Бішофіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бішофіт
Bischofite - Antofagasta.JPG
Загальні відомості
Статус IMA чинний (успадкований, G)[d][1]
Хімічна формула MgCl2·6Н2О
Клас мінералу хлориди
Nickel-Strunz 10 3.BB.15[2]
Генезис осадовий
Ідентифікація
Колір безбарвний, білий
Сингонія моноклінна
Спайність відсутня
Твердість 1-2
Блиск скляний
Прозорість прозорий
Колір риси білий
Густина 1,6
Розчинність легко розчиняється у воді
Інші характеристики
Названо на честь Карл Густав Бішоф
Особливі характеристики гірко-пекучий на смак
Типова місцевість Штасфурт[2]
CMNS: Бішофіт у Вікісховищі

Бішофі́т — мінерал класу галогенідів, MgCl2·6Н2О.

Історія та етимологія[ред. | ред. код]

Вперше був виявлений у 1877 р. у Штасфуртських соленосних відкладах Німеччини німецьким геологом і хіміком Карлом Оксеніусом (нім. Carl Ochsenius, 1830-1906). Мінерал названо на честь німецького геолога Густава Бішофа, щоб увіковічити його ім'я за досягнення в хімії і геології XIX ст. в Німеччині.

У перші десятиліття після відкриття бішофіт вважався рідкісним мінералом, проте в 1930-50-х роках в Поволжі були виявлені великі поклади бішофіту, а в 90-х роках XX століття в Полтаві відкрито найдавніше і глибоке родовище мінералу, глибина залягання якого 2,5 км.

Походження і властивості[ред. | ред. код]

Magnesium-chloride-3D-polyhedra.png

Заключний продукт галогенезу, який утворюється на останній стадії формування соляних відкладів сульфатного типу багатих магнієм. Іноді містить домішки Br — до 1 %. Сингонія моноклінна. Безбарвний або білий, іноді забарвлений тонкодисперсним гематитом в червоний колір. Блиск скляний або матовий. Крихкий. Спайність відсутня. Твердість 1-2. Густина 1,6. Гігроскопічний, на повітрі (особливо холодному) розпливається. Добре розчинний у воді і спирті. Має пекучий, гіркий смак. За походженням головним чином осадовий, хемогенний. Добувається способом підземного розчинення.

Поширення[ред. | ред. код]

У світі[ред. | ред. код]

Мінеральні скупчення бішофіту є лише в декількох місцях планети: Туркменістані (затока Кара-Богаз-Гол), Ізраїлі (Мертве море), Росії (Волгоградська обл., Астрахань — ропа оз. Мале Лиманське), Україні (Полтавська обл., Чернігівська обл.), Болгарії (ропа Поморського озера).

В Україні[ред. | ред. код]

Новоподільське родовище бішофіту розташоване в північно-західній частині Дніпровсько-Донецької западини на північному заході Срібнянської депресії. Відкрите при проведенні пошуково-розвідувальних робіт на нафту і газ. Дослідно-промислове видобування бішофіту здійснюється з 1991 р. Полтавське родовище є найбільш глибоким (2,5 км), а мінерал містить найбільшу кількість, що й обумовлює його біологічні та реабілітаційні ефекти.

У Чернігівській області зафіксовані великі прогнозні ресурси бішофіту — 1171,7 млн тонн, категорії Р2.[3]

Використання[ред. | ред. код]

Бішофіт — цінна і дешева сировина для одержання магнію і його сполук, виробництва магнезіального цементу; використовується для просочування деревини з метою її зміцнення. 99 % бішофіту видобувається для технічних цілей, й лише менше 1 % бішофіту Полтавського родовища — спеціально для потреб медицини та санаторно-курортного лікування.

В медицині та реабілітації[ред. | ред. код]

Бішофіт широко застосовується у лікуванні багатьох захворювань опорно-рухового апарату, нервової, серцево-судинної систем, а також адаптогенного, антистресового та седативного засобу (у ваннах)[джерело?].

Цілющу дію бішофіту першими виявили робітники бурових свердловин, котрі, зустрівшись з цим мінералом, звернули увагу, що при контакті із розсолом у них зникають болі у суглобах та м'язах рук. Після цього на бішофіт звернули увагу вчені-медики.[джерело?]

Як потужний протизапальний чинник бішофіт став важливішим природним засобом у ревматології при ураженнях опорно-рухового апарату (артрити, артози, остеохондроз хребта) і в травматології — реабілітації травм. Завдяки високому вмісту природного магнію, калію, та йоду бішофіт посів чільне місце у кардіології в реабілітації ішемічної хвороби серця та гіпертонічної хвороби, при вегето-судинній дистонії, при захворюваннях центральної та периферичної нервової систем (неврози, стреси, неврити, невралгії, радикуліти). Біологічна конкуренція мінералів бішофіта з радіонуклідами робить його природним засобом лікування хвороб у ліквідаторів аварії на ЧАЕС, поліпшення здоров'я їхніх дітей.[джерело?]

У санаторіях загальні ванни із бішофітом мають оздоровчу, загально зміцнюючу, антистресову, адаптогенну дію; знімають стрес та покращують сон. Наявний косметичний ефект бішофітної ванни. У фізіотерапії бішофіт застосовується у поєднанні із прогріваннями озокеритом та парафіном. Доведена висока ефективність комбінації бішофіта та грязелікування.[4]

Увесь комплекс ефектів бішофіту став корисним при підготовці спортсменів. У професійному масажі та фізіопроцедурах бішофіт допомагає спортсменам досягати високих результатів, прискорює реабілітацію, зберігає здоров'я, сприяє подовженню спортивного стажу.[джерело?]

Останні експериментальні дослідження (на щурах) довели, що внутрішній прийом бішофіту значно сприяє активації процесів регенерації слизової оболонки шлунка, нормалізує початкові порушення вуглеводного обміну, функціональний стан сердцево-судинної системи, обмежує імуннозапальні процеси у суглобах.[5]

Існують методики питного застосування бішофіту, який може бути рекомендовано як додаткове джерело магнію, макро- та мікроелементів (кальцій, калій, йод, бром, селен, мідь, цинк, хром) з метою створення оптимальних дієтологічних умов для магнієвої корекції засвоєння кальцію, загального зміцнення організму та оптимізації функції шлунково-кишкового тракту, опорно-рухової системи, дихальних шляхів, серцево-судинної та нервової системи.[джерело?]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
  2. а б mindat.org
  3. Протокол № 587, ГКЗ України, 30.01.2001 р.
  4. Оржешковский В. В., Оржешковский Вас. В. Бишофитотерапия // Вестник физиотерапии и курортологии. — 2005. — № 3. — С. 62—71
  5. Внутрішній прийом Полтавського бішофіту (експериментально-клінічні дослідження) / Бабов К. Д., Золотарьова Т. А., Насібуллін Б. А. та ін. — К.: КІМ, 2010. — 88 с.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]