Франсуа Рабле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсуа Рабле [1]
François Rabelais
Франсуа Рабле

Франсуа Рабле
Псевдоніми, криптоніми Alcofribas Nasier[2] і Seraphin Calobarsy
Народження 1493 або 1494 роки
  Шинон, (Турень), Франція
Смерть 9 квітня 1553(1553-04-09)
  Париж, Франція
Національність француз
Громадянство Франція Франція
Alma mater Університет Монпельє
Мова творів французька
Рід діяльності письменник, лікар, чернець і романіст[d]
Напрямок гуманізм
Жанр роман
Magnum opus: роман «Гаргантюа і Пантагрюель»
Дружина
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Франсуа Рабле на Вікісховищі

Франсуа́ Рабле́ (фр. François Rabelais; близько 14931494 років, Шинон — 9 квітня 1553 року, Париж) — французький письменник, відомий своїм сатиричним романом «Гаргантюа і Пантагрюель», також священик, лікар, ботанік.

Біографія[ред.ред. код]

Рабле народився в Шиноні (у Турені), точна дата народження невідома — як версії називають 1493 і 1494 роки. Імовірно він був сином шинкаря (за іншими свідченнями — аптекаря, що займався і торгівлею спиртними напоями). Рабле втратив матір у ранньому віці, за іншими версіями, був дуже рано покинутий нею і відданий до монастиря.

Після шинкарського середовища, де пройшли перші десять років життя Рабле, він, за волею батька, став учнем у францисканському монастирі Сельї, потім у монастирі Де Ля Бометт, згодом потрапив, також як учень, у кордельєрське абатство у Фонтене-ле-Конт (фр. Fontenay le Comte). Збереглися відомості, що під час цих переходів він зустрів серед своїх товаришів-учнів хлопця, який згодом послужив йому зразком для однієї з найвидатніших фігур в його романі, — ченця Жана де Ентомуара.

Недостатньо освічений, щоб присвятити себе одній із «ліберальних професій», Рабле пішов у ченці. Спонукала його до цього, між іншим, і можливість при певному матеріальному забезпеченні, займатися «гуманістичними» науками, що вважалося в ті часи престижним заняттям. Чернече життя, що ним Рабле жив понад 25 років, викликало в ньому різкий спротив, він ставився з відразою до будь-яких містичних крайнощів та аскетичного вбивання плоті. Неприхильність його до чернецтва посилювалася неуцтвом, фанатизмом і, разом з тим, неробством і розпустою тих ченців, серед яких йому довелося жити, і які вже тепер давали йому надзвичайно цінний матеріал для його майбутніх сатиричних образів.

Коли незадоволення ченців, викликане частими знущаннями з них Рабле, прийняло форму переслідування, Рабле втік із монастиря, проте скоро повернувся, але через рік остаточно вийшов із францисканського ордену й перейшов у бенедиктинський. Проте, до монастиря він більше не вступав, а жив як простий священик при дворі єпископа мальєзеського (Maillezais), Жофруа д'Естісака, що вирізнявся високим рівнем освіти й епікурейськими схильностями. Навколо нього гуртувалося багато французьких «гуманістів». Мабуть, саме в цей час зав'язалися товариські стосунки Рабле з Еразмом Ротердамським, до якого він завжди виявляв щонайглибшу пошану, називаючи його своїм «батьком», навіть «матір'ю». Заступництво єпископа та впливових братів Дю-Белле дало Рабле можливість, не обтяжуючи себе виконання своїх церковних обов'язків, зайнятися ботанікою і медициною. Його лікарська практика була успішною. І до цього дня залишається в силі повчання Рабле про те, що «лікар з фізіономією похмурою, понурою, непривітною, нервовою лише засмучує хворого; лікар же з веселим, безтурботним, привітним, відкритим обличчям радує його». На противагу цвинтарного девізу схоластів «Пам'ятай про смерть», Рабле висунув тоді оптимістичне гасло «Пам'ятай про життя».

У 1530 році, зберігаючи звання священика, він вступив до медичного факультету університету Монпельє. Тут він читав публічні лекції з медицини (пояснення «Афоризмів» Гіппократа і «Ars parva» Галена), друкував деякі наукові твори та модні тоді «альманахи», нарешті, практикував, як лікар, попри того, що ступінь доктора медицини він офіційно отримав значно пізніше. Цю свою діяльність продовжував він і в Ліоні, куди переїхав з Монпельє, — та саме тут він вступав на той шлях, на якому йому призначено було здобути безсмертну славу: у 1532 або 1533 році з'явилися в першій редакції дві перші книги його знаменитого роману «Гаргантюа і Пантагрюель», без підпису автора (через страх переслідувань), під псевдонімом «Алькофрібас Назьє» (анаграма його імені і прізвища), і під заголовком «Grandes et inestimables chroniques du grand et énorme géant Gargantua».

Важливою подією в житті Рабле, майже одночасно з випуском перших книг «Гаргантюа», була його поїздка до Рима в ролі секретаря Дю-Белле. Рим збагатив його спостереженнями, цінними для сатирика, адже його критика була спрямована переважно на зіпсоване католицьке духівництво. Під час другої поїздки до Риму, при папі Павлові III, Рабле, запобігаючи перед кардиналами та іншими впливовими особами, домігся від папи прощення своїх багатьох провин (у тому числі й втечі з монастиря) та дещо поліпшив своє матеріальне становище. Проте, переслідування духівництва і парламенту, які виражалися навіть у спалюванні його книг, примушували його, незважаючи на заступництво короля Франциска I, переїздити з місця на місце, поневірятися й постійно потерпати за свою особисту безпеку, особливо з огляду на часті прояви насильства щодо його найкращих друзів та однодумців.

Нарешті, в 1551 році він отримав парафію в Медоні (містечко біля Парижа), де видав четверту книгу «Пантагрюеля». Хоча анафеми Сорбонни не вщухали, та могутня протекція (серед інших — Діани де Пуатьє) дозволила авторові вести відносно спокійне життя до самої смерті. Помер він у Парижі в 1553 році. Смерть його описана у біографів не менш легендарними подробицями, ніж все його життя; деякі з них, проте, частково підтверджуються досить надійними свідченнями. Така, наприклад, розповідь про те, що незадовго до смерті він побажав одягнутися в рясу бенедиктинського ченця, і коли його запитали про причину, відповідав каламбуром: «Beati qui moriuntur in Domino» («Блаженні, що вмирають з Господом / у костюмі доміно»); або про відповідь його послові від кардинала Шатільйона, що цікавився станом його здоров'я: «Dis à monseigneur en quelle galante humeur tu me vois: je vais quérir un grand peut-être» («Скажіть його преосвященству, в якому веселому настрої я знаходжуся — я вирушаю на пошуки великого Може бути»; або ще про слова, ніби-то вимовлені ним з реготом за декілька хвилин до смерті: «Tirez le rideau, la farce est jouée» («Опустіть завісу, фарс зіграно»).

Творчість[ред.ред. код]

Гаргантюа і Пантагрюель[ред.ред. код]

Гаргантюа і пілігрими в салаті — ілюстрація Доре, 1873 р.
Пантагрюель — ілюстрація Доре, 1873 р.

Сатирично-філософський роман «Гаргантюа і Пантагрюель» складається з п'яти частин. Це головний твір Рабле, над яким він працював понад 20 років.

Фольклорний персонаж Гаргантюа та його пригоди були відомі з французьких народних переказів починаючи з XV століття. У 1532 році в Ліоні було видано збірку народних оповідок про пригоди Гаргантюа. Того ж року вийшла друком і перша частина роману Рабле. Це видання, як і наступні, було одразу заборонене Сорбонною.

У першій книзі «Пантагрюель» (1532 р.) Рабле описує історію велетня Пантагрюеля, сина Гаргантюа: його народження, виховання та героїчні подвиги. Використовуючи фантастичну, казкову основу сюжету та стилістику лицарських романів, Рабле створив всеохопну сатиру тогочасного французького суспільства. Гумор і дотеп поєднуються в цьому творі з гуманістичними ідеями раннього Ренесансу.

Друга книга «Гаргантюа» (1534 рік) присвячена батькові Пантагрюеля, Гаргантюа, його гуманістичному вихованню велетнем Ґранґозьє. Тут висміюються монастирські принципи виховання й сама Сорбонна зі своїм заскорублим, ортодоксальним духом. Описується заснування утопічного монастиря Телема (Thélème), де спільно живуть чоловіки й жінки під девізом: «Роби що хочеш» («Fais ce que voudras»). Образ монастиря Телем — пародія на середньовічні монастирі, що були осідками гуманістичної еліти.

Третя (1546 р.) й четверта книги (1552 р.) присвячені мандрам Пантагрюеля та його супутника Панурга в пошуках дивовижного оракула «Dive bouteille». Калейдоскопічна зміна строкатих епізодів надає оповіді динамізму й легкості. У творі змальовують тогочасні уявлення в таких сферах знання, як астрологія, медицина та філософія. У гостросатиричній формі Рабле висміює суперечності цих уявлень та вчень.

П'ята частина (1564 рік), за останніми дослідженнями, також належить перу Рабле. Один спритний видавець, знаючи про популярність попередніх книжок Рабле, вирішив опублікувати чернетки другої та третьої книги, які випадково потрапили йому до рук, представивши їх як заключну частину роману.

Багато епізодів роману залишаються темними й уможливлюють різноманітні тлумачення. Проте цілком промовистим є загальне гуманістичне спрямування роману, негативне ставлення Рабле до середньовічної схоластики, догматизму, заклик до духовної свободи, радості життя, віри в людське добро та гідність. Безліч анекдотів, дотепів, жартів надзвичайно пожвавлюють оповідь. Рабле демонструє невичерпну фантазію не лише сюжетів, а й словотвору, винаходячи нові, часто кумедні поняття, комбінуючи просторіччя з високим стилем, вдаючись до арготизмів та латинізмів. Своєрідність стилю Рабле зміг відтворити хіба що Бальзак в своїх «Грайливих історіях» (фр. Les Cent Contes drolatiques), написаних під впливом «Гаргантюа й Пантагрюеля».

Французський історик XIX століття Жуль Мішле писав: «450 років тому, ледь у ліонських книжних лавках з'явилася перша книга Рабле, людство зрозуміло, що народився письменник величніший, ніж Аристофан».[3]

М. Бахтін про Франсуа Рабле[ред.ред. код]

У 1940 році Михайло Бахтін написав роботу «Творчість Франсуа Рабле й народна культура середньовіччя й Ренесансу»(уперше опублікована в 1965 році), у якій провів детальний аналіз роману, схарактеризувавши його як шедевр, що вінчає народну, сміхову й карнавальну культуру Середньовіччя.

Твори[ред.ред. код]

Гаргантюа (літографія Оноре Дом'є)
  • Les horribles et épouvantables faits et prouesses du très renommé Pantagruel, Roi des Dipsodes, fils du grand géant Gargantua. Composés nouvellement par maître Alcofrybas Nasier (Жахливі й жахаючі події й геройства вельми знаного Пантагрюеля, короля дисподів, сина великого гіганта Гаргантюа нещодавно описані магістром Алькофрибасом Назьє), 1532 р.
  • La vie très horrifique du grand Gargantua, père de Pantagruel (Дуже жахаюче життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля), 1534 або 1535 рр.
  • Le Tiers Livre (Третя книга), 1546 р.
  • Le Quart Livre (Четверта книга), 1552 р.
  • Le Cinquième Livre (П'ята книга), посмертно 1564 р.[4]

Переклади українською[ред.ред. код]

Уривки з «Гаргантюа і Пантагрюель» переклав письменник Павло Грабовський. Скорочено роман переклали Микола Іванов (1929 рік) та Ірина Сидоренко (1990). Повністю роман Рабле переклав українською Анатоль Перепадя (2004).

Переклад з французької: Анатоль Перепадя

  • (скорочено) Франсуа Рабле. Гаргантюа. Переклад з французької: Микола Іванов. Харків: Держвидав України, 1929. 118 стор.
  • (скорочено) Франсуа Рабле. Гаргантюа. Скорочений переклаз з французької: Ірина Сидоренко; післямова: Вадим Пащенко; малюнки: Ігор Вишинський. Київ: Веселка, 1990. 241 стор. ISBN 5-301-00700-9
  • Франсуа Рабле. Гаргантюа та Пантагрюель (Том 1; книги 1-3). Переклад з французької: Анатоль Перепадя. Львів: Кальварія, 2004. 584 стор. ISBN ISBN 966-5663-130-X (Т. 2)
  • Франсуа Рабле. Гаргантюа та Пантагрюель (Том 2; книги 4-5). Переклад з французької: Анатоль Перепадя. Львів: Кальварія, 2004. 413 стор. ISBN 966-663-131-8 (Т. 2)
  • Франсуа Рабле. Ґарґантюа та Пантаґрюель; Переклад зі старофранцузької: Анатоль Перепадя. Київ: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України / Харків: Фоліо, 2011. 634 стор. (Бібліотека світової літератури. Французька література). ISBN 978-966-03-5287-2
  • Франсуа Рабле. Ґарґантюа та Пантаґрюель; Переклад зі старофранцузької: Анатоль Перепадя. Київ: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України / Харків: Фоліо, 2012. 634 стор. (Бібліотека світової літератури. Французька література). ISBN 978-966-03-5881-2
  • Франсуа Рабле. Ґарґантюа та Пантаґрюель; Переклад зі старофранцузької: Анатоль Перепадя. Харків: Бібколектор, 2012. 634 стор. ISBN 978-966-97234-2-0

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

(рос.)

  • Духовний Т. Т. Рабле Франсуа // Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1983. — С. 217.
  • Анисимов И. И. Французская классика со времен Рабле до Ромена Роллана. Статьи, очерки, портреты. — М.: Худ. Лит-ра, 1977. — 334 с.
  • Анненская А. Ф. Рабле. Его жизнь и литературная деятельность (Биографическая библиотека Павленкова).
  • Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и реннесанса. 2-е изд. М. Худ.лит-ра 1990г. 453 с.
  • Веселовский А. Рабле и его роман // «Вестник Европы», 1878. Кн. 3.
  • Евнина Е. М. Франсуа Рабле. — М.: ОГИЗ, 1948. — 344 с.
  • Пинский Л. Е. Смех Рабле // Пинский Л. Е. Реализм эпохи Возрождения. — М., 1961.

(фр.)

  • Thierry Martin, Poésie homosexuelle en jobelin, de Charles d'Orléans à Rabelais, Anthologie bilingue. Montpellier: QuestionDeGenre/GKC, 2007.
  • Georges Lote, La vie et l'oeuvre de François Rabelais, 1938 (книжка відзначена премією Prix Michaut de l'Académie française)
  • Marcel De Grève, La Réception de Rabelais en Europe du XVIe au XVIIIe siècle, études réunies par Claude De Grève et Jean Céard, préface de Jean Céard. Éditions Honoré Champion, 2009. (Про вплив Рабле на європейську літературу XVI—XVIII століття)
  • Jean-Jacques Loisel, Pieyrre de Clythère, Jean-Pierre Félix, Christiane Grosbois-Pihouée, Sur la route des muses et des géants (Éditions du Cherche-Lune (Vendôme — 41) 2006 (Ouvrage collectif sur Ronsard, Racan, Rabelais et Balzac)
  • Michel Lécuyer, Rabelais et Balzac éditions Les Belles lettres, 1956.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: основна категорія теми сторінки із значенням "Category:François Rabelais", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q10093729/uk. Це повідомлення можна вимкнути задавши параметр |mcat=- в картці.
  2. Record #11920939s // general catalog of BnF
  3. Jules Michelet Histoire de France 1841. (фр.)
  4. «П'ята книга» довгий час вважалася неавтентичною, після публікації нового критичного видання в «Бібліотеці Плеяди» (видавництво «Ґаллімар») у 1994 р. авторство Рабле підтверджене.
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]