МіГ 1.44
| МіГ 1.44 | |
|---|---|
 | |
| МіГ МФІ (1.44) | |
| Призначення: | багатофункціональний винищувач |
| Перший політ: | 29 лютого 2000 |
| Розробник: | МіГ |
| Виробник: | МіГ |
| Всього збудовано: | 1[1] |
| Конструктор: | МіГ |
| Екіпаж: | 1 особа |
| Крейсерська швидкість: | 1700 км/год |
| Максимальна швидкість (МШ): | (М = 2,6) 3120 км/год |
| МШ біля землі: | 1500 км/год |
| МШ на висоті: | 2500 км/год |
| Бойовий радіус: | 2500 надзвукова швидкість, 4500 дозвуковій км |
| Практична стеля: | 20 000 м |
| Довжина: | 21,7 м |
| Висота: | 6 м |
| Розмах крила: | 16,3 м |
| Споряджений: | 28 000 кг |
| Максимальна злітна: | 35 000 кг |
| Двигуни: | 2 ТРДДФ АЛ-41Ф |
| Тяга (потужність): | 2 × 18000 кгс |
| Гарматне озброєння: | 30-мм гармата, ракети «повітря-повітря»: КС-172, Р-37, Р-77, Р-74 |
|
| |
МіГ 1.44 у Вікісховищі | |
МіГ 1.44 — дослідно-експериментальний російський прототип винищувача п'ятого покоління.
Літак, на якому планувалося встановити двигуни з керованим вектором тяги АЛ-41Ф. Створювався як противага американським винищувачам F-22 і за рядом характеристик перевершує свого американського суперника. Має широке застосування стелс-технологій. Все озброєння літака розташовувалося у внутрішньому відсіку. Покривався спеціальною радіопоглинаючою фарбою, кілі у 1.44 були спроектовані спеціальним способом кривих поверхонь, що суттєво знижує ЕПР літака, так само передбачалося використати на МФІ плазмогенератора — прилад, який створює навколо літака спеціальну хмару плазми, що знижує помітність літака при його опромінюванні різними засобами виявлення в 100 разів.
Історія та загальні відомості[ред. | ред. код]
Попередні роботи по створенню важкого винищувача п'ятого покоління для ВПС і ППО почалися в кінці 1979 року в рамках програми І-90 (Винищувач 1990-х років). Літак з шифром 1.44 є дослідним зразком, на якому відпрацьовувались технології КБ «МіГ» за проектом І-90.
Літак з шифром 1.42 є допрацьованим 1.44, який повинен був піти у серійне виробництво і надійти до війська.
Розробка нового винищувача почалася в ДКБ ім. А. І. Мікояна. У 1983 р. була затверджена Комплексна цільова програма робіт по літаку, силовій установці, БРЕО та озброєнню, а також тактико-технічне завдання ВПС і ППО. У 1987 р. відбувся захист аванпроекту, а в 1991 р. ескізного проекту та макету літака, що отримав індекс МФВ багатофункціональний винищувач. Основними його особливостями повинні були стати:
- Надманевреність;
- Здатність до надзвукового польоту у безфорсажному режимі;
- Мала радіолокаційна і теплова помітність;
- Поліпшені злітно-посадочні характеристики;
- Значне скорочення вартості льотної години, кількості технічного складу, обсягу та ваги нестандартного обладнання, потрібного для обслуговування літака;
- Нова архітектура комплексу БРЕО, структура інформаційно-керуючого поля кабіни, висока ступінь інтеграції.
Паралельно з роботами над багатофункціональним фронтовим винищувачем на основі базової конструкції пророблялися варіанти літака-розвідника, винищувача корабельного базування й інші модифікації.
Більша частина технологій МФІ зараз активно використовується на ПАК ФА.
У зв'язку з політичними рішеннями й економічними труднощами 90-их років урядом Росії було прийнято рішення про призупинення робіт за проектом 1.44, в той час найкращим винищувачем[джерело?]. У даний момент єдиний прототип знаходиться в ЛДІ ім. М. М. Громова на стоянці МіГів.
Модифікації[ред. | ред. код]
Літак з шифром 1.42 є дослідним зразком, на якому відпрацьовувалися технології КБ «МіГ» за проектом І-90. Побудований 1 прототип (1994), який використовувався для статичних випробувань.
Літак з шифром 1.44 є допрацьованим 1.42. Він повинен був піти на серійне виробництво і надійти до війська. Побудований 1 примірник (1999), ще 4 перебували на заводі «Сокіл» у різній стадії готовності на момент закриття проекту.
Літак з шифром 1.46 є глибокою модернізацією 1.44, значно перевершує його по ТТХ. На момент закриття проекту йшла підготовка до будівництва дослідного екземпляра.
Міфи[ред. | ред. код]
Твердження про нібито встановлюювані на МіГ 1.42 плазмогенератори (пристроях, що створюють на поверхні фюзеляжу спеціальну хмару плазми, що різко знижує помітність літака при його опроміненні різними засобами виявлення) є фантазією В. О. Кучеренка, висловленою у його книзі «Зламаний меч Імперії». В дійсності електрогенеруючих потужностей на борту винищувача зовсім недостатньо навіть для розрахункових потреб плазмогенератора, а що найголовніше — ця ідея на даний момент вже застаріла з появою сучасних радіопоглинаючих покриттів і пасивних РЛС (наприклад, AN/ALR-94).
Серед деяких не названих західних експертів існує думка, що деякі технології та загальні види літака були передані Китаю, хоча, можливо, китайці при створенні свого J-20 використовували креслення Проекту 1.46, куплені у ДКБ Сухого.
Посилання[ред. | ред. код]
- http://www.airwar.ru/enc/xplane/mfi.html [Архівовано 18 січня 2011 у Wayback Machine.]
- http://www.testpilot.ru/russia/mikoyan/mfi/mfi.htm [Архівовано 26 грудня 2010 у Wayback Machine.]
- http://www.testpilot.ru/russia/mikoyan/mfi/mfi_1.htm [Архівовано 14 січня 2011 у Wayback Machine.]
- 38.14224 & num = 1 & t = h & sll = 55.573987,38.143458 & sspn = 0.002232,0.006968 & hl = ru & ie = UTF8 & ll = 55.573987,38.143458 & spn = 0.002232,0.006968 & z = 18 МіГ 1.44 на картах Google на аеродромі в Раменському
|
Це незавершена стаття з авіації. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||||||||||||||
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 21 серпня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)