Бішофіт
Бішофіт | |
---|---|
Загальні відомості | |
Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
Абревіатура | Bsf[2] |
Хімічна формула | MgCl2·6Н2О |
Клас мінералу | хлориди |
Nickel-Strunz 10 | 3.BB.15[3] |
Генезис | осадовий |
Ідентифікація | |
Колір | безбарвний, білий |
Сингонія | моноклінна |
Спайність | відсутня |
Твердість | 1-2 |
Блиск | скляний |
Прозорість | прозорий |
Колір риси | білий |
Густина | 1,6 |
Розчинність | легко розчиняється у воді |
Інші характеристики | |
Названо на честь | Карл Густав Бішоф |
Особливі характеристики | гірко-пекучий на смак |
Типова місцевість | Штасфурт[3] |
Бішофіт у Вікісховищі |
Бішофі́т — мінерал класу галогенідів, MgCl2·6Н2О.
Вперше був виявлений у 1877 р. у Штасфуртських соленосних відкладах Німеччини німецьким геологом і хіміком Карлом Оксеніусом (нім. Carl Ochsenius, 1830-1906). Мінерал названо на честь німецького геолога Густава Бішофа, щоб увіковічити його ім'я за досягнення в хімії та геології XIX ст. в Німеччині.
За своєю типовою місцевістю бішофіт це евапорит, який утворився на стародавньому морському дні, яке було відкладено понад 200 мільйонів років тому, під час пермського періоду.[4] Його склад можна пояснити високим вмістом хлориду магнію в первісному океані.[5]
У перші десятиліття після відкриття бішофіт вважався рідкісним мінералом, проте в 1930-50-х роках в Поволжі були виявлені великі поклади бішофіту, а в 90-х роках XX століття в Полтаві відкрито найдавніше і найклибше родовище мінералу, глибина залягання якого 2,5 км.
Заключний продукт галогенезу, який утворюється на останній стадії формування соляних відкладів сульфатного типу багатих магнієм. Іноді містить домішки Br — до 1 %. Сингонія моноклінна. Безбарвний або білий, іноді забарвлений тонкодисперсним гематитом в червоний колір. Блиск скляний або матовий. Крихкий. Спайність відсутня. Твердість 1-2. Густина 1,6. Гігроскопічний, на повітрі (особливо холодному) розпливається. Добре розчинний у воді і спирті. Має пекучий, гіркий смак. За походженням головним чином осадовий, хемогенний. Добувається способом підземного розчинення.
Мінеральні скупчення бішофіту є лише в декількох місцях планети: Туркменістані (затока Кара-Богаз-Гол), Ізраїлі (Мертве море), Росії (Волгоградська обл., Астрахань — ропа оз. Мале Лиманське), Україні (Полтавська обл., Чернігівська обл.), Болгарії (ропа Поморського озера).
Новоподільське родовище бішофіту розташоване в північно-західній частині Дніпровсько-Донецької западини на північному заході Срібнянської депресії. Відкрите при проведенні пошуково-розвідувальних робіт на нафту і газ. Дослідно-промислове видобування бішофіту здійснюється з 1991 р. Полтавське родовище є найбільш глибоким (2,5 км), а мінерал містить найбільшу кількість[чого?], що й обумовлює його біологічні та реабілітаційні ефекти.
У Чернігівській області зафіксовані великі прогнозні ресурси бішофіту — 1171,7 млн тонн, категорії Р2.[6]
Бішофіт — цінна і дешева сировина для одержання магнію і його сполук, виробництва магнезіального цементу; використовується для просочування деревини з метою її зміцнення. 99 % бішофіту видобувається для технічних цілей, й лише менше 1 % бішофіту Полтавського родовища — спеціально для потреб медицини та санаторно-курортного лікування.
Бішофіт широко застосовується у лікуванні багатьох захворювань опорно-рухового апарату, нервової, серцево-судинної систем, а також адаптогенного, антистресового та седативного засобу (у ваннах)[джерело?].
Цілющу дію бішофіту першими виявили робітники бурових свердловин, котрі, зустрівшись з цим мінералом, звернули увагу, що при контакті із розсолом у них зникають болі у суглобах та м'язах рук. Після цього на бішофіт звернули увагу вчені-медики.[джерело?]
Як потужний протизапальний чинник бішофіт став важливішим природним засобом у ревматології при ураженнях опорно-рухового апарату (артрити, артози, остеохондроз хребта) і в травматології — реабілітації травм. Завдяки високому вмісту природного магнію, калію, та йоду бішофіт посів чільне місце у кардіології в реабілітації ішемічної хвороби серця та гіпертонічної хвороби, при вегето-судинній дистонії, при захворюваннях центральної та периферичної нервової систем (неврози, стреси, неврити, невралгії, радикуліти). Біологічна конкуренція мінералів бішофіта з радіонуклідами робить його природним засобом лікування хвороб у ліквідаторів аварії на ЧАЕС, поліпшення здоров'я їхніх дітей.[джерело?]
У санаторіях загальні ванни із бішофітом мають оздоровчу, загально зміцнюючу, антистресову, адаптогенну дію; знімають стрес та покращують сон. Наявний косметичний ефект бішофітної ванни. У фізіотерапії бішофіт застосовується у поєднанні із прогріваннями озокеритом та парафіном. Доведена висока ефективність комбінації бішофіта та грязелікування.[7]
Увесь комплекс ефектів бішофіту став корисним при підготовці спортсменів. У професійному масажі та фізіопроцедурах бішофіт допомагає спортсменам досягати високих результатів, прискорює реабілітацію, зберігає здоров'я, сприяє подовженню спортивного стажу.[джерело?]
Останні експериментальні дослідження (на щурах) довели, що внутрішній прийом бішофіту значно сприяє активації процесів регенерації слизової оболонки шлунка, нормалізує початкові порушення вуглеводного обміну, функціональний стан сердцево-судинної системи, обмежує імуннозапальні процеси у суглобах.[8]
Існують методики питного застосування бішофіту, який може бути рекомендовано як додаткове джерело магнію, макро- та мікроелементів (кальцій, калій, йод, бром, селен, мідь, цинк, хром) з метою створення оптимальних дієтологічних умов для магнієвої корекції засвоєння кальцію, загального зміцнення організму та оптимізації функції шлунково-кишкового тракту, опорно-рухової системи, дихальних шляхів, серцево-судинної та нервової системи.[джерело?]
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ а б Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ A. A. Spasov (2003). Local bischofite therapy (PDF). Volgograd State University. ISBN 5-88462-065-9. Архів оригіналу (PDF) за 9 жовтня 2010. Процитовано 11 вересня 2022.
- ↑ Hisahiro Ueda and Takazo Shibuya. Composition of the Primordial Ocean Just after Its Formation: Constraints from the Reactions between the Primitive Crust and a Strongly Acidic, CO2-Rich Fluid at Elevated Temperatures and Pressures. Minerals 2021, 11(4), p. 389.
- ↑ Протокол № 587, ГКЗ України, 30.01.2001 р.
- ↑ Оржешковский В. В., Оржешковский Вас. В. Бишофитотерапия // Вестник физиотерапии и курортологии. — 2005. — № 3. — С. 62—71
- ↑ Внутрішній прийом Полтавського бішофіту (експериментально-клінічні дослідження) / Бабов К. Д., Золотарьова Т. А., Насібуллін Б. А. та ін. — К.: КІМ, 2010. — 88 с.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Бішофіт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Бішофіт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Диференційоване застосування бішофіту/ методичні рекомендації [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.] (90.15/226.15) / Укл. : Драгомирецька Н.В., д.мед.н., проф. Заболотна І.Б., к.мед.н., Іжа Г.М., к.мед.н. Калініченко М.В., к.мед.н./ ДУ «Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України»
- БІШОФІ́Т [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Експериментальне дослідження фармакологічних властивостей гідрофільних мазей мінералу бішофіт [Архівовано 25 липня 2021 у Wayback Machine.]