—1920 назначено начальником Похідної канцелярії Військового Міністерства при ставці Головного Отамана Симона Петлюри.
Уже на еміграції при Президентові Андрієві Лівицькому в Польщі й Німеччині та аж до виїзду до Канади в 1950 р. М. Садовський служив ще Начальником Персональної управи Військового міністерства та був членом Вищої військової ради.
Один з основоположників та заступник голови Українського воєнно-історичного товариства в Польщі, а з 1939 його голова.
У 1944 р. Державним центром УНР в екзилі був підвищений до рангу генерал-хорунжого.
Пізніш у німецькому таборі Майнц-Кастель для біженців у 1949 на чолі групи старшин Армії УНР заснував Український воєнно-історичний інститут з Військовим музеєм — і став його досмертним директором: на цьому становищі перебув досмертно, устигши зібрати й захоронити цінні воєнні й державні реліквії та пам'яткові експонати воєнних часів.
У таборах польської інтернації Української Армії став членом (іноді служив головою) різних культурних і добродійних організацій: Українська Спілка Воєнних Інвалідів у Польщі, Управління Станиці в Каліші, Український Червоний Хрест, Головна Рада Хреста С. Петлюри, Товариство вояків Армії УНР в Польщі, основник і заступник голови Українського воєнно-історичного т-ва, Т-во Допомоги еміґрантам з України в Тарнові-Каліші, Об'єднання українських організацій в Каліші, там же влаштування Дому українського еміґранта та Видавництво «Чорномор».
У Варшаві М. Садовський розпочав видавничу та літературну діяльність, випускаючи друком популярний збірник «За Державність», якого був головним редактором й якого видав з рамени Українського воєнно-історичного Товариства (9 томів), а вже в Торонті довидав того ж збірника 10-й і 11-ий томи від Українського воєнно-всторичного інституту. Як журналіст дописував до «Тризуба» в Парижі, до української «Ниви» в Польщі, до «Табору» у Каліші, до «Діла» у Львові, до «Свободи» в США, до «Українського голосу» й «Вільного слова» в Канаді.
З 1947 — директор Українського воєнно-історичного інституту та Музею українського війська при ньому (в Торонто), голова Головної ради Хреста ім. Петлюри; редактор журналу «Український Інвалід», збірників «За Державність» і Бібліотеки Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. На еміграції на теренах Німеччини, Канади і ЗДА влаштовував виставки експонатів Військового Музею при УВІІ (до 40), а також виголошував доповіді головно про Державний Центр та Визвольні змагання в роках 1917—1921. Поза всім тим генерал М. Садовський залишив визначні сліди також і в своїй державницькій праці в еміграції: у Канаді він декілька років підряд працював фінансовим уповноваженим ВО УНРади, а потім повнив уряд голови Представництва екзильного Державного Центру — Уряду УНР на Канаду. За довголітню працю Уряд УНР надав М. Садовському ранг генерал-хорунжого.
28 травня 2011 року у мікрорайоні Оболонь було відкрито пам'ятник «Старшинам Армії УНР — уродженцям Києва». Пам'ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри» встановлений на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам). Серед іншого вигравіруване й ім'я Михайла Садовського.
- Науменко К. Є. Садовський Михайло Вікентійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 422. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Садовський Михайло
- Михайло Садовський, Генерал-поручник Армії УНР
- Садовський Михайло[недоступне посилання з липня 2019]
- Український Воєнний Музей 1955
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Животко А. П. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — Київ: Наша культура і наука, 1999. — 368 с. ім. пок. («Літературні пам'ятки України»). Згадка: с. 325
- Капітани (РІА)
- Генерал-хорунжі (УНР)
- Народились 29 липня
- Народились 1887
- Померли 29 грудня
- Померли 1967
- Кавалери Воєнного Хреста (УНР)
- Кавалери ордена Святого Володимира 4 ступеня
- Голови Українського військово-історичного товариства
- Російські військовики Першої світової війни
- Уродженці Києва
- Померли в Торонто
- Українці Канади