Надсон Семен Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Надсон Семен Якович
Semyon Yakovlevich Nadson.jpg
Народився 14 (26) грудня 1862
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 19 (31) січня 1887 (24 роки)
Ялта, Таврійська губернія, Російська імперія
·туберкульоз
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність поет
Alma mater The First Saint-Petersburg Gymnasium[d]
Володіє мовами російська[1]

Надсон Семен Якович (14 (26) грудня 1862(18621226), Санкт-Петербург — 19 (31) січня 1887, Ялта) — поет єврейського походження, що жив у Російській Імперії, значну частину життя провів в Україні.

Біографія[ред. | ред. код]

Семен Якович Надсон народився у Санкт-Петербурзі 14 грудня 1862 року в сім'ї надвірного радника єврейського походження[2] Якова Семеновича Надсона та російської дворянки Антоніни Степанівни Мамонтової. За рік після народження родина переїхала до Києва. Батько Надсона помер від психічного розладу залишивши вагітну дружину, і молодша на півтора роки сестра Надсона — Ганна народилась вже після смерті батька. Родина залишилась жити в Києві, де мати працювала економкою і вчителькою доньки в родині поміщика Фурсова.

В 1869 році родина Надсона повернулась до Санкт-Петербургу, де Надсон вступив до підготовчого класу 1-ї класичної гімназії. В Санкт-Петербурзі родина мешкала у брата матері Діодора Степановича Мамонтова. Мати Надсона невдовзі вдруге вийшла заміж за Миколу Гавриловича Фоміна, керівника Київського відділення Російського Товариства страхування і транспортування поклажі. Родина знову переїхала до Києва, а Надсона віддали на навчання до Другої київської гімназії.

Мати Надсона захворіла на сухоти, а вітчим від ревнощів і тривалих сімейних скандалів наклав на себе руки на дачі під Києвом. Деякий час родина проводить у скруті отримуючи незначну допомогу від родичів батька Надсона, а після цього вчергове повертається до Санкт-Петербургу за підтримки другого брата матері Іллі Степановича Мамонтова. У 1872 році Надсона віддали в 2-гу військову гімназію, закінчивши яку в 1879 році, він вступив в Павловське військове училище. Під час навчання сильно застудився і захворів на сухоти. 1880-й рік Надсон провів у Тифлісі на лікуванні. В 1882 році Надсон став підпоручиком і почав свою військову службу в Каспійському полку, де прослужив офіцером два роки[3].

Після відставки у 1884 році декілька місяців він був секретарем редакції «Недели», але скоро через суттєве погіршення стану здоров'я за підтримки друзів виїхав на лікування до Вісбадену, а потім до Ніцци. Але, на жаль, Надсону краще не ставало, і влітку 1885 року друзі вирішили відвезти його до України, де він прожив останні роки свого життя. Спочатку Надсон прожив півтора роки у селі Носківці Подільської губернії. Пізніше він переїхав на лікування у недавно відкритому кліматично-лікувальному закладі Боярки неподалік від Києва, де познайомився з композитором Миколою Лисенком.

Живучи у Боярці, щоб не залежати фінансово від друзів і літературного фонду, Надсон почав писати літературні фельєтони в київській газеті «Заря». Але стан здоров'я хворого поета зовсім погіршився. Друзі перевезли його до Ялти, де він і помер. Його тіло було перевезено в Росію до Санкт-Петербургу і поховано на Волковому кладовищі.

Творчість[ред. | ред. код]

Не дивлячись на те, що Семен Надсон помер у віці 24 років і за життя встиг видати лише одну збірку творів, його творчість здобула визнання ще за життя і у 1886 році Надсон отримав Пушкінську премію.

Численні твори Надсона покладені на музику і перетворились на пісні і романси, серед них:

Вірші Семена Надсона перекладені українською:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Семен НАДСОН. lechaim.ru. Процитовано 2018-02-11. 
  3. Автобиография (Надсон) — Викитека. ru.wikisource.org (ru). Процитовано 2018-02-11. 
  4. M.Zharkikh. Леся Українка – Блакитна троянда. Дія друга. www.l-ukrainka.name. Процитовано 2018-02-11. 
  5. Сторінка:Украінська Муза (Випуск 12).pdf/54 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (uk). Процитовано 2018-02-11.