Монсоро (замок)

Монсоро
Замок Монсоро
47°12′56″ пн. ш. 0°03′43″ сх. д.
Статус	історична пам'ятка
Статус спадщини	пам'ятка історії класифікованаd, пам'ятка історії зареєстрованаd і пам'ятка історії зареєстрованаd
Країна	Франція : ISO3166-1 alpha-3:FRA; ISO3166-1 цифровий:250;
Розташування	Монсоро, департамент Мен і Луара
Архітектурний стиль	ренесанс
Матеріал	білий пісковик
Засновано	990
Будівництво	1455
Власник	Philippe Méailled, French Stated, Odo I, Count of Bloisd, Ед II де Блуа, Montsoreau, Fulk III, Count of Anjoud, Q3066106?, Королівство Англія і Montsoreau
Сайт	www.chateau-montsoreau.com
Монсоро (замок) (Франція)
Монсоро у Вікісховищі

Замок Монсоро в XVII столітті

Монсоро (фр. Château de Montsoreau) — замок в готичному і ренесансному стилі, розташований в Долині Луари в муніципалітеті Монсоро на південному сході департаменту Мен і Луара в регіоні Пеї-де-ла-Луар, Франція. З 8 квітня 2016 року тут знаходиться замок Монсоро-Музей сучасного мистецтва. Побудований в стратегічному місці, на скелястому мисі в місці злиття річок Луари і В'єнна, він знаходиться на перетині трьох регіонів: Анжу, Пуату і Турень. Це будова, що переходить від замка до міського палацу, унікальне тим, що це єдиний замок Луари, побудований на руслі річки.

Монсоро був увічнений багато разів, в тому числі Александром Дюма в його романі Графиня де Монсоро, написаному між 1845 і 1846 роками, Вільямом Тернером в акварелі, зображує замок і мис В'єнна, Франсуа Рабле в Ґарґантюа та Пантаґрюель, який дав Монсоро в якості нагороди Ітіболе після його перемоги, і Огюстом Роденом, який ідеалізує його в малюнку, що зберігається в Музеї Родена.

Класифікований як історичний пам'ятник в 1862 році, він був включений в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як частина всієї долини Луари між Сюллі-сюр-Луар і Шалон-сюр-Луар.

Етимологія

Латинська

Слово Монсоро вперше з'являється в 1086 році в картулярії на латинській мові: Castrum Monte Sorello або Mons Sorello. Mons або Monte позначає скелястий мис. Що ж стосується походження і тлумачення слова Сорелл, то вони поки невідомі, але, за словами Ернеста Негр, слово означало «хижий» або «рудий» . Скала, була зобов'язана своєю щодо давньої популярністю тому факту, що вона розташовувалася в самому руслі Луари, частково оточена її водами в періоди високих вод. Крім того, ще до того, як була побудована фортеця, адміністративна будівля або культову споруду вже займало місце з часів Римської Галлії.

Літературний

У своєму романі Графиня де Монсоро Александр Дюма бавиться тим, що знаходить особливе Походження імені замку, отримуючи його з фрази Мишача гора:

	- Куди поспішати? Герцог Анжуйський почекає. Цей Монсоро збуджує мою цікавість. Він якийсь дивний. Не знаю чому, але, як тобі відомо, при першій зустрічі з людиною буває щось на зразок передчуття, так от, мені здається, що мені з ним ще доведеться зіткнутися. А ім'я у нього яке-Монсоро! - Мишача гора, – пояснив Антраге,-ось його етимологія; по-латині Mons soricis. Мій старий абат пояснив мені це сьогодні вранці.
— Александр Дюма, Графиня де Монсоро, 1846

Історія

Перша фортеця зведена тут в 990 році Одо, першим графом де Блуа. У 1001 році замок завоював граф Фульк III Нерра і передав Готьє I Монсоро зі знатної родини Анжу. Таким чином, Castrum Monsorelli став одним з сорока укріплених замків в Анжу і одним з небагатьох, який отримав назву на честь власника, на рубежі 1000 року. Поблизу замку з'явилося місто. Фульк з Готьє обнесли його фортечною стіною, чому місцевість близько 150 років була неприступна. Двічі (в 1152 і 1156 роки) замок облягав англійський король Генріх II Плантагенет.

У 1450 року закінчилася Столітня війна. Замок Монсоро був зведений у 1455 році Жаном де Шамбом, старшим радником короля Карла VII, у місці злиття двох рік, Луари та В'єнни, з метою встановлення контролю над річковим сполученням.

Найвідомішим мешканцем замку Монсоро був, безумовно, Шарль де Шамб, граф де Монсоро, який став прототипом одного з головних героїв роману Олександра Дюма-батька «Графиня де Монсоро», і чия історія лягла в основу однієї з сюжетних ліній роману. Шарль де Шамб служив ловчим і камергером графа Анжуйського, а його дружина Франсуаза де Мерідор (в романі вона названа Діаною) була фрейліною королеви-матері Катерини Медічі. На одному з бенкетів в Анже Франсуаза познайомилася з губернатором Анжу, графом де Бюссі. В останнього була погана репутація дуелянта і розпусника, через що він був змушений у 1579 році покинути королівський двір і поїхати в провінцію. Там він, нудьгуючи по столиці, починає залицятися до Франсуази де Монсоро, чоловік якої перебував на той час у Парижі. Франсуаза, не відповідаючи взаємністю на залицяння, втім, не проганяла настирливого залицяльника. Можливо, обурений такими стосунками, де Бюссі у листах до своїх паризьких друзів починає хизуватися любовними пригодами з графинею де Монсоро. Один з цих листів потрапив до короля Генріха III, який люто ненавидів де Бюссі і віддав листа Шарлю де Шамбу. Розлючений граф відправився в провінцію до своєї дружини і під дулом пістолета змусив її написати записку де Бюссі, у якій та начебто запрошувала його на побачення. 19 серпня 1579 року де Бюссі прийшов до замку, де мешкала графиня де Монсоро, але потрапив у пастку. На нього накинулися десять слуг графа, він вбив чотирьох з них, але його шпага зламалася і він намагався вистрибнути у вікно, коли де Шамб вдарив його кинджалом, смертельно поранивши.

У Шарля і Франсуази було шестеро дітей: два сини та чотири доньки. Старший, Рене, в середині XVII століття був оголошений шахраєм і фальшивомонетником, і втік до Англії. З тих часів замок Монсоро стояв закинутий та іноді використовувався як торговий склад. У 1862 році замок було внесено до державного реєстру історичних пам'яток. У 1913 році замок перейшов у підпорядкування до Генеральної Ради Мена і Луари, яка у 1923—1932 роках провела тут масштабні реставраційні роботи.

У XXI столітті в замку Монсоро діє постійна експозиція «Образи Луари», яка розповідає про регіон. Також в замку розташований невеликий музей загону марокканської кінноти, заснований генералом Дамадом. У музеї зібрані зброя, військова атрибутика та регалії цієї кавалерійської частини, яка брала участь у завоюванні Марокко, а пізніше — в італійській кампанії у Другій світовій війні.

Територія Монсоро є центром регіонального парку Луара—Анжу—Турень.

Архітектура

Замок Монсоро зведений з білого пісковика, який є типовим будівельним матеріалом більшості замків Луари. Замок складається з прямокутного головного об'єму та двох веж. В архітектурі північного фасаду збереглися риси, що вказують на первісне військове призначення замку. У період епохи Відродження замок був перебудований у відповідному стилі: з'явилися каміни, ґвинтові сходи, просторі зали, настінний розпис. Також в замку є восьмикутна оглядова вежа, зведена у XV столітті в італійському стилі.

Монсоро разом з особняком Жака Кера в Бурже (бл. 1443 г.) і замок Шатоден (бл. 1460 г.) є одним з найстаріших зразків архітектури, орієнтованих на задоволення. Дійсно, головна будівля легко піддається датування, так як в двох королівських паспортах 1455 згадується перевезення свинцю і дерев'яних дощок під час робіт. Пріоритет, що віддають висвітлення і внутрішньої організації житла на шкоду раціональної оборонній системі, а також оригінальна система люкарн, свідчать про бажання досягти балансу між внутрішнім комфортом і естетикою. Вежа епохи Відродження є ще однією визначною пам'яткою замку. Будова декорас його добре вираженими карнизами, великими пілястрами, вирізаними капітелями, і уявлення орнаментів, що виділяються в голих рамах, насправді не дуже близькі до відомих зразків раннього французького Ренесансу. Восьмикутна вежа, вписана в правий кут фасаду, що виходить на двір, утворює перехід між Готикою і Французький Ренесанс і характерна для пізнього стилю Людовика XII.

Гвинтові сходи ведуть на перший і другий поверхи замку. Вона увінчана балюстрадою, що складається з двох рядів туфових перекладин, закритих круглими шиферними плитами, і закінчується красивим пальмовою склепінням, вісім ребер якого впираються в центральну колону, яка продовжує основу сходи. Це один з чотирьох прикладів таких склепінь, відомих в Анжу, разом з замком короля Рене Доброго в Боже, будинком Барро в Анже і ратушею Сомюра.Снаружі двері в формі Коробової кривої, увінчана чотирма знаходяться один над одним вікнами, чиї опорні арки, обрамлені прикрашеними пілястрами, підкреслюють вертікальность.Украшеніе в італійському стилі включає в себе медальйони, а іноді і складні мотіви.На антаблемент над нижнім вікном зображений барельєф із зображенням голови, обрамлений путті.Над другим вікном шолом оточений ветвевідним орн том.На вимпелі напис « Chambes crie », натякає на будівельника замка. На антаблемент третього вікна представлена ​​особливо цікава сцена: під широкою смугою, що розгортається над верхньою частиною, по обидва боки загадкового зображення стоять дві мавпи: одна з тварин піднімає за допомогою ланцюга камінь, на якому встановлена ​​маленька обезьяна.На стрічці можна прочитати девіз де Шамба « Je le feray ». Нарешті, над високим окномпредставлен олень в стані спокою, символ полювання.

Наявність раковин на мотузці і на стовпах дозволяє припустити, що сходи могла бути побудована з нагоди одруження Анн де Лаваль з Філіпом де Шамба, що відбувалася в 1530 році, але схожість, що спостерігається з прикрасою парадного павільйону Замку Гайон, скоріше говорить про те, що вона датується більш раннім періодом.

Галерея

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Література

• Искусство и история. Замки и города Луары. Издательство BONECHI, 160 с., 2009 г. ISBN 978-88-476-1924-1
• Desme de Chavigny, Olivier (1888). Les Anciens Seigneurs de Montsoreau (фр.). Tours.
• Reader's Digest (1997). Les Châteaux de la Loire - Merveilles de l'art et de l'histoire (фр.). Reader's Digest. ISBN 9782709809092.
• Guillot, Olivier (1972). Le Comte d'Anjou et son entourage au XIe siècle (фр.). Paris.
• Manase, Viviane (1999). Le Château de Montsoreau (фр.). Itinéraire du patrimoine. ISBN 2-906344-67-4. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
• Prigent, Daniel (2000). Utilis est lapis in structura, mélanges offerts en hommage à Léon Pressouyre - La Pierre de construction et sa mise en œuvre (фр.). Paris: Comité des travaux historiques et scientifiques. ISBN 9782735504398.
• Levron, Jacques (1938). La véritable histoire de la dame de Montsoreau (фр.). Joigny / Paris: Société d'éditions et d'imprimerie / M. Chapelon. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 22 березня 2020.
• Litoux, Emmanuel (2003). Congrès archéologique de France - 155e Session (1997) - Touraine - Le château de Montsoreau (фр.). Paris: Société française d'archéologie - Musée des Monuments Français.
• Hunot, Jean-Yves (2008). Pierres du patrimoine européen - Economie de la pierre de l'antiquité à la fin des temps modernes - Un chantier de construction du XVe siècle : le château de Montsoreau (Maine-et-Loire) (фр.). Comité des travaux historiques et scientifiques. ISBN 9782735506675.
• Hardion, Jean (2003). Une visite au château de Montsoreau (фр.). Coudray-Macouard: Cheminements. ISBN 9782844781802.
• de Geoffre de Chabrignac, Jean (1985). Le château de Montsoreau - Notice historique et archéologique (фр.). Angers: Siraudeau et Cie.
• Stalder, Florian (2013). Fontevraud-l'Abbaye et Montsoreau - Un regard sur le saumurois (фр.). Nantes: 303 éditions. ISBN 9782917895122.

Джерела

• www.chateau-montsoreau.com — офіційний сайт замку Монсоро (фр.)
• Монсоро: реальність, що відрізняється від романтичної // Замки Франції. Подорож вглиб часів = Замки Франции. Путешествие вглубь времён. — М. : «Вече», 2008. — С. 191-193. — («Исторический путеводитель») — 5000 прим. — ISBN 978-5-9533-3483-9.

Посилання

• Замок Монсоро
• Замок Монсоро (Château de Montsoreau) [Архівовано 4 лютого 2015 у Wayback Machine.]