Нахарар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нахара́р (вірм. նախարար, буквально: «первісний», «первородний») — вірменський шляхетний титул.

Історія[ред. | ред. код]

  1. Глава спадкової придворної служби-нахарарства при царському дворі у Вірменії чи королівському дворі в Кілікійській Вірменії. Почесна посада нахарара була прерогативою найбільш впливових великокняжих родів і передавалась у спадщину від батька старшому синові.
  2. З часом під нахарарами почали розуміти загалом представників вищої аристократії стародавньої Вірменії, глав аристократичних родів. В такому сенсі це звання стало аналогом мецамеца, ішхана, патріка, архонта й меліка.
  3. Представники крупних княжих родів і спадкові правителі гаварів у Великій Вірменії[1], дворянин — начальник області.

Найчастіше нахарар втілював усі три вищезазначені значення цього слова.

Сучасність[ред. | ред. код]

Нині термін «нахарар» вживається у відношенні до міністрів, тобто міністр у Вірменії йменується нахараром, так само як і міністерство — нахарарством (вірм. նախարարություն [нахарарутюн]).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВРЕ[недоступне посилання з липень 2019]