Молодіжна збірна Канади з хокею із шайбою

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Молодіжна збірна Канади з хокею із шайбою
Емблема збірної/федерації
Федерація Хокей Канади
Начальник команди Канада Скотт Салмонд
Головний тренер Канада Бенуа Гру
Асистенти Канада Дейв Лоурі
Канада Мартін Реймонд
Канада Скотт Вокер
Капітан Кертіс Лазар
Найбільше виступів Раян Ньюджент-Гопкінс (15)
Найбільше очок Ерік Ліндрос (31)
Кольори команди               
Форма
Canada national hockey team jerseys - 2014 Winter Olympics.png
Перша міжнародна гра
Канада Канада 5 – 4 США США
(Ленінград, СРСР; 27 грудня, 1973)
Найбільша перемога
Канада Канада 18 – 2 ФРН ФРН
(Кіченер, Онтаріо, Канада; 27 грудня, 1985)
Канада Канада 16 – 0 Латвія Латвія
(Саскатун, Саскачеван, Канада; 26 грудня, 2009)
Найбільша поразка
Швеція Швеція 17 – 1 Канада Канада
(Тампере, Фінляндія; 26 грудня, 1975)
Чемпіонати світу
Виступів 42 (дебют у 1974)
Найвище досягнення Gold medal with cup.svg Золото: 17 — 1982, 1985, 1988, 1990, 1991, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2015, 2018
Міжнародна статистика (В-П-Н)
213–58–23

Молодіжна збірна Канади з хокею із шайбою (англ. Canada men's national junior ice hockey team) — національна молодіжна команда Канади з хокею із шайбою, складена з гравців віком не більше 20 років, що представляє країну на міжнародних змаганнях. Управління збірною здійснюється асоціацією Хокей Канади.

Збірна є постійним учасником чемпіонатах світу серед молодіжних команд від часу заснування чемпіонатів серед молодіжних команд у 1974 році. Молодіжна збірна дуже популярна в Канаді, навіть більше, ніж національна збірна.

Канадська збірна є найбільш успішною серед молодіжних збірних, з 44-ох проведених чемпіонатах, канадці у 34-ох здобували нагороди чемпіонату, серед них — 17 золотих, 11 срібних та 6 бронзових.

Історія[ред. | ред. код]

Панування СРСР (1974–1981)[ред. | ред. код]

Міжнародна федерація хокею із шайбою (IIHF) організувало турнір для молодіжних збірних — чемпіонат світу серед молодіжних команд (без офіційного статусу), який пройшов наприкінці грудня 1973 та на початку січня 1974 у Ленінграді, СРСР. До участі у чемпіонаті допустили шість збірних: Радянського Союзу, Чехословаччини, Швеції, Фінляндії, США та Канади. Канадська аматорська асоціація любительського хокею (CAHA) сподівалась відправити на чемпіонат переможця Меморіального кубку «Торонто Мальборос» (ОХЛ) представляти Канаду, але після відмови «Торонто Мальборос», відправили «Пітерборо Пітс».[1] У підсумку «Пітерборо Пітс» посів третє місце, незважаючи на те, що по факту виступав клуб, а не збірна як у решти учасників.[2]

Другий турнір, що відбувся в 1975 році у Вінніпезі, канадців представляла команда, яка складалась з найкращих гравців Західної хокейної ліги. Зазнавши єдиної поразки у матчі проти збірної СРСР 1:4, канадці посіли друге місце.[3] Як і на попередніх чемпіонатах у 1976 році на турнір відправився клуб ГЮХЛК «Шербрук Біверс». Команда посіла друге місце незважаючи на негативне співвідношення закинутих та пропущених шайб, 12 проти 27 у чотирьох матчах (на цьому чемпіонаті канадці зазнали найбільшої поразки в історії від шведів 1:17).[4]

Інтерес до турніру зростав, і зрештою у 1977 році він отримав статус офіційного чемпіонату світу серед молодіжних збірних. Канадці, як і на двох попередніх чемпіонатах задовольнились сріблом.[5] Від Канади виступав клуб «Гамільтон Фінкапс» (ОХЛ), а Дейл Маккурт (перший номер Драфту 1977 року) став найкращим нападником турніру.[6] Турнір 1978 року проходив у Монреалі.[7] Тут вперше з'явився у складі збірної Вейн Грецкі,[8], він став найкращим бомбардиром турніру, набравши у підсумку 17 точок.[7] Збірна Канади виборили при цьому лише бронзові медалі, програвши СРСР 2:3 та Швеції 5:6.[8]

У 1979 році клуб (ЗХЛ) «Нью-Вестмінстер Брюїнс» завершили чемпіонат на п'ятому місці.[9] На наступний чемпіонат асоціація вирішила не посилати команду, а зібрати команду з трьох основних ліг ЗХЛ, ГЮХЛК та ОХЛ але основу склав клуб «Пітерборо Пітс». Результат, ще одне п'яте місце.[10] Чемпіонат 1981 року дав ще гірший результат, клуб «Корнвол Роялс» посів передостаннє сьоме місце.[11]

Програма розвитку збірної[ред. | ред. код]

Після провальних чемпіонатів 1979—1981 років, CAHA вирішує відправляти не команду переможця Меморіального кубку, яка до того ж втрачає своїх лідерів і як наслідок клуб є ослабленим на чемпіонаті світу, а повноцінну молодіжну збірну. Була прийнята програма розвитку повноцінної національної молодіжної збірної Канади.[12]

Ця програма відома як «Програма підвищення кваліфікації». Вона включала в себе створення збірних U-17 та U-18, програм тренування молодих гравців, a також тренувальний табір влітку, щоб оцінити потенційних гравців для молодіжної збірної. Правда молодіжні ліги ЗХЛ, ГЮХЛК та ОХЛ на початку не підтримали «програму», оскільки це вимагало від них відпускати найкращих гравців нa більш тривалий період з клубу для участі у турнірах. Але CAHA врешті переконала та отримала підтримку кожної ліги.[13][14]

Саме така команда була відправлена на чемпіонат 1982 року у Міннеаполіс (США). Вона складалась з десяти гравців з ЗХЛ, четверо з ОХЛ та три з ГЮХЛК, два грали у США та один у фінській лізі.[15] Збірній не вистачало зіркових гравців, але вона булa збалансована як у нападі так і у захисті, як результат шість перемог та одна нічия (співвідношення шайб 45:14). У третьому турі канадці не залишили шансів одвічним суперникам збірній СРСР, перегравши останніх 7:0.[16] Єдина втрата канадців це останній матч із збірною Чехословаччини, яка закінчилась внічию 3:3 але нічия принесла першу золоту медаль.

Суперництво з Радянським Союзом (1983–1991)[ред. | ред. код]

Спроба повторити торішній успіх у Ленінграді (1983 рік), отримала супротив з боку господарів. Так ще до початку турніру канадці не отримали достатньої кількості віз для своєї делегації, по прибуттю до Ленінграду лише через три години отримала багаж.[17] Перші три гри, канадці проводили на маленькій порожній арені. Четверта гра проти господарів, відбувалась нa головній арені чемпіонату при заповнених вщерть трибунах, канадці поступились 3:7, зрештою канадці отримали лише бронзові медалі.[18] Наступний чемпіонат закінчили на четвертому місці.[19]

Канада та Чехословаччина на чемпіонаті 1985 року до матчу між собою підійшли з однаковими показниками по п'ять перемог та однією нічиєю. Матч за золоти медалі став бенефісом воротарів: Крейга Біллінгтона та Домініка Гашека. Закінчився він унічию 2:2 та другим золотом канадців та першим золотом на європейському льоду.[20] Наступного року зазнавши двох поразок від СРСР 1:4 та Чехословаччини 3:5, задовольнились срібними медалями.[21]

Виходячи з того що дві збірні, СРСР та Канади є фаворитами турніру, організатори чемпіонату 1987 року склали календар таким чином, що в останньому турі ці дві зустрічались між собою. Норвезький суддя Ганс Роннінг швидко втратив контроль над матчем, обидві команди часто порушували правила гри, а в середині другого періоду, за рахунку 4:2 на користь канадців сталась бійка між гравцями обох збірних (участь у бійці навіть брали воротарі). Бійка тривала 20 хвилин, закінчилась через втому гравців[22] та дискваліфікацією збірних Канади та Радянського Союзу.

Гравці, які були на чемпіонаті 1987 та увійшла до складу команд 1988 року прагнули ігрового реваншу в Москві.[23] І канадці виграли третю золоту медаль, маючи в активі шість перемог та одну нічию у матчі проти фінів 4:4. Проти збірної СРСР грали у п'ятому турі та здобули перемогу 3:2, господарів турніру завоювали срібні нагороди.[24] Посівши четверту сходинку у 1989 році, канадці двічі поспіль виграють золото у 1990 та 1991 роках, переграючи збірну СРСР 6:4 та 3:2, після цих перемог канадці почали наближаються поступово за перемогами до збірної СРСР (вісім у радянських хокеїстів проти п'яти у канадців).

Золоті роки (1993–1997)[ред. | ред. код]

З 1993 до 1997, канадці виграють п'ять чемпіонатів поспіль. Усе почалось у 1993 році в Швеції.[25] Тепер канадцям протистояли шведи, за них виступали: Петер Форсберг, Маркус Неслунд та Ніклас Сундстрем. В 1995 році, канадці господарі турніру та не залишають жодних шансів суперникам у семи матчах сім перемог.[26] У 1996 році змінюється формат чемпіонату, але не змінюється чемпіон — Канада,у півфіналі переграли росіян 4:3, а у фіналі шведів 4:1. Чемпіонат, що проходив у Швейцарії в 1997 році, став останнім переможним у цій серії, у півфіналі перемогли росіян 3:2, а у фіналі США 2:0.[27] 1998 рік став провальним, команда посіла восьме місце.

Медальний доробок (1999–2012)[ред. | ред. код]

У 1999 році канадці здобули срібні медалі поступившись в овертаймі росіянам 2:3.[28] У наступних двох чемпіонатах здобували бронзу, а ще в трьох срібні. З 2005 по 2009 п'ять разів поспіль виборювали золоти нагороди. Джон Таварес у 2009 році став найціннішим гравцем турніру та першим номером Драфту 2009 року.[29]

Сучасність[ред. | ред. код]

Чемпіонат 2013 — 4 місце, 2014 — 4 місце, 2015 — перше місце.

Після провального чемпіонату 2016 року — 6 місце, здобули срібні нагороди на чемпіонаті 2017, а наступого року виграли золото.

Невдалим для канадців став чемпіонат 2019. Стартувавши з великої перемоги над аутсайдером чемпіонату данцями з рахунком 14:0 продовжили перемогами над швейцарцями (3:2) та чехами (5:1), а от в останньому матчі групового етапу поступились росіянам (1:2). Чвертьфінальний матч з фінами став останнім і на чемпіонаті — поразка в овертаймі 1:2 і у підсумку лише шосте місце на домашньому мундіалі.

Суперсерії[ред. | ред. код]

У 2007 році молодіжні збірні Канади та Росії провели серію з восьми матчів приурочену до 35-річчя Суперсерії 1972 року. Чотири матчі пройщли у Росії та чотири у Канаді. Сім перемог здобули канадці, а ще один матч закінчився в нічию.

У 2012 році відбулась ще одна серія вже з чотирьох матчів по дві гри у Канаді та Росії. Команди здобули по дві перемоги, а у овертаймі останнього матчу збірна Канади виграла серію.

Склад збірної на чемпіонаті світу 2015[ред. | ред. код]

Воротарі

 № Гравець Хват Зріст Вага Дата народження Команда
1 Ерік Комрі Л 185 см 77 кг 6 липня 1995 США Трай-Сіті Американс (ЗХЛ)
31 Закарі Фукале Л 188 см 82 кг 28 травня 1995 Канада Квебек Ремпартс (QMJHL)

Захисники

 № Гравець Хват Зріст Вага Дата народження Команда
2 Джо Гіккетс Л 173 см 84 кг 4 травня 1996 Канада Вікторія Роялс (ЗХЛ)
3 Діллон Гітерінгтон Л 193 см 93 кг 9 травня 1995 Канада Свіфт-Каррент Бронкос (ЗХЛ)
4 Медісон Бові П 188 см 92 кг 22 квітня 1995 Канада Келоуна Рокетс (ЗХЛ)
5 Самюель Морен Л 201 см 95 кг 12 липня 1995 Канада Рімускі Осеанік (QMJHL)
6 Ші Теодор Л 185 см 84 кг 3 серпня 1995 США Сієтл Тандербердс (ЗХЛ)
7 Джош Морріссі Л 183 см 84 кг 28 березня 1995 Канада Принс-Альберт Рейдерс (ЗХЛ)
25 Дарнелл Нерс Л 185 см 84 кг 4 лютого 1995 Канада Су-Сен-Марі Грейхаундс (ОХЛ)

Захисники

 № Гравець Хват Зріст Вага Дата народження Команда
9 Брейден Пойнт П 175 см 73 кг 13 березня 1996 Канада Мус-Джо Ворріорс (ЗХЛ)
10 Ентоні Дюклер Л 180 см 83 кг 26 серпня 1995 США Нью-Йорк Рейнджерс
16 Макс Домі Л 175 см 84 кг 2 березня 1995 Канада Лондон Найтс (ОХЛ)
17 Коннор Макдевід А Л 185 см 85 кг 13 січня 1997 Канада Ері Отерс (ОХЛ)
18 Джейк Віртанен П 183 см 94 кг 17 серпня 1996 Канада Калгарі Гітмен (ЗХЛ)
19 Нік Петан Л 175 см 78 кг 22 березня 1995 США Портленд Вінтергокс (ЗХЛ)
20 Нік Пол Л 191 см 100 кг 20 березня 1995 Канада Норт-Бей Бетальєн (ОХЛ)
21 Нік Рітчі Л 191 см 103 кг 5 грудня 1995 Канада Пітерборо Пітс (ОХЛ)
22 Фредерік Готьє Л 193 см 98 кг 26 квітня 1995 Канада Рімускі Осеанік (QMJHL)
23 Сем Райнгарт А П 185 см 84 кг 6 листопада 1995 Канада Кутеней Айс (ЗХЛ)
26 Кертіс Лазар С П 185 см 84 кг 2 лютого 1995 Канада Оттава Сенаторс
28 Лоусон Круз Л 191 см 91 кг 23 червня 1997 Канада Кутеней Айс (ЗХЛ)
29 Роббі Фаббрі Л 178 см 81 кг 22 січня 1996 Канада Гвелф Сторм (ОХЛ)

Тренерський штаб

Функція Ім'я Громадянство Дата народження
Головний тренер Бенуа Гру Канада 30 січня 1968
Асистент тренера Дейв Лоурі Канада 14 лютого 1965
Асистент тренера Мартін Реймонд Канада 14 червня 1967
Асистент тренера Скотт Вокер Канада 19 липня 1973

Результати на чемпіонатах світу[ред. | ред. код]

Матч збірних Канади та Фінляндії у Калгарі.
Рік І В П Н ШЗ ШП О Місце
1974 5 3 2 0 17 23 6 3
1975 5 4 1 0 27 10 8 2
1976 4 2 2 0 12 27 4 2
1977 7 5 1 1 50 20 11 2
1978 6 4 2 0 36 18 8 3
1979 5 3 2 0 23 10 6 5 місце
1980 5 3 2 0 25 18 6 5 місце
1981 5 1 3 1 26 25 3 7 місце
1982 7 6 0 1 45 14 13 1
1983 7 4 2 1 39 24 9 3
1984 7 4 2 1 39 17 9 4 місце
1985 7 5 0 2 44 14 12 1
1986 7 5 2 0 54 21 10 2
1987 6 4 1 1 41 23 9 дискваліфікація
1988 7 6 0 1 37 16 13 1
1989 7 4 2 1 31 23 9 4 місце
1990 7 5 1 1 36 18 11 1
1991 7 5 1 1 40 18 11 1
1992 7 2 3 2 21 30 6 6 місце
1993 7 6 1 0 37 17 12 1
1994 7 6 0 1 39 20 13 1
1995 7 7 0 0 49 22 14 1
1996 6 6 0 0 27 8 12 1
1997 7 5 0 2 27 13 12 1
1998 7 2 5+ 0 13 18 4 8 місце
1999 7 4 2+ 1 30 15 9 2
2000 7 4 1 2 23 14 10 3
2001 7 4 2 1 26 16 9 3
2002 7 5 2 0 40 14 10 2
2003 6 5 1 0 26 11 10 2
2004 6 5 1 0 35 9 10 2
2005 6 6 0 0 42 7 12 1
2006 6 6 0 0 25 6 12 1
2007 6 6* 0 0 20 7 17 1
2008 7 6* 1 0 23 10 17 1
2009 6 6* 0 0 46 12 17 1
2010 6 5† 1+ 0 46 13 15 2
2011 7 5 2‡ 0 39 19 16 2
2012 6 5 1 0 35 11 15 3
2013 6 4 2 0 27 19 12 4 місце
2014 7 4 3‡ 0 25 20 13 4 місце
2015 7 7 0 0 39 9 12 1
2016 5 2† 3 0 18 18 5 6 місце
2017 7 5 2+ 0 35 18 15 2
2018 7 6 1^ 0 39 11 19 1
2019 5 3 2^ 0 24 7 10 6 місце

† Включає в себе одну перемогу в додатковий час (у попередньому раунді)
^ Включає в себе одну поразку в додатковий час (у попередньому раунді)
* Включає одну перемогу в додатковий час (в плей-оф раунд)
+ Включає в себе одну поразку в додатковий час (в плей-оф раунд)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Podnieks, 1998, с. 10
  2. Podnieks, 1998, с. 11–12
  3. Podnieks, 1998, с. 14–15
  4. Podnieks, 1998, с. 17–19
  5. Podnieks, 1998, с. 7
  6. Podnieks, 1998, с. 20
  7. а б 1977 – 1981. The Sports Network. Процитовано 2012-01-09. 
  8. а б Podnieks, 1998, с. 39–40
  9. Podnieks, 1998, с. 51–52
  10. Podnieks, 1998, с. 63–64
  11. Podnieks, 1998, с. 76
  12. Hornby, Lance (2005-11-08). Costello rebuilt national pride. Toronto Sun. Процитовано 2012-01-09. 
  13. Joyce, 2011, с. 3
  14. Podnieks, 1998, с. 92
  15. Podnieks, 1998, с. 103
  16. 1982 - Minnesota, USA. The Sports Network. Процитовано 2012-01-09. 
  17. Podnieks, 1998, с. 109–110
  18. Joyce, 2011, с. 15–17
  19. Joyce, 2011, с. 20
  20. Joyce, 2011, с. 22–25
  21. Podnieks, 1998, с. 152–153
  22. Joyce, 2011, с. 41–42
  23. Joyce, 2011, с. 50
  24. 1988 - Moscow, Russia. The Sports Network. Процитовано 2012-01-11. 
  25. 1993 - Gavle, Sweden. TSN. Процитовано December 10, 2013. 
  26. 1995 - Red Deer, Canada. TSN. Процитовано December 10, 2013. 
  27. 1997 - Geneva and Morges, Switzerland. TSN. Процитовано December 10, 2013. 
  28. 1999 - Winnipeg, Canada. TSN. Процитовано December 10, 2013. 
  29. 2009 - Ottawa, Canada. TSN. Процитовано December 10, 2013. 

Посилання[ред. | ред. код]