Мустафін Олексій Рафаїлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Мустафін
Mustafin-ravenna.jpg
Народився 23 травня 1971(1971-05-23) (47 років)
Київ
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Місце проживання Київ
Діяльність Журналістика, телебачення, політика
Alma mater Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Партія СДПУ(О)
У шлюбі з Валерія Семенюк (1976)
Діти син Михайло (2005), донька Катерина (2013)

Муста́фін Олексі́й Рафаї́лович (*23 травня 1971, Київ) — український журналіст, телевізійний менеджер, політик.

Освіта[ред. | ред. код]

1993 — закінчив педагогічний університет ім. М. Драгоманова (історичний факультет).

Журналістська діяльність[ред. | ред. код]

З листопада 1993 року — працював журналістом у виданні «УНІАН-тижневик», газетах «Пост-Поступ», «День».

З листопада 1994 до кінця 1997 р. — в журналістській команді, яка створювала інформаційно-аналітичну телепрограму «Післямова».

У 1997 — працював завідувачем відділу міжнародних новин у Телевізійній службі новин (ТСН) на телеканалі 1+1.

З 1998 року — заступник шеф-редактора, у 20012005 р— шеф-редактор служби новин телеканалу «Інтер». Автор програми «Післязавтра» (20032005).

У 20062011 роках — заступник голови правління з інформаційного мовлення телеканалу СТБ, головний редактор, керівник програми новин «Вікна».

За цей час «Вікна» чотири рази — у 2007, 2009, 2010 і 2011 роках — отримували премію «Телетріумф» як найкраща новинна програма на українському телебаченні. У 2007 році «Вікна» стали володарем премії «Фаворит телепреси», а в 2008 році цю премію отримала програма «За Вікнами».

З травня 2011 року — очолював департамент документальних і публіцистичних проектів СТБ.

Автор фільмів «2004» і «Майже доросла. Щоденник двадцятирічної» (останній здобув премію «Телетріумф» як найкращий телевізійний документальний фільм 2011 року).

Про роботу на "СТБ" і на "Інтері" журналіст зізнався в 2010 році в одному із своїх інтерв'ю інтернет-виданню "Медианяня":

« Это очень разные каналы. У «Подробностей» с определенного времени появился лозунг «Главные новости страны. Но на самом деле они всегда играли роль «главных новостей» - с момента запуска «Подробностей» на месте программы «Время». Я это хорошо помню, поскольку сам при этом присутствовал. Поэтому отношение немножко другое к этим новостям. Это более официозные новости, которые должны рассказывать обо всем, что произошло в стране важного, серьезного. Это просто жанр такой. И в нем нужно работать, потому что аудитория этого просит. И не только «широкая аудитория», я бы сказал. Вот вы спрашивали об общении с политиками... На «Интере» это всегда было по-особенному. «Что вы имели в виду, когда сказали вчера то-то и то-то?». «Да ничего не имели в виду». «Не может быть, на «Интере» не может быть, чтобы ничего не имели в виду». Когда Кучма был президентом, он ведь смотрел «Подробности». Соответственно, все то, на что в других новостях он мог не обратить внимания в силу того, что просто их не смотрел, на «Интере» он видел. И реакцию это вызывало соответствующую. Более непосредственную, я бы сказал.

Специфика новостей СТБ в том, что это новости для людей, которые не ждут официальных сообщений. И понимают, о чем мы им рассказываем. У них более легкое и свободное отношение к жизни. Это люди, которые воспринимают иронию, которая начинается из самоиронии.

Что касается личных ощущений, то СТБ для меня достаточно комфортный канал. Здесь нет такого тревожного напряжения, как на «Интере». Хотя бы, в силу статуса: мы, в общем-то, и не претендуем на звание статусного канала, мы менее понтовый канал, если хотите. И поэтому здесь работается с большим удовольствием. Есть, конечно, проблемы, но на каком канале их нет?

И, к тому же, на СТБ новости «отдыхают» по субботам и воскресеньям. Это большая редкость для новостей. Для новостийщика это вообще может показаться странным. Помню, когда я пришел на СТБ с «Интера», на меня это произвело просто неизгладимое впечатление. Я должен был свыкнуться с этим. Но с другой стороны - это показывает другое отношение к жизни...

»

Як журналіст співпрацював з часописами «Дзеркало тижня», «Профіль», «Лівий берег».

У 20132016 роках — генеральний директор телеканалу «Мега».

У 20162017 роках — генеральний продюсер новин «Медіа Групи Україна». На базі ресурсів групи (новинної редакції телеканалу «Україна», сайту Segodnya.ua і газети «Сегодня») створив єдину інформаційну платформу під спільним брендом «Сьогодні»[1].

Академік Української телевізійної академії. Член спостережної ради журналістської премії «Честь професії»

Автор книжок «Справжня історія Стародавнього світу» (2013), «Справжня історія середніх віків» (2014), «Справжня історія раннього нового часу» (2014), «Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію» (2016), «Справжня історія пізнього нового часу» (2017), «Hot Story. Неймовірні пригоди прянощів у світі людей» (2018) та «Напій змін. Як кава створила сучасний світ» (2018), науково-популярних статей з історичної тематики[2][3][4][5][6][7].

Політична діяльність і політичне консультування[ред. | ред. код]

У лавах СДПУ(О) — з часу заснування партії.

У травні 1990 р. обраний до Ради (згодом — Центральної Ради, Політради) СДПУ(О), з жовтня 1991 до вересня 2010 р. — член Правління (згодом — Політбюро).

19921994 — був «політичним редактором» партії.

Про участь партії у виборах 1998 року він казав в інтерв'ю:

« "Выборы 1998 были очень сложными для партии (СДПУ (о))– приходит один протокол с округа, партия преодолевает барьер. Приходит второй – нет. За округа 4 до конца подсчета Григорий Михайлович Суркис даже сказал: "Если мы не пройдем, то я им устрою такую оппозицию, что они пожалеют". Но в итоге социал-демократы прошли.

В этот сложный для партии период в штабе вообще не было Онопенко, который возглавлял партию. Его не было ни перед выборами, ни после. Потом он не пришел на общее собрание, а в "Голосе Украины" вышло интервью, в котором он заявил, что "результат был не очень хорошим, потому что первым был не я, а Кравчук". Конечно, после этого разгорелся скандал и конфликт. Я таких слов от Кравчука ни до, ни после не слышал. С Онопенко расстались. И тогда возникла кандидатура Медведчука. Он очень неоднозначно воспринимался в партии, во всяком случае в ее идейной части, потому что, как я уже говорил, это была изначально полудиссидентская тусовка и люди, которые в нее входили, отлично знали историю со Стусом. Мы договорились, что будут даны публичные объяснения по этой истории. И действительно, появилось несколько материалов в прессе. И уже после этого он возглавил партию.

Но в общем-то и после этого в партии всегда было два крыла – одно ориентировалось на Медведчука и Суркиса, а второе группировалось скорее вокруг Плужникова. Я всегда был ближе ко второму крылу. Собственно, именно поэтому я попал на Интер.

Интер был проектом Плужникова. И, конечно, задумывался в в том числе и как политический инструмент. Хотя даже для журналистов СДПУ(О) была поначалу чем-то неизвестным. Был даже случай, когда Онопенко протитровали как "Оноприенко". Вовсю развернулись уже на выборах киевского мэра. Когда Суркис боролся с Омельченко."

»

[8]

З квітня 2005 по вересень 2010 р. — заступник голови СДПУ(О).

З жовтня 1991 р. був заступником голови спілки «Українська соціал-демократична молодь», у 19921998 рр. очолював УСДМ.

У 20122013 рр. — консультував Партію регіонів з питань взаємодії із ЗМІ[9].

Був засновником і першим керівником дослідницької групи «Аргис»[10].

З 2018 року є медіа-консультантом партії «Батьківщина»[11].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://detector.media/community/article/132713/2017-12-08-oleksiya-mustafina-v-media-grupi-ukraina-zminit-oleksandr-semiryadchenko-dopovneno/
  2. Олексій Мустафін. Свобода, яку не спинити. Перший досвід на батьківщині демократії. VI ст. до нашої ери. Історична правда. 2010-12-01. 
  3. Олексій Мустафін. Прощання з тиранією. Як це відбувалося 2500 років тому. Історична правда. 2014-01-23. 
  4. Олексій Мустафін. Як Дукля стала Чорногорією. Мандрівка середньовічною історією. Всесвіт, 2016, № 11/12, с.288-293
  5. Олексій Мустафін. Легенда про "місто нероб". Як філософ Піфагор із бобами воював. Історична правда. 2016-11-03. 
  6. Олексій Мустафін. Винахід Кульчицького: чим завдячують кавомани шляхтичу з Самбірщини. Обозреватель. 2018-04-07. 
  7. Олексій Мустафін. Від Богдана до Бернарда. Чому українська кава - не лише львівська?. Обозреватель. 2018-11-21. 
  8. http://www.theinsider.ua/politics/5b8d45515743a/
  9. http://detector.media/infospace/article/115810/2016-06-07-aleksei-mustafin-v-ukrainskoi-politike-samoe-dorogostoyashchee-jeto-loyalnost-sobstvennikov-smi/
  10. https://mediananny.com/novosti/2326190/
  11. https://ua.censor.net.ua/news/3063797/mediamenedjer_mustafin_stav_konsultantom_partiyi_batkivschyna

Посилання[ред. | ред. код]