Напірний рукав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Напірний пожежний рукав — пожежний рукав, призначений для транспортування вогнегасних речовин під надлишковим тиском[1].

Типи залежно від галузі використання[ред. | ред. код]

Напірні пожежні рукави складаються зі з'єднувальної головки та рукавного чохла. Згідно з ДСТУ 3810-98 напірні пожежні рукави поділяють на типи залежно від галузі використання[2].

Тип рукава Галузь використання Температура експлуатації
Т Пожежна техніка (автомобілі та мотопомпи) Від -45 ºC до +45ºC
К Внутрішні пожежні крани Від -20 ºC до +40ºC
ВТ Пожежні автомобілі (для насосів високого тиску) Від -45 ºC до +45ºC
Л Лісове господарство Від -45 ºC до +45ºC

Залежно від матеріалу, з якого виготовлено рукавний чохол, їх можна поділити на такі групи:

  1. Непрогумовані, що виготовляються з обчісної або лляної пряжі.
  2. Прогумовані.
  3. Латексні.
  4. Полімерні.
  5. Із зовнішнім покриттям.

Рукавні чохли складаються з основи — пасом, що йдуть уздовж довжини рукава, й утоку — пасом, розташованих поперек рукава. Ткані чохли утворюють переплетенням пасом під кутом 90°.

Залежно від задач, напірні рукави виготовляються двома основними способами плетіння:

  • Саржеве (такий рукав призначений для підвищеного внутрішнього тиску за рахунок щільного утоку)
  • Гарнітурне[3]

Примітки[ред. | ред. код]