Мінеральні солі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мінеральні солі – осадові мінерали, які кристалізуються при випаровуванні та охолодженні природних водних розчинів, що є сильними електролітами. Процес утворення М.с. протікає внаслідок перенасичення розчинів.

До групи мінералів, що об'єднуються під загальною назвою солі, відносять мінерали, які утворюються з істинних соляних розчинів і порівняно легко розчиняються у воді. Вони мають солоний або гірко-солоний смак. Найбільш поширеними мінералами цієї групи є солі натрію, калію і магнію: галіт, сильвін, карналіт, тенардит, мірабіліт, каїніт, лангбейніт.

Класифікація[ред.ред. код]

За генетичною класифікацією розрізняють такі відклади мінеральних солей:

Цей поділ умовний, оскільки одні й ті ж мінерали часто формуються, і в морських, і в континентальних умовах.

Основні групи мінеральних солей представлені:

Групи за локалізацією[ред.ред. код]

Мінерали морських соляних родовищ представлені понад 30 розчинними мінералами і ще більшою кількістю нерозчинних. Серед розчинних розповсюджені лише галіт, сильвін, карналіт, каїніт, гангбейніт, кізерит, полігаліт та синґеніт. Іноді в морських відкладах зустрічається глауберит, тенардит та епсоміт. Найбільші поклади морських калійних солей є в Канаді та в РФ (Урал). Соляні відклади встановлені у нижньокембрійських і навіть у докембрійських утвореннях, але розчинні солі в родовищах такого давнього віку невідомі. Найсприятливіші умови для накопичення розчинних солей мали місце у пермський період. Утворення великих родовищ солей морського походження приурочені до теплих аридних зон.

Континетальні розчини відрізняються великою різноманітністю. Їх склад визначається в першу чергу процесами вивітрювання поверхневих порід і меншою мірою вулканічною діяльністю. За хім. складом багато з цих розчинів близькі до морської води, і з них при випаровуванні або охолодженні виділяються ті ж солі. Розчинні солі неморського походження відомі в багатьох внутрішньоконтинентальних басейнах. Загальні запаси їх в цілому малі в порівнянні з морськими родовищами, і вони відрізняються від останніх великими варіаціями хім. складу. Найбільші родовища континентальних солей: Ґрін-Рівер, басейн Сірлс-Лейк (США, шт. Каліфорнія), Лагуна-дель-Рей (Мексика).

С у л ь ф а т и охоплюють велику кількість М.с.: тенардит, мірабіліт, ґлауберит, астраханіт, епсоміт та ін.

Н і т р а т и зустрічаються рідко. Відоме тільки одне їх промислове родовище (пов’язане з накопиченням каліче в пустелі Атакама, Чилі) і декілька невеликих покладів.

К а р б о н а т н і мінерали практично повністю представлені карбонатами натрію: трона, термонатрит, нагколіт, натрон, ганксит, беркеїт (бьоркеїт), сульфогаліт, шайрерит, тихіт та ін. Багато з розповсюджених світових покладів цих мінералів являли собою безстічні озера з великим вмістом карбонатів (приклад – поклади в пустелі Сахара в Єгипті, у Півд.-Зах. Африці, у Півд. та Півн. Америці тощо). В деяких родовищах М.с. простежується зв’язок їх утворення з вулканізмом (приклад – оз. Натрон, Танзанія, де натрієво-карбонатні утворення виникли в результаті вилуговування карбонатитових лав), а в інших – з механізмом бактеріального відновлення (родов. в Єгипті).

Б о р а т и майже виключно пов’язані з гарячими джерелами вулканічних областей. Найбільш розповсюджені борати кальцію, відомо також декілька великих родов. боратів натрію. Рідкісніші борати магнію, ще рідше зустрічаються борати стронцію...

Назви окремих солей[ред.ред. код]

Розрізняють:

  • сіль абраумську (суміш солей карналіту, сильвіну та ін.),
  • сіль амонієву або амонійну (зава назва нашатирю),
  • сіль англійську (застаріла назва епсоміту),
  • сіль бритинову-берводну (застаріла назва глаубериту),
  • сіль буру (застаріла назва залізистого алюногену (тектициту)),
  • сіль вапноподібну (застаріла назва епсоміту),
  • сіль везувійську (застаріла назва глазериту),
  • сіль волосисту (застаріла загальна назва епсоміту, галотрихіту і галіту у вигляді волокнистих аґреґатів),
  • сіль гірку (застаріла назва епсоміту),
  • сіль ґлауберову (глауберову) (те ж саме, що й мірабіліт, інколи так називають також тенардит),
  • сіль ґлетчерну (зайва назва епсоміту),
  • сіль дивну (застаріла назва мірабіліту),
  • сіль епсомітову (застаріла назва епсоміту),
  • сіль зоотинову (застаріла назва натріїстої селітри),
  • сіль кам'яну (самосадний крупнозернистий галіт),
  • сіль кухонну (загальна торговельна назва для різних видів природної солі NaCl: кам'яної, озерної, кореневої, гранатки. Цим же терміном позначають товарну продукцію харчової солі; те саме, що й галіт),
  • сіль льодяну (торговельна назва крупнокристалічного галіту),
  • сіль мауерову (застаріла назва нітрокальциту – Ca[NO3]2•4H2O),
  • сіль мишачу (зайва назва метавольтину),
  • сіль мікрокосмічну (зайва назва стеркориту),
  • сіль мінеральну (осад, який г.ч. складається з розчинних солей: ґіпсу, ангідриту та різних галоїдних сполук, осадження яких зумовлене випаровуванням),
  • сіль Мора (морит), сіль морську (водний хлористий натрій NaCl•2H2O, утворює тверді гострі кристали на поверхні льодового покриву Північного льодовитого океану),
  • сіль озерну (застаріла назва галіту),
  • сіль перисту (галотрихіт),
  • сіль самосадну (торговельна назва самосадного галіту),
  • сіль Себастьяна (застаріла назва тенардиту),
  • сіль седативну (застаріла назва сасоліну),
  • сіль сибірську (застаріла назва мірабіліту),
  • сіль Седлітця (епсоміт),
  • сіль синю (відміна галіту синього кольору),
  • сіль соколину (місцева якутська назва галіту),
  • сіль стінну (застаріла назва нітрокальциту – Ca[NO3]2•4H2O),
  • сіль тверду (суміш сильвіну з галітом),
  • сіль тріскучу (галіт з включенням газів, який розтріскується при розчиненні),
  • сіль фосфорну (застаріла назва стеркориту),
  • сіль чудесну (застаріла назва мірабіліту).

Література[ред.ред. код]