Мунтжак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мунтжак
Muntjac deer.JPG
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Китопарнокопитні (Cetartiodactyla)
Підряд: Жуйні (Ruminantia)
Родина: Оленеві (Cervidae)
Рід: Мунтжак (Muntiacus)
Rafinesque, 1815
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Muntiacus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Muntiacus
EOL logo.svg EOL: 38814
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9885
Fossilworks: 42680

Мунтжа́к або гавкаючий олень (Muntiacus) — рід оленів (Cervidae), який містить 12 сучасних видів, що поширені у Південній та Південно-Східній Азії, Китаю та деяких районах Японії. Більшість видів роду внесені МСОП в категорії «найменшого ризику» або «недостатньо даних», хоча інші, такі як чорний мунтжак, борнейський жовтий мунтжак та гігантський мунтжак, є вразливими, майже загроженими та критично загроженими відповідно.[1][2] Це найстаріший рід оленів, який виник біля 15-35 млн років тому в епоху міоцену. Його найдавніші залишки знайдені на території Франції, Німеччини та Польщі[3].

В азійських країнах мунтжаки є предметом полювання, їхнє м'ясо вважається делікатесом.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Сучасні види є вихідцями з Азії, їх можна зустріти в Індії, Шрі-Ланці, М'янмі, В'єтнамі, Індонезійських островах, Тайвані та Південному Китаї. Вони також зустрічаються в нижніх Гімалаях (Тераї в Непалі та Бутані).

Опис[ред. | ред. код]

Населяючи тропічні регіони, олені не мають сезонних звичок, тому спаровування можуть відбуватися в будь-який час року. Таку поведінку також зберігають популяції, пізніше завезені в країни помірного клімату. Харчуються ці олені рослинною їжею: листям, травою, бруньками, опалими фруктами.

У збудженому або схвильованому стані ці олені видають звуки, схожі на гавкіт собак. Самці мунтжаків захищають належні їм райони від вторгнення інших самців, використовуючи в сутичках не стільки короткі роги, скільки гострі ікла на верхній щелепі. Такі «бивні» притаманні лише дорослим самцям. У водяних оленів також є видимі бивні, але вони відрізняються за розміром та формою.

Вагітність у самок триває близько 7 місяців, після чого зазвичай народжується одне дитинча, якого мати приховує в заростях, поки те не зможе самостійно за нею слідувати.

Види[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 21 червня 2021. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 21 червня 2021. 
  3. Czyżewska, Teresa; Stefaniak, Krzysztof (December 1994). Euprox furcatus (Hensel, 1859) (Cervidae, Mammalia) from Przeworno (Middle Miocene, Lower Silesia, Poland). Acta Zoologica Cracoviensia 37 (1): 55–74. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 21 червня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]